Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Квінт Горацій Флакк Оди Переклад Андрія Содомори
ДО ЗАХЛАННОГО
Не блищить ні в золоті
У мене стеля, ні в слоновій кості,
Ні колон із Африки
Гіметський мармур синявий не тисне;
Не зайняв палацу я,
Атталовим назвавшись спадкоємцем,
І не тчуть із пурпуру
Лаконки вільні шат ясних для мене —
Щире серце й хист зате
До пісні маю. Сам багач зі мною,
Вбогим, хоче знатися;
І ні богів, ні до богів близького
Друга не турбую вже:
Кутком сабінським я цілком щасливий.
Дні ж усе летять, летять...
То вповні місяць, то ізнов щербиться.
Ти ж на дім новий собі
Громадиш мармур, хоч за крок до смерті.
Ще й в шумливе море там,
У Байях, берег вперто висуваєш,
Видно, й суходіл тобі
Тісним здається. Ба! Й цього не досить:
Із сусідніх наділів
Зриваєш межі, тільки б ширший кусень
Поля там урвать собі
В свого ж клієнта,— і сумне подружжя
З дітьми світ за очі йде,
Божків родинних тулячи до серця.
Ні один палац, однак,
Не жде вельможі, багача так певно,
Як Плутона дім, куди
Йдемо ми, смертні. То куди ж ти рвешся?
Всім же місце дасть земля,
Усіх окриє — жебрака й вельможу.
Прометея хитрого
Харон не вивіз із пітьми й за злото.
Тантал там і син його,
Зухвальці,— в путах. Орк і тих, що в праці
Спину гнуть увесь свій вік,
Іде звільняти — званий і незваний.
ДО ВАКХАЯ Вакха бачив: серед далеких скель,—
Нащадки, вірте — там він пісень навчав
Уважних німф, там козлоногі
Вухами чуйно стригли сатири.
Евгію, й досі, й досі тремчу я весь:
У грудях — дух твій, аж розпирає їх.
О зглянься, Лібере, на мене,
Грізний своїм нездоланним тирсом!
Про шал вакханок можу вже спів вести,
Про те, як вина б'ють джерелом дзвінким,
Як молоко рікою грає,
Капає мед із дупла раз по раз.
Про те, як сяє в небі блаженної
Вінець дружини, як обваливсь палац
Пентея в Фівах, як загинув
Гордий Лікург, володар едонів.
Ти водиш ріки, морю — межу даєш,
А між бескеттям, п'яний од лоз своїх,
Вузлом зміїним сміло й вправно
Ти Бістонідам волосся в'яжеш.
Коли до батька, до володінь його,
П'ялись Гіганти, грішників полчище,—
В подобі лева ти страшною
Пащею й кігтями скинув Рета.
Хоча не війни, згідно з переказом,
Тебе втішали — танці й веселощі,
Ти був, однак, таким же, Вакху,
Серед війни й на гучній забаві.
Тобі назустріч, золоторогому,
Піднявшись, Цербер тільки хвостом змахнув,
Коли ж відходив ти — торкнулась
Ніг твоїх триязикова паща.
ДО МЕЦЕНАТАНезнаним досі, дужим крилом сягну
Висот ефірних — я, двоєббразний
Співець, і кину людні землі,
Звившись, для заздрості недосяжний,
Понад містами. Ні, я не вмру-таки,—
Хоча й з убогих — я, що на поклик твій
Спішу, мій любий Меценате,—
Стіксова хвиля мене не займе.
Уже пружніють, тоншають ноги, вже
Взялись лускою, вже — наче лебідь я:
Вже білий пух на пальцях бачу,
Вже за плечима я чую крила.
Ще мить — і злину, наче Дедала син,
Співучим птахом — ген, де Босфор шумить,
Де Сірти спрагнені гетульські
Й ген, де простори гіперборейські.
Мене впізнають колх і дакієць той,
Що перед Римом так бадьорить себе,
Далекий скіф, ібер, а далі —
Той, який в Родані гасить спрагу.
Тож геть скорботу! Нинішній похорон —
Це лиш омана; плач — не до речі тут!
Облиш ті зойки. Нащо стільки
Шани порожній моїй могилі?
КНИГА ТРЕТЯ ДО ХОРУ ЮНАКІВ І ДІВЧАТ
Не вам ця пісня, невтаємничені,
Не вам тут місце! Ви ж - занімійте всі:
Служитель Муз, у віщі струни,
Хлопці й дівчата, для вас я вдарю.
Лякливим людом правлять володарі,
Юпітер - ними, бо ж поборов колись
Гігантів славно й з того часу
Порухом брів він керує світом.
Бува, хтось ширший наділ землі собі
Під сад межує; цей, благородніший,
На полі Марсовім шукає
Почестей; той виділятись прагне
Життям зразковим; інший пишається
Гуртом клієнтів. Грізная смерть між тим
Вельмож і вбогих рівним правом
Кличе: їх жереби - в спільній урні.
Коли злочинець чує, що меч над ним
На нитці висне - страви Сіцілії
Смаку до ласощів не збудять,
Сну не поверне йому ні ліра,
Ні спів пташиний. Сон цей легкий зате
Хатини вбогі радо відвідує
І берег тінявий, і паділ,
Де під Зефіром хвилюють трави.
Хто тим, що має, вміє обмежитись,
Той під час бурі хвиль не лякається,
Коли, звістуючи негоду,
Гед настає, чи Арктур заходить.
Ні лоз нищитель, град, не страшний йому,
Ні примхи грунту: то він розмок увесь,-
Маслина скаржиться,- то висох,
То заморозив її узимку.
Вже й рибам тісно: море все вужчає,
Бо наглядач он квапить рабів гуртом
У воду звалювати брили;
Тут - і хазяїн землі, що нею
По горло ситий; страх же й привиддя злі -
За ним, як тіні: зійде Журба гризька
На мідноковану трирему,
Сяде й за вершником, чорнодумна.
Якщо й фрігійський мармур відради нам
Не дасть, ні пурпур - хоч і затьмарює
Небесні зорі,- ні фалерну
Сік, ані нард найцінніший перський,
То нащо домом, що за зразком новим
До хмар сягає, очі б колов я всім
Чи діл сабінський на багатства,
Повні турбот, я міняв би - нащо?
Книга: Квінт Горацій Флакк Оди Переклад Андрія Содомори
ЗМІСТ
На попередню
|
|
