Додати в закладки
Переклад Translate
Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
Скачати одним файлом. Книга: Квінт Горацій Флакк Оди Переклад Андрія Содомори
ДО МЕРКУРІЯ
Майї сину, внуче Атланта віщий,
Ти ж до слів дзвінких та до втіх палестри
Давній люд привчив, подолавши в ньому
Первісну дикість,
Пісня ця — тобі, посланцеві неба,
Це ж твоє дитя — луковидна ліра,
Ти на жарт усе, що вподобав, тут же
Викрасти можеш.
За волів тебе, хитруна-хлопчину,
Вже було хотів Аполлон скарати,
Вже й схопивсь за лук, сагайдак же — в тебе,
Й він розсміявся.
Навіть сам Пріам, Іліон лишивши,
Наче свій, пройшов між Атрідів гордих,
Крізь ворожий стан, фессалійську варту,—
Вслід за тобою.
Праведних ведеш у місця блаженні,
В тихий край, жезлом золотим гамуєш
Мляві тіні — ти, кому й небо раде,
Й світ попідземний.
ДО ЛЕВКОНОЇТи не звідуй про те, де нам межу доля накреслила,
Левконоє: того — й знати не слід, так що й халдеїв ти,
Й числа їхні облиш. Краще стократ — брати, що суджено,
Чи багато ще зим небо нам шле, чи вже остання ця
Там об берег сипкий в злобі сліпій хвилю тірренську б'є.
Зваж розумно те все, вина ціди й миттю короткою
Довгу мрію діли: заздрісний час, поки говорим тут,
Вже у безвість летить. День цей лови! У майбуття — не вір.
ДО КЛІОО, кого з мужів чи героїв, Кліо,
Чи з богів струні або флейті гострій
Славить ти звелиш і чиє грайливо
Ймення полине
Ген, де гай густий. Гелікона схили
Й гостроверхий Пінд або Гем холодний,
Звідки ліс ішов, аби лиш почути
Голос Орфея,
Хто спиняти міг, як навчила мати,
Вітру вільний лет, течію потоків;
З гір ішли й дуби, бо й вони до ніжних
Струн дослухались.
Як же спів почну? — Як і всі: хвалою
Для отця богів і людей владики;
Він оздобив світ —і моря, і землі
Порами року.
Бо ж хіба створив божество Юпітер
Виїде, аніж сам, чи принаймні рівне?
Йде за ним услід провідниця воєн
Діва Паллада.
Вакху, спом'яну я й тебе, й тобі ще,
Діво, що грозиш лісовому звіру,
Шану тут віддам і тобі, несхибний
Лучнику Фебе.
Побіч них — Алкід і близнята Леди:
Славний кінник той, цей — боєць кулачний;
Хай лише змигне мореплавцю в пітьмі
Сяйво їх чисте —
Пінний вал зі скель вже додолу рине,
Тихне бурі гнів і тікають хмари,
Грізна хвиля їм, близнюкам, покірна
Никне й маліє.
А чи Ромул-вождь, чи погідний Нума,
Чи Тарквіній Пріск, топірцями гордий,
Чи Катона смерть благородна — в пісні
Славою зблиснуть?
Регул, Скаври й ти, що в бою з пунійцем,
Павле мужній, смерть, а не втечу вибрав,
Ти, Фабріцій,— всіх я прославлю вдячно
В пісні натхненній.
Всі ці, як і той, що не стриг волосся,
Курій і Камілл для війни годились:
Спадок — лан скупий — та сувора вбогість
їх гартували.
Славу з надр віків, наче дуб розлогий,
Рід Марцеллів п'є, а вгорі ясніє
Юліїв зоря, мов той місяць-красень
Серед сузір'їв.
Страже, батьку наш, о Сатурна сину,
Доля так дала, що в твоїй опіці —
Славний Цезар наш: хай при тобі, першім,
Другий він править.
Чи гучний тріумф заслуживши, буде
Гнать парф'ян в ярмі за погрози їхні,
Чи вождів племен, що на крайнім сході,
Серів та індів,—
Хай землею він, лиш тобі підвладний,
Править мирно, ти ж колісниці громом
Весь Олімп тряси й посилай на грішних
Стріли вогненні.
ДО ЛІДІЇКожен раз, коли Телефа
Шию — кров з молоком, Телефа руки ти
Хвалиш білі, в душі моїй
Гнів кипить кожен раз, Лідіє, чорний гнів!
Тут і розум я свій гублю,
Вже й рум'янцю нема, тільки сльоза з очей
Нишком котиться — знак того,
Як десь там, в глибині, сушить вогонь мене.
Весь горю, коли хтось тобі
В п'яній сварці вином біле плече заллє,
Лишить слід на губах твоїх,
Зуба пам'ятний слід, жадібно впившись в них.
Ні, не той вікуватиме
Побіч тебе, не той, хто по-дикунському
Ранить губи твої, що їх
Нектар гойно зросив, щедрий Венерин дар.
О, щасливі по-справжньому
Ті, що вік прожили, шлюб свій шануючи:
Не ганебна незгода, ні —
День останній життя їхню любов урве!
ДО РЕСПУБЛІКИО кораблю, вже знов хвиля несе тебе
В море! О, не туди — в гавань мерщій заходь,
В гавань! Глянь же на себе:
Вже без весел боки твої.
Африк щоглу твою, глянь, надломив уже,
Снасті стогнуть-риплять, пов'язі — порвані,
Днище тесане, й те вже
Ледве зносить напір страшний
Моря. Ні парусів — буря зірвала їх,—
Ні богів на кормі, щоб у біді новій
Їх благать, тож не в пору
Славним родом пишаєшся —
Із понтійських лісів: що мореплавцеві
З тих оздоб дорогих — мало він вірить їм.
Тільки б ті буревії
В гру свою не втягли тебе!
Ти ще вчора мені був тягарем важким,
Нині—радість моя, нині ти клопіт мій...
Пильним будь на розводді,
Де Кіклади стрімкі блищать!
Книга: Квінт Горацій Флакк Оди Переклад Андрія Содомори
ЗМІСТ
На попередню
|