Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Квінт Горацій Флакк Оди Переклад Андрія Содомори
ДО ЛАЛАГИ
Ярмо незвичне рано ще їй тягти,
Твоїй теличці, в парі з коровою,
Не їй бика знести, що тяжко
Кинувсь на неї в палкім пориві.
Вона душею — де зеленіє вже
Трава на лузі; спрагла, то в річечці
П'є прохолоду, то гасає
В заростях вогкого верболозу
В гурті теличок. Не простягай руки
До ранніх ягід: ще й не оглянешся,
Як осінь, барвами багата,
Пензлем багряним торкнеться грона
Й дівча вчорашнє стріне й само тебе,
Бо час — у леті: скільки йому додав —
У тебе стільки ж літ одняв він;
Скоро вже й пари шукати буде
Й усіх затьмарить зріла вже дівчина -
Прудку Фолою, Хлору, що тар блищить
Плечима білими, мов чистя
Повня над морем, мов Гіг-кнідієць.
А він як стане в колі дівочому -
В'юнке волосся, риси лиця тонкі -
То найкмітливіший не скаже,
Де тут у коло те вплівся хлопець.
ДО СЕПТІМІЯТи, що йти готов, - аби лиш зі мною -
Хоч у сам Гадес, хоч у край де римські
Пута рве кантабр, хоч туди, де в Сірті
Хвиля скипає
В Тібур, милий край, де осів аргосець,
Ось куди я йду, щоб зустріти старість;
Війни бачив я, находився, наплававсь -
Час одпочити
Може, парки злі перетнуть ті мрії -
В інший край зверну, для овець солодкий,
Де Галез шумить, де Фалант-лаконець
Мав колись владу
Різні землі є, та мені сміється
Цей куток: там мед - наче з гір Гіметських,
Там оливки плід позмагатись може
З щедрим Венафром
Довгі весни там і ласкаві зими
Батько шле з небес; там Авлон, якого
Любить плідний Вакх, аж ніяк не заздрить
Гронам фалернським
Жде місцина ця, ті горби блаженні
Ждуть мене й тебе, де, чоло схиливши,
Зрониш ти сльозу на гарячий попіл
Друга-поета
ДО ПОМПЕЯ ВАРРАО ти, що в скруті часто зі мною був
У війську Брута! Хто повернув тебе,
Квіріта, знов під отче небо,
Рідним пенатам? Скажи, Помпею,
Мій перший друже! Чи ж не з тобою ми,
Звінчавши скроні й нардом до полиску
Змастивши кучері, бувало,
Днину вином коротали мляву?
Згадай філіппи, звідки тікали ми,
Де щит я кинув... Зламано мужність там,
А ті, хоробрі перед беєм,
Потім лягли - до землі обличчям
Мене ж у мряці крізь ворогів ряди
Проніс Меркурій - як я тремтів тоді! -
Ну, а тебе навстріч негоді
Знов понесла, підхопивши, хвиля.
Та ось - ти дома; значить, Юпітеру
Віддай належне. Ляж, одпочинь собі
Під моїм лавром і ноповнюй
Келих, бо все те вино - для тебе.
Цілющий масик лий-но, по вінця лий
В прозорий келих, пахощі лий з рогів!
Сюди, хто з вогкої селери
Й темного мирту сплете вінки нам!
Кому ж то, друзі, нині бенкет вести
Звелить Венера? Не поступлюся я,
Піддавшись радості й едонам:
Друг повернувсь, то й шаліти любо!
ДО БАРІНИО, коли б хоч раз, хоч мізерну кару
Ти за зради всі понесла, Баріно:
Хай зчорнів би зуб, надломився ніготь -
Я б тобі вірив.
Ти ж, лишень даси, віроломна, клятву,—
Мов на зло, цвітеш, усе краща й краща,
Вже ти знову там, серед тих, що тільки
Й марять про тебе.
В цій брехні не раз материнський попіл,
Рій німих зірок ти береш за свідків,
Небо все й богів, що холодній смерті
Не піддаються.
З клятв отих, кажу, вже й сама Венера,
Милі німфи й той, хто бруском кривавим
Точить жала стріл,— Купідон завзятий —
Щиро сміються.
Вже й нове, поглянь, покоління зріє,
Все — раби твої, а колишні — й далі
Твій поріг кленуть, нечестива жінко,
В гніві безсилім.
Ось тому й тремтять: матері — за сина,
За майно — скупар, ну а ті, що заміж
Вийшли тільки-но — тих лякає навіть
Подих твій звабний.
ДО ВАЛЬГІЯ РУФАНе вік же хмари, Вальгію, друже мій,
Дощами ллються над перелогами,
Не вік вітри поперемінні
Хвилю женуть на Каспійськім морі,
Земля вірменська не цілорічне спить,
Окрита льодом; під аквілонами
Гарганський ліс не завжди гнеться,
Ясен без листя не вік чорніє,—
А ти щоднини співом журним своїм
Турбуєш Міста, ятриш утрати біль,
Чи блисне Веспер, чи згасає
В першім промінні стрімкого сонця.
Таж навіть Нестор, хто три віки прожив,
Не лив до смерті сліз за Антілохом;
Не вік батьки слізьми скропляли
Й сестри-фрігіянки прах Троїла,
Що вмер дочасно. Врешті, й тобі пора
Ці сльози втерти. Краще оспівуй нам
Нові здобутки переможні
Августа Цезаря: шпиль Ніфата,
Ріку мідійців, буйну, стрімку колись,
А нині — тихшу; й скіфа, що змушений,
Межу помітивши, сьогодні
Гнати коня свого вужчим полем.
Книга: Квінт Горацій Флакк Оди Переклад Андрія Содомори
ЗМІСТ
На попередню
|
|
