Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Квінт Горацій Флакк Оди Переклад Андрія Содомори
ДО ЛІРИ
Ждуть пісень од нас, і якщо не рік лиш
Те, що ми в гайку на дозвіллі склали,—
Довго буде жить,— на ладу латинськім
Грай нині, ліро!
Вперше струн твоїх дотикавсь лесбієць,
Мужній воїн той, коли бій влягався
Чи коли судно завертав під берег,
Бурею гнане,—
Славив Вакха, Муз і Венеру владну
З тим, хто все при ній — пустотливим сином,
Славив Ліка він, його чорні очі
Й кучері темні.
О дзвінка красо Аполлона! Втіхо
За столом богів, насолодо в праці!
Грай мені! Тебе, гомінку, співець твій
Кличе побожно.
ДО АЛЬБІЯ ТІБУЛЛАНадто вже не сумуй, Альбію, втративши
Ту Глікеру їдку, не побивайся так,
Що, не вірна тобі,— вже при молодшому,
Кинь-бо слізні пісні свої!
Лікоріда в огні: Кір полонив її,
Ніжночолу, а сам тільки Фолоєю
Непокірною снить, хоч до вовків скоріш
Сарни будуть горнутися,
Ніж Фолоя б жила підлим перелюбом.
От Венера, бува, ніби на жарт лихий,
Лучить мідним ярмом саме таких, які
Різні вдачею, виглядом.
Нині, певно б, і я краще кохання мав,—
Руки в'яже, однак, вільновідпущена
Міртала, що кипить, наче розбурхана
Хвиля побіч Калабрії.
ДО СЕБЕ САМОГОНечасто й скупо я шанував богів
У дні блукання, хибної мудрості
Служитель ревний; нині ж мушу
Вивести човен на ту дорогу,
Яку покинув. Сам же Дієспітер,
Що тільки хмари тне блискавицею,
Сьогодні з громом при погоді
Коней прогнав — і стряслася глухо
Земля незрушна, води річок пливких
І Стікс, а далі — й Тенара край сумний
Здригнувсь, і ген, аж до Атланта,
Все загуло. Так боги міняють
Нужду на велич, гордої слави блиск —
На тлінь ганебну. Доля, крилом б'ючи,
Вінок зірве з одного, хижа,
й іншого ним увінчає радо.
ДО ФОРТУНИМогутня діво, владарко Антія,
Ти, що спроможна смертних людей знести
З низів увись, а дзвін тріумфу
На похоронний обряд змінити,
Тебе благає вбогий наш люд сільський;
Морській богині, шле молитви тобі
Усякий, хто карпафську хвилю
Крає судном із віфінських сосон.
Суворі даки й скіф, що конем гаса,
Міста й племена, й Рим, у війні палкий,
І мати східного владики,
Й горді тирани тебе бояться,
Щоб ти стопою раптом не вибила
Колон опорних, щоб не гула юрба:
“До зброї, гей!” — Тоді й лякливих
Будить цей клич — і схитнеться влада.
Поперед тебе грізно й розмірене
Йде Неминучість, вірна слуга твоя;
Гаки, клини й для брусів цвяхи,
Й олово в мідній правиці має.
В одежі білій Вірність з Надією
Тебе шанують, не відступаючи
Й тоді, коли палац лишаєш,
Білий свій одяг змінивши темним.
А люд лукавий, як і повія та,
Втече, невірний; вина всі випивши,
Чкурнуть і друзі, щоб пліч-о-пліч
З тим, хто в біді, під ярмо не стати.
Тож захищай ти нашого Цезаря
В краю британів, цвіт юнаків плекай,
Щоб їхню силу поважали
Східні краї і Червоне море.
Але ж — о сором! — скільки-то ран завдав
Брат брату в Римі! Що ж бо спиняло нас?
На що не йшли ми, нечестиві?
Хто вже занесений меч одкинув
Задля богів хоч? Де є той храм, котрий
Ми пощадили? То перекуй же нам
Щербатий меч, нехай він блисне
Проти арабів і масагетів!
ДО ПЛОТІЯ НУМІДИЯк не славить богів мені
Гойно кров'ю бичка, ладаном, струнами? —
Ось Нуміда з Гесперії
В рідний край повернувсь їхньою ласкою!
Вже він всіх обціловує,
Та найбільш одного — милого Ламію:
Не забути ж йому про те,
Що наставник один був у дитинстві в них.
Разом змінено й тоги їм.
Хай же зблисне цей день в білім обрамленні!
Хай не лічать тут келихів!
Хай не слабне нога в танці салійському!
Хай, п'ючи, як у Фракії,
З Дамалідою Басе нині змагається.
Сипте, сипте трояндами,
Ніжним квітом лілей, миртом нев'янучим!
В Дамаліду вп'ялись усі
П'яним оком, вона ж, навіть не криючись,
До нового коханця вже
Пригортається так, наче лоза в'юнка.
ДО ТОВАРИШІВАж нині пиймо! Нині босоніж, гей,
Об землю вдармо! Нині богам святим
За давнім звичаєм салійським
Щедро столи приберімо, друзі!
Бо ще недавно хто б то надпити смів
Дідівський цекуб, поки шалена ця
І Рим, і світлий Капітолій
В хворій уяві своїй топтала?
Від щастя п'яна, в колі розпусників
Уже й не знала, чим догодить собі
Й про що вже мріяти, та скоро
Влігся той шал: у вогні одне лиш
Судно вціліло; й протверезив її
Од вин Єгипту трепетний, справжній страх,
Як геть на хвилі під вітрилом
Повним помчала, за нею — Цезар
У сплесках весел. Так за голубкою
Шуліка рине, вправний мисливець так
Полює зайця в сніжнім полі,—
Вже він на ту страхітливу жінку
Ладнав кайдани. Але ганебної
Уникла смерті: меч не злякав її,
Не стала суднами прудкими
Тихого сховку собі шукати —
В свою палату, де лиш руїни вже,
Спокійнозора, входить, і змій їдких
Кладе до серця, й п'є всім тілом
Чорну отруту, й стає грізніша
В тій вільній смерті: вже ж не лякатись їй
Лібурнських суден, вже не пливти на них
Ані рабинею ступати,
Вслід за тріумфом гучним у Римі.
Книга: Квінт Горацій Флакк Оди Переклад Андрія Содомори
ЗМІСТ
На попередню
|
|
