Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Квінт Горацій Флакк Оди Переклад Андрія Содомори
ДО ЛІДИ
Що в святковий Нептуна день,
Що почати б мені? - Цекуб захований
Швидше, Лідо метка, добудь,
А задуму жени, не замикайся в ній!
Глянь ось: південь схитнувся вже,
Ти ж, забувши, що день птахом од нас летить,
Все вагаєшся з погреба
Дзбан дістати - часів консула Бібула.
Хочу вже то Нептуна я
Славить, то Нереїд, зеленокосих дів.
Ти ж на зігнутій лірі грай
Про Латону, про лук звинної Кінфії.
Потім - ту, що посіла Кнід
І Кіклади ясні, ту, що на Паф морський
Мчить ключем своїх лебедів.
Ну, а насамкінець - ми спом'янемо й Ніч.
ДО МЕЦЕНАТАТебе, нащадку роду тірренського,
Вина легкого амфора повна жде,
Троянди ждуть, а ще оливку
Вичавив я й для твого волосся
Зберіг. Приходь же! Врешті, й набридне це -
Лиш вогкий Тібур бачити й Ефули
Хвилясте поле, й те узгір'я,
Що Телегон-батьковбивець вибрав.
Покинь багатства, з ними ж - і клопоти,
Свій дім, що стрімко ген аж до хмар сягнув,
Усе, що зір твій привертає,-
Гомін, дими і пишноти Рима.
До змін охочий навіть багач не раз:
Гостина скромна, хай і під стріхою,
Де злота й пурпуру немає,
Зморшки з сумного чола зганяють.
Вже Андромедин батько прихованим
Вогнем діймає, шкіриться Пес Малий,
Вже Лев роз'ярений іскриться -
Сонце веде вже посушну днину.
За млявим стадом ледве пастух бреде,
Шукає річки й тінявих заростей
Сільвана дикого; не злине
Вітер-блукач на зомлілий берег.
Ти ж - ладом Рима все заклопотаний:
Уважно стежиш, чи не грозять йому
Бактрієць, сер - колись підвладні
Кіру - й незгідливий скіф далекий.
Та млою ночі бог передбачливий
Вповив майбутнє; отож на сміх йому
Рвемось приховане пізнати,
Смертні.- Лиш те, що несе хвилина,
Доводь до ладу, вдячний: все інше йде,
Мов Тібр: то мирно він у руслі своїм
Гойдає хвилю й ген до моря
Котить грайливо її, то раптом -
Несе з корінням вирвані стовбури,
Хати й худобу, все аж гуде довкіл -
І гори, й ліс, коли потужна
Повінь розбурхає тихі води.
Лиш той щасливо, вільно лиш той живе,
Хто б міг сказати будь-коли з певністю:
"Я день прожив, а там - чи хмари
Хай відусіль нажене Юпітер,
Чи сонцем блисне - навіть йому над тим,
Що проминуло, влади не бачити:
Що мить дала скороминуща,-
Він не відніме того, не змінить".
В лихій забаві доля безжалісна
Потіху має: нині мені дає
Непевні почесті, а завтра -
З іншим у змові вона, лукава.
Коли зі мною - добре, та хай лише
Розправить крила - все повернувши їй,
В свої закутавшись чесноти,
Вбогість-безприданку я вітаю.
Мені ж не треба - хай лиш під африком
Застогне щогла - богу, розпластавшись,
Обіт складати, щоб те море
Не проковтнуло мого товару
Із Тіра й Кіпру. Ні! На човні малім,
На двовесловім, через Егейський вир
Мене спокійно попровадять
Кастор і Поллукс, і мірний вітер.
ДО МЕЛЬПОМЕНИЗвів я пам'ятник свій. Довше, ніж мідь дзвінка,
Вищий од пірамід царських, простоїть він.
Дощ його не роз'їсть, не сколихне взимі,
Впавши в лють, Аквілон; низка років стрімких -
Часу біг коловий - в прах не зітре його.
Смерті весь не скорюсь: не западе в імлу
Частка краща моя. Поміж потомками
Буду в славі цвісти, поки з Весталкою
Йтиме понтифік-жрець до Капітолію.
Там, де Авфід бурлить, де рільникам колись
Давн за владаря був серед полів сухих,-
Будуть знати, що я - славний з убогого -
Вперше скласти зумів по-італійському
Еолійські пісні. Горда по праву будь,
Мельпомено, й звінчай, мило всміхаючись,
Лавром сонячних Дельф нині й моє чоло.
КНИГА ЧЕТВЕРТА ДО ВЕНЕРИ
Що це? Знов на бої нові
Шлеш, Венеро, мене? Зглянься, молю, молю!
Я не тон вже, не той, що був
При Кінарі моїй, тож не схиляй мене,
Грізна мати бажань палких,
Під солодке ярмо, бо неподатливим
Став на п'ятім десяткові.
Йди на клич молодих, їм залюбки сприяй!
Саме в пору б тобі свій ключ,
Ясних лебедів ключ до Павла Максіма
Завернути, якщо комусь
Маєш серце пройнять, гідне вогню твого.
Бо й вродливий,і знатний він,
І вступитись готов за потерпілого;
Всюди - перший, за що б не взявсь.
Ось йому б і нести прапор, Венеро, твій.
Подолавши суперника
Та дарунки його - статую з мармуру
Під покрівлею з кедра він
Сам для тебе зведе біля Альбанських вод.
Там, овіяній ладаном,
Лірні струни тобі ніжно бринітимуть,
Там у парі з сопілкою
На фрігійськім ладу флейта звучатиме.
Тільки в тебе задивлені,
Там два рази щодня хлопці з дівчатами
Тричі будуть об землю бить
Білостопо в танку, наче ті салії.
Я ж - нікого й не жду тепер;
На взаємну любов де вже надіятись!
Ні, п'ючи, об заклад не б'юсь,
Ні вінком повесні вже не вінчаю скронь.
Так чому ж, Лігуріне мін,
Серед ночі, бува, вперту сльозу змахну?
Так чому ж на півслові я,
Красномовний колись, мовлення дар гублю?
То я в снах - біля тебе вже,
То вже знову ловлю десь понад хмарами,
То по Марсовім полі мчу,
То пірнаю в ріку, гордий, услід тобі.
Книга: Квінт Горацій Флакк Оди Переклад Андрія Содомори
ЗМІСТ
На попередню
|
|
