Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Квінт Горацій Флакк Оди Переклад Андрія Содомори
ДО РИМСЬКОГО ЮНАЦТВА
Хай вчиться радо зносити злигодні
Юнак, суворим військом гартований,
Хай списом він, умілий вершник,
Страх наганяє на диких парфів.
Під голим небом хай у тривогах він
Життя проводить; хай на сам вид його
З ворожих стін цариця скрушно
Мовить дочці-нареченій: "Горе!
Коли б не зваживсь юний обранець наш,
Який так мало досі боїв пізнав,
Того страшного в гніві лева
Роздратувати собі на згубу!"
Лягти за край свій - любо і почесне!
А смерть нещадна й за втікачем майне,
У спину вдарить боязкому,
По підколінку різне тремтливім.
А Мужність, власним сяйвом ясніючи,
Невдач не знає: нащо їй почесті? -
Не з волі натовпу хисткого
Візьме або відкладе сокири.
Вона, до неба вхід одкриваючи
Безсмертя гідним, стежці невтоптаній
Радіє й, крилами змахнувши,
Ген понад юрми та багна лине.
Й мовчанка вірна високо ціниться:
Якби хто зрадив невтаємниченим
Церери таїнства - з таким я
В хаті б одній не селивсь, не сів би
У той же човен. Гнів Дієспітера
Вразить, буває, з підлим і чесного,
Та Кара, хоч вона й кульгає,
Рідко злочинника з рук упустить.
ДО АВГУСТАХто твердо й чесно йде до мети, тому
Ні люд, у чварах скорий до злочину,
Ні погляд грізного тирана
Думки не збурять, ні Австер буйний,
Нестямний владар пінної Гадрії,
Ані правиця Батька гримучого:
Хай світ завалиться - уламки
Вб'ють його, все ж не навчивши страху.
Так Поллукс, кажуть, так і Алкмени син
Сягнули неба, зоряних веж його.
Між ними й Август там на ложі
Нектар до вуст піднесе пурпурних.
За мужність, Вакху, так і тебе везли
Твої тигриці, хоч не бували ще
В ярмі; так Ромул наш уникнув
Орка на Марсових дужих конях,
Коли Юнона мову ось так вела
Богам на втіху: "Трою зруйновано
З вини того судді-злочинця
Й жінки заблудлої; край для помсти
Мені й Мінерві даний відтоді ще,
Як нагороди Лаомедонт не дав
Богам належної - для помсти
З людом усім і вождем лукавим.
Та вже не сяє гість горезвісний той
Лаконській кралі. Зброєю Гектора
Підступний рід Пріама нині
Вже не долає ахейців мужніх.
Минулись чвари - з ними й виснажлива
Війна вляглася. Тут же і гнів тяжкий
Забувши й ненависть, оддам я
Марсові внука, що жриця з Трої
Мені зродила. Хай він увійде вже
В ясні оселі, хай і нектару смак
Пізнає там - його вітати
В колі блаженних богів я згодна,
Щоб лиш між ними - Римом і Троєю -
Шаліло море; будь-де вигнанці ті
Хай благоденствують, щоб тільки
Там, де Паріс і Пріам зотліли,
Стада гуляли, звір щоб ховав собі
Малят безпечно,- хай у віках стоїть
У сяйві слави Капітолій,
Рим хай закони дає мідійцям,
Хай всім на острах ширить ім'я своє
Аж ген, де хвилі моря Середнього
Від Африки Європу ділять,
Ніл де, розлившись, поля годує.
Хай має звагу нехтувать золотом,
Що під землею,- краще-бо там йому,
Ніж має жадібність будити
Смертних, що й з храмів його зривають.
А стріне межі в світі широкому -
Нехай відважно списом торкнеться їх,
Щоб бути там, де палить сонце,
Й там, де в імлі все й дощах сльотливих.
Проте квірітам я пророкую це
При тій умові, щоб не взялись вони
Чи в шану предкам, чи в полоні
Мрій відновити дідівську Трою:
Розпочалося б Трої життя нове
В лиху годину - до перемоги я,
Юпітера сестра й дружина,
Знов проти неї вела б загони.
Хай мідні стіни тричі сам Феб кладе
Довкола неї - тричі зруйнують їх
Мої аргосці; полонянка
Три рази мужа й синів оплаче".
Але ці речі - не для грайливих струн!
Куди ти, Музо! Вже ж не тобі звіщать
Слова богів! Не здрібнюй, вперта,
Велич таку на ладу легкому.
ДО КАЛЛІОПИПротяжну пісню, о Калліопо, нам
Заграй на флейті, з неба прилинувши,
Або дзвени на струнах ліри
Феба, або ж заспівай нам дзвінко.
Ви чули? Що це? Може, лиш я піддавсь
Омані милій? Бачиться, йду вже я
На звуки ті крізь гай священний,
Гомін джерел чую, вітру подих.
Колись, малим ще, я й за Апулію
Якось-то вибіг; потім, натомлений,
На схилах Вбльтура здрімнувся,
Й там мене вкрили голубки листям,
Немов у казці. Знали про диво те
В гірських оселях на Ахеронтії,
В лісистій Бантії, в Форенті,
Де простяглися доли врожайні,-
Що я безпечно серед ведмедів спав
І змій отруйних, бо ж усього мене
Окрив і мирт, і лавр священний,
Смілого з ласки богів хлопчину.
Я ваш, Камени, ваш - чи до гір зійду,
Між люд сабінський, чи полюблю колись
Пренест холодний, чи пологий
Тібур, чи Байї, струмками славні.
Хто вашим танцям, вашим джерелам друг,-
Той з-під Філіппів цілим вернувсь, того
І кляте дерево не вбило,
й при Палінурі не вкрила хвиля.
Тому-то, Музи, поки зі мною ви,-
Босфором грізним радо плистиму я,
Піском палючим ассірійським
Я залюбки мандрувати буду.
Побачу брита-гостеубійника,
Й того, що кров'ю коней впивається -
Конкана,- й лучника гелона;
Гляну й на скіфську ріку спокійно.
Як лиш когорти, втомлені битвами,
Великий Цезар знов по містах розвів,
Аби задумане звершити -
З ним ви в Піерії вже, в печерах:
Прихильну раду там залюбки йому
Подаєте ви. Знаєм: послав колись
Летючу блискавку, повергши
Гурт нечестивих і злих Титанів
Той бог, якому й мати земля стійка
Підвладна, й море; бог, що і тіней світ,
І всіх людей, і всіх безсмертних
Під справедливим тримає берлом.
Чимало страху все-таки й він зазнав
Од тих могутніх, юних, задирливих -
Обох братів, що завзялися
Пелій знести на Олімп лісистий.
Та що зарадять - грізний Порфіріон,
Тіфой чи Мімант, чи Енкелад, що рве
Дерева з коренем, чи дужий
Рет, коли дзвоном щита їх стріла
Сама Паллада? Тут і Вулкан при ній,
Нестямний в битві, славна Юнона тут,
Олімпу владарка, а побіч -
Той, хто з плечей не знімає лука,
Хто миє в чистих водах Касталії
Волосся буйне, хто собі й Лікію
Лісисту, й рідний гай делоський
Облюбував - Аполлон Патарський.
Сама ж од себе валиться міць сліпа,
Росте - розважна: їй же боги самі
Сприяють радо, не злюбивши
Міць, що на гріх підбиває душу.
Гіант сторукий - доказ живий того,
Чи Оріон ще, знаний мисливець той,
Що прагнув чистої Діани -
Й смерті зазнав од стріли меткої.
І над синами-велетами Земля,
Простягшись, тужить: громом дітей її
У темінь загнано глибинну -
Струмінь вогню не прошиє Етни,
Клювать печінку не перестане там
Орел, каратель хтивого Тітія,
Там триста пут залізних в'яже
Спраглого любощів Пірітоя.
Книга: Квінт Горацій Флакк Оди Переклад Андрія Содомори
ЗМІСТ
На попередню
|
|
