Додати в закладки
Переклад Translate
Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
Скачати одним файлом. Книга: Чарлз Діккенс Великі сподівання Переклад Ростислава Доценка
Розділ 24
Через два-три дні, коли я вже влаштувався у своїй кімнаті, кілька разів з'їздив до центру Лондона і замовив у крамарів усе, чого потребував, ми з містером їїокетом мали тривалу розмову. Про мої перспективи на майбутнє він був поінформований краще, ніж я, бо містер Джеггерс, за його словами, сказав йому, що мене не треба готувати до якогось певного фаху, а що для мого положення цілком вистачить, якщо я зможу триматись, як рівний, у товаристві таких самих заможних молодих людей. Я з цим, звичайно, погодився, не мігши запропонувати чого-небудь іншого.
Щоб набути основи потрібних знань, він порадив мені звернутись до певних закладів у Лондоні, на себе ж узяв роль загального керівника й дорадника моїх студій. Він висловив надію, що при вмілій допомозі я ие зазнаю особливих труднощів і незабаром зможу обходитись без будь-чиїх вказівок, окрім його власних. Тон, яким він сказав це і багато чого іншого в такому ж дусі, дуже мені сподобався й викликав щиру довіру до нього, і я можу відразу заявити: він завжди так ревно й чесно виконував свої обов'язки щодо мене, що я й не міг не відповісти йому тим самим. Якби він виявив свою байдужість, як учитель, я, безперечно, відплатив би йому тією ж монетою, як учень; але він не дав мені такого приводу, і це забезпечило обопільну повагу в наших стосунках. І я ніколи не вбачав нічого кумедного в ньому, як наставникові,- ні, він здавався мені винятково поважним, чесним і доброзичливим.
Коли ми з ним залагодили ці питання і я по-справжньому взявся за науку, мені спало на думку, що якби я зберіг за собою ту кімнатинку в Барнардовім заїзді, це приємно урізноманітнило б моє життя, та й, крім того, спілкування з Гербертом позитивно впливало б на мої манери. Містер Покет проти цього не заперечував, тільки сказав, ідо перше, ніж вдатись до будь-яких заходів, треба порадитися з моїм опікуном. Його слова, як я зрозумів, були викликані тією делікатною обставиною, що мій план трохи заощадив би Гербертові видатки; отож я подався на Літл-Брітен і виклав своє бажання містерові Джеггерсу.
- Якби я міг придбати ті меблі, що взято напрокат,- сказав я,- і ще кілька дрібничок, я почувався б там, як дома.
- Дійте! - сказав містер Джеггерс, пирхнувши смішком.- [200] Я ж говорив, що ви розгорнетеся. То скільки ж вам треба?
Я сказав, що не знаю, скільки саме.
- Ага,- зауважив містер Джеггерс.- Але все-таки? П'ятдесят фунтів вистачить?
- О ні, це було б забагато.
- Тоді п'ять фунтів? - спитав містер Джеггерс.
Це вже був такий великий спад, що я трохи розгубився.
- Та ні, треба б більше.
- Більше, значить,- вичікувально зауважив містер Джеггерс, встромивши руки в кишені, голову схиливши набік, а очі втупивши у стіну позад мене.- І на скільки більше?
- Точно назвати суму важкувато,- з непевністю сказав я.
- Ага,- повторив містер Джеггерс.- Але все-таки? Двічі по п'ять - піде? Тричі по п'ять - піде? Чотири по п'ять - піде?
Я сказав, що це вже буде з гаком.
- То чотири по п'ять - вистачить з гаком? - спитав містер Джеггерс, суплячи брови.- А скільки ж це, по-вашому, буде чотири по п'ять?
- По-моєму?
- А так. Скільки?
- Гадаю, по-вашому це буде двадцять фунтів,- сказав я, посміхаючись.
- Не має значення, скільки буде по-моєму, друже,-• заявив містер Джеггерс, знавецьки й прискіпливо шарпнувши головою.- Мене цікавить - скільки буде по-вашому.
- Двадцять фунтів, звичайно.
- Вемміку! - гукнув містер Джеггерс, відчиняючи двері кабінету.-- Візьміть у містера Піпа письмову заяву й сплатіть йому двадцять фунтів.
Такий вельми специфічний спосіб вести ділові операції справив на мене не менш специфічне враження, не таке вже й приємне. Містер Джеггерс ніколи не сміявся, але на ньому завжди були високі начищені до блиску рипучі чоботи, і коли він стояв і чекав на відповідь, похитуючись із п'ят на пальці, велику голову схиливши вниз і брови стягши у вузол, оці чоботи іноді починали рипіти, немов це вони підсміювались, сухо й підозріливо. Оскільки він у цю хвилину вийшов, а Веммік був наче жвавішим і говіркішим, ніж завжди, я зауважив йому, що просто й не знаю, як розуміти містера Джеггерса. [201]
- Скажіть це йому, і він сприйме ваші слова за комплімент,- відповів Веммік.- Якраз цього він і домагається. Та ні,-• докинув він, побачивши мій здивований погляд,- тут нема нічого особистого, це у нього професійне, суто професійне.
Сидячи за своїм столом, Веммік перекушував хрусткими галетами, що їх шматочок за шматочком вкидав у шпарину рота, наче листи в отвір поштової скриньки.
- У мене постійно таке враження,- сказав Веммік,- ніби він наставив пастку на людину й чекає. Раптом - клац! - і вже є здобич!
Нічим не зреагувавши на те, що пастки на людей аж ніяк не прикрашають життя, я тільки сказав, що він, мабуть, дуже досвідчений у своєму фаху.
- Такий, що іншим до нього далеко, як до Австралії,- зазначив він, показуючи пером на підлогу контори - в тому розумінні, що Австралія ген там, на протилежному боці земної кулі.- Або й ще далі,- докинув він, кладучи перо на місце,- якби тільки це було можливе.
Тоді я зауважив, що, мабуть, справи його процвітають, на що Веммік озвався: «Ще й як!» Після цього я спитав, чи багато в конторі клерків? Він відповів:
- Нам непотрібно багато клерків, бо Джеггерс один, а з посередниками люди не хочуть зв'язуватися. Нас тільки четверо. Може, хочете подивитись на решту трьох? Ви ж свій чоловік, можна сказати.
Я погодився. Містер Веммік вкинув крихти галет у поштову скриньку, сплатив мені гроші з каси, ключ від якої тримав десь у себе на спині й діставав з-за коміра, як залізну косичку, і ми піднялися нагору. Будівля була темна й занехаяна, зашмаровані плечі, що лишили свої сліди в Джеггерсовому кабінеті, здавалося, багато років обтирали й стіни сходів, снуючи вгору та вниз. У першій кімнаті другого поверху, що виходила вікнами на вулицю, сидів блідий і одутлий здоровань-клерк, виглядом схожий чи то на шинкаря, чи то на щуролова - він прискіпливо вислуховував трьох-чотирьох обшарпаних клієнтів, ставлячись до них так само нецеремонно, як тут ставилися взагалі до всіх, хто вкладав свої внески до Джеггерсової скарбниці.
- Бере свідчення для кримінального суду,- пояснив містер Веммік, коли ми вийшли.
У кімнаті поверхом вище клерк, подібний до здохляка-тер'єра, такий зарослий, що, здавалося, востаннє його стригли ще собачам, теж морочився з клієнтом; містер [202] Веммік сказав мені, що цей підсліпуватий відвідувач - тиглій, в якого казанок завжди кипить і який може будь-що розтопити; зараз його всього зросив піт, наче він на самому собі випробував власне мистецтво. У кімнатинці вікном на подвір'я сидів сутулий чолов'яга з напухлою щокою, зав'язаною шматком брудної фланелі, вдягнений у старий чорний костюм, немов навощений воском,- він переписував начисто папери, підготовлені двома іншими клерками, для власноручного вжитку містера Джеггерса.
Це були й усі конторники. Коли ми спустились назад, Веммік провів мене до кабінету мого опікуна й сказав:
- Тут ви вже бували.
- А це хто такі? - запитав я, коли мені знов упали в око два відворотно вищирені зліпки.
- Оце? - перепитав Веммік і став на стільця, щоб зняти обидві бридкі голови, спершу здувши з них порох.- Це дві знаменитості. Славетні наші клієнти, які й нас вивели в люди. Ось цей хлопака (ти, мерзотнику, либонь, уночі злазив і вмочався в чорнильницю,- ач, уся брова в чорнилі!) забив свого хазяїна, і так ладно, що й трупа не знайшли.
- То він такий і був? - спитав я, аж відсахнувшись від людомора, тимчасом як Веммік сплюнув йому на брову й розтер плювок рукавом.
- Такий-такісінький, щоб ви знали! Зліпок зроблено в Ньюгейті, як тільки його зняли з шибениці. А ти дуже до мене був прихилився, ге ж, пройдо? - сказав Веммік, і на пояснення свого ніжного звертання доторкнувся до брошки з дівою та плакучою вербою біля нагробка й урни і докинув: - Спеціально для мене замовляв!
- А ця леді на брошці - якась конкретна особа? - поцікавився я.
- Ні,- відповів Веммік.- Тільки гра його уяви. (А уява у тебе жвава була, ге ж?) Ні, містере Піп, в цій справі не було жодних леді, крім однієї, а та на леді ані-скілечки не скидалася, і урна й увік би її не зацікавила, хіба що була б з горілкою.
Перекинувшись увагою до брешки, Вєммік поставив зліпок і протер брошку хустинкою.
- А цей другий так само скінчив? - спитав я.- Вираз у нього не кращий.
- Маєте рацію,- сказав Веммік,- вираз якнайхарактерніший. Так ніби одну ніздрю зачепили риболовним гачком і смикнули за волосінь. Цей так само скінчив, справді, і такий кінець тут цілком природний, [203] можете повірити. Він підробляв духівниці, цей різун, а також, здається, вкорочував віку гаданим заповідачам. Хоча ти й джентльменськими манерами не гребував - (містер Веммік знов ударився в ніжність) - і казав, що вмієш писати по-грецькому. Атож, хвалько! Який же ти був чистобрех! Зроду я такого чистобреха не бачив! - Уже зібравшись повернути свого приятеля-небіжчика назад на полицю, Веммік приторкнувся до найбільшого свого жалобного персня і сказав: - Посилав до ювеліра придбати для мене цю річ рівно за день перед кінцем.
Поки Веммік ставив другий зліпок на місце й злазив зі стільця, мені спало на думку, що, мабуть, і решта його коштовностей не інакшого походження. А оскільки він не крився з цією матерією, я й наважився прямо спитати у нього, коли він уже стояв на підлозі й витирав руки.
- О так,- відповів Веммік,- це все однорідні дарунки. Один тягне за собою іншого, так воно і йдеться. Я ніколи не відмовляюся. Все-таки цікавинки. І крім того майно. Може, вони й небагато чого варті, але таки це майно, та ще й рухоме. Для вас, з вашими блискучими перспекти-вагли, це абищиця, але щодо мене, то я дотримуюсь принципу: «Рухомого майна з рук не випускай».
Коли я схвалив цей його погляд, він дружнім тоном додав:
- Якби ви у вільну часину завітали до мене у Волворт, я радо запропонував би вам ночівлю. Чимось особливим здивувати вас я не зможу, але дві-три цікавинки знайдеться таких, що вам сподобаються, та й садок у мене нічогенький, і альтанка.
Я відповів, що залюбки скористаюсь його запрошенням.
- Щиро дякую,- сказав він.- Отже, коли вам буде зручніш - ласкаво прошу. А у містера Джеггерса ви ще не обідали?
- Ще ні.
- Ну, то він почастує вас вином і, мушу сказати, добрим вином,- сказав Веммік.- А я почастую пуншем, і теж непоганим. І ще одне я вам скажу: коли обідатимете у містера Джеггерса, зверніть увагу на його економку.
- Щось рідкісне?
- Ну, щось як дика приборкана тигриця. Скажете - не така вже рідкість. А я вам на це відповім, що треба знати, наскільки вона була дика і як багато зусиль пішло на те, щоб її приборкати. Ви ще більше зможете оцінити таланти містера Джеггерса. Отож зверніть увагу.
Я сказав, що постараюся, тим паче, що його слова розпалили [204] мою цікавість. Коли я вже зібрався прощатись, він спитав, чи не хотів би я хвилин п'ять подивитись на містера Джеггерса «у роботі»?
З кількох причин - одна з поважніших серед них була та, що я не зовсім уявляв собі, яким саме буває містер Джеггерс «у роботі»,- я погодився. Ми впірнули в Сіті й випірнули у затовпленому поліційному суді, де кровний (в убивчому розумінні) родич небіжчика з такою вигадливою уявою щодо брошок стояв за огорожею й похмуро жував щось, а мій опікун провадив допит - чи, може, перехресний допит, не знаю - якоїсь жінки, наганяючи страху на неї, і на суддів, і на всіх присутніх. Якщо хто-небудь, незалежно від того, яка його роль, казав щось таке, що не припадало йому до смаку, він негайно ж вимагав: «Запишіть!» Якщо хтось не визнавав чого-небудь, він казав: «Я це з вас витягну!», а якщо хтось зізнавався, казав: «Ось ви й попалися!» Тільки-но піднесе він пальця до рота, як суддів уже проймає дрож. І злодії, і злодієлови прислухались до його слів, мов заворожені, і здригалися, коли він поводив бровою в їхній бік. Чиї інтереси він обстоював - я так і не второпав: він, здавалося, геть усіх стирав на порох; знаю тільки, що в ту хвилину, коли я навшпиньках пробирався до виходу, він був не на боці суддів, бо ноги старого добродія у кріслі голови суду дрібно тремтіли під столом від суворого звинувачення містера Джеггерса, що його нинішня поведінка не гідна представника британського закону і правосуддя.
Книга: Чарлз Діккенс Великі сподівання Переклад Ростислава Доценка
ЗМІСТ
На попередню
|