Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Квінт Горацій Флакк Оди Переклад Андрія Содомори
ДО ПРИСЛУЖНИКА
Хлопче, я не з тих, що про перську розкіш
Дбають над усе, про вінки добірні.
Не турбуйсь дарма, не шукай, де квітне
Пізня троянда.
Ось мій скромний мирт, і мені вже більше
Не годи нічим, бо й тобі він личить,
Як слузі, й мені, коли п'ю під тінню
Лоз виноградних.
КНИГА ДРУГА ДО АЗІНІЯ ПОЛЛІОНА
З часів Метелла розбрат кривавий наш,
Причини воєн, хід їх і наслідки,
І долі гра, й вождів угоди,
Вісниці лиха нового, й зброя
В крові ще теплій, ще не відомщеній,—
Те все, непевне, викласти взявся ти,
На стежку ставши, де зрадливо
Тліє під попелом жар палючий.
Трагічна Муза хай на короткий час
Покине сцену, поки опишеш нам
Діяння ті — й меті високій
Знову служитимеш на котурнах,
О Полліоне, славний захиснику
Сумних підсудних, курії раднику!
Тобі ж далматська перемога
Лавром безсмертним чоло вповила.
Вже наче й нині чую ріжків хрипких
Відлуння грізне, ніби й сурма гучить,
Від блиску зброї он лякливо
Дибиться кінь, полотніє вершник.
Здається, чую голос вождів самих
На полі бою, в куряві, в славі їх...
Скорився світ, усе схилилось,
Осторонь — тільки душа Катона.
Юнона й інші, афрам прихильніші,
Боги, в безсиллі кинувши їх колись,
Югурті вже дають у жертву
Внуків його переможців славних.
Яке ще поле, вкрите могилами,
Полите кров'ю, нині не свідчить всім
Про чвари наші, про падіння
Веж гесперійських, медійцям чутне?
Які ще води, ріки які страшних
Не знали воєн? Де є ще море те,
Яке б латини не багрили?
Де є той край, що не пив їх крові?
Та, занедбавши звичний свій лад легкий,
Не снуй вже стільки. Музо, жалю того —
В печерах тінявих Діони
Вдармо по струнах веселим плектром!
ДО САЛЛЮСТІЯ КРІСПАЩо ж у сріблі тім? — Ні краси, ні блиску,
Як скупар його закопав у землю.
Ти ж, о Кріспе мій, саме блиск цей в скромних
Витратах ціниш.
Крізь віки живим Прокулей наш пройде
Тон. що батьком став для братів у скруті:
В славі злине він на крилі могутнім,
Смерть подолавши.
Збий жадливий дух — і багатшим станеш,
Ніж, коли б тобі одному служили
Весь Лівійський край і Гадес далекий —
Два Карфагени.
Так із дня на день навісна водянка
Все росте й росте, поки з жил не вийде
Сам початок зла й не покине тіла
Слиз хворобливий.
“Хай блищить Фраат на престолі Кіра,
Все ж не він блажен: його блиск — оманний”,—
Каже Мужність нам на великий подив
Темного люду.
Вічносяйний лавр і корону певну
Мужність дасть тому, хто на купи грошей,
Скільки їх не сип, не вивершуй — гляне
Оком байдужим.
ДО ДЕЛЛІЯВ біді від смутку ти вберегти зумій
Погідний дух свій, в щасті — від радості,
Котра, бува, й межі не знає,
Деллію милий, бо ти ж із смертних —
І ним зостанеш, хоч і сумуй весь вік,
А хоч при святі все попивай собі
Фалерну кращого, старого,
В затінку десь у траві здрімнувши.
Для кого, друже, глянь, із тополею
Могутня сосна в тіні одній злились
Гостинно так, а цей струмочок
Змійкою в'ється, дзюрчить — для кого?
Олій пахучих, вин і троянд, які
Недовго квітнуть, ти нам подать вели,
Ще поки доля й вік сприяє
Й чорну снують іще Парки нитку.
Бо все покинеш: дім і лани усі,
І ту садибу, що золотавий Тібр
Омив, а стіг твого багатства
Вже не тебе — спадкоємця втішить.
Чи ти — потомок древнього Інаха,
Чи то з низів ти, вбогий,— під небом цим
Ти — тільки гість і тільки жертва
Орка, який співчуття не знає.
Туди, до нього, суджено всім піти:
Стрясають урну — жереб і наш колись
Із неї випаде — і човен
Нас повезе у вигнання вічне.
ДО КСАНФІЯЦе не сором, що служницю, Ксанфію,
Любиш ти — згадай: сам Ахілл скорився
Білій, мовби сніг, Брісеїді, гордий
Вождь — полонянці.
Так, було, й Аянт покохав Текмессу,
Теламона син — миловидну бранку.
Запалав Атрід посеред тріумфу —
Також до бранки.
Це ж тоді пробивсь фессалієць дужий
Крізь ворожий стан, а полеглий Гектор
Врешті змогу дав Іліон узяти
Грекам ослаблим.
Хтозна, чи й тобі не додасть окраси
Славний рід її: осяйна Філліда,
Певно, жаль таїть до лихих пенатів
Царського дому.
Тож, повір мені,— не з низів походить
Та, що ти обрав: безкорисно й вірно
Де вже тій любить, котра б матір мала,
Сорому гідну!
Щічки, шию, стан, її ніг округлість
Щиро в ній хвалю, та не май підозри:
Восьмий раз мій вік п'ятиліттям хутко
Біг свій змикає.
Книга: Квінт Горацій Флакк Оди Переклад Андрія Содомори
ЗМІСТ
На попередню
|
|
