Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Шота Руставелі Витязь у тигровій шкурі Переклад Миколи Бажана
ЛЮБОВНИЙ ЛИСТ, ЩО ЙОГО ФАТЬМА НАПИСАЛА ДО АВТАНДІЛА
«Сонце! З божого веління сонцем сяєш ти в просторі!
Хто з тобою розлучився, той страждає тяжко в горі.
Палиш ти близьких до себе, сиплеш промені прозорі;
Зачаровані тобою, гімн тобі співають зорі.
Всі закохуються в тебе, тільки раз на тебе глянуть.
Ти - троянда, для якої солов'ї співати стануть,
Цвіт ти в'ялиш красотою,- квіти і мої пов'януть,
Тільки промінь твій врятує,- я згораю, сльози кануть.
Свідком бог, що я боюся про вогонь писати свій,
Та не маю сил, терплячість втративши в журбі тяжкій,-
Сили в серця відбирає кожен постріл чорних вій.
Я шалію,- якщо можеш, поможи ти, пожалій!
Доки ждатиму одвіту, доки час оцей мине,
Доки відповідь від тебе не зміцнить чи вб'є мене,-
Доти житиму, хоч серце і пригнічене, й сумне.
Чи життя, чи смерть? О доле, дай же рішення одне!»
Витязю Фатьма послала лист з мольбою оцією.
Він читав, мов лист писався чи сестрою, чи ріднею,
Мовив: «Жінки не такої прагну серцем і душею,-
Чи вона зрівнятись може із коханою моєю?
Не принадити троянди ґаві отакій негідній,
Хоч і соловейко досі не співав троянді бідній.
Недостойні справи завше - справи марні та безплідні;
Нащо здумала признатись в пристрасті, мені огидній?»
Раптом він одчув у серці сумніви й пересторогу.
Він гадав: «На кого спертись в справах цих я маю змогу?
Сам на розшуки красуні рушив у тяжку дорогу,-
Мушу брати все, що може появити допомогу.
Жінка ця живе у місті, де в її гостиннім домі
Мандрівці бувають всякі, подорожні незнайомі;
Я, скорившись жінці, можу знать всі речі, їй відомі,-
Може, стане на пригоді, дасть полегшення судомі. [164]
О прокляття! Навіть сором жінка губить од любови,
Припадає до коханця, мов піткання до основи,
Все розказує, що знає, відкриває тайні схови!
їй піддавшись, щось прознати зможу я з її розмови.
Робим те ми, що нам з неба в течії планет відкрите.
Світ дає дарунки марні, бо навіщо все мені те?
Сутінь землю сповиває. Ти - лиш присмерк тьмяний, світе!
Тільки те із глека ллється, що було до глека влите».
ЛИСТ АВТАНДІЛА ДО ФАТЬМИ НА ВІДПОВІДЬ
Пише він: «В листі твойому я читав хвалу безкраю,-
Попередила мене ти, бо так само я палаю.
Бути вкупі ти бажаєш - я також цього бажаю.
Спільний в нас любовний потяг, тож ідім, зазнаймо раю».
Не сказати, як втішалась звісткою Фатьма отою!
Написала: «Ні, немарно сльози лляла за тобою.
Я одна сьогодні буду, залишуся самотою,-
Ти приходь цієї ж ночі до жіночого покою».
Тої ж ночі рушив з дому витязь, раб свойого слова,
Та зустрів слугу, що з вістю йшов до нього. Вість раптова:
«Не приходь - тебе сьогодні я прийняти не готова».
Він назад не повернувся, гнівно мовив: «Що це - змова?»
Гість запрошення не кинув, нею зміненого знов.
Ляк пройняв Фатьму, як вдерся Автанділ в її альков,-
Він стурбованість помітив зразу, тільки увійшов,
Хоч свій острах приховати жінку змусила любов.
Сівши поруч, розважались з поцілунків і забав,
Та якийся юний красень на порозі раптом став,
Раб за ним ішов, принісши щит і меч, що в пітьмі сяв;
Мов під ним розверзлась прірва - витязь так його злякав.
Глянула Фатьма на гостя - вчула смертний переляк.
Вдвох їх, сплетених в обіймах, гість побачив і закляк.
«Не заважу вам я, жінко, завтра ж,- вимовив юнак,-
Ти за це мені відплатиш. Я кажу, і буде так!
Ти мені ганьби й образи, о розпутна, завдаєш,
Ти за злочин свій ганебний взавтра відповідь
складеш; Схочу - й власними зубами всіх дітей своїх зжереш.
Плюнеш в бороду мені ти, як цього не вдію теж!»
Це сказав він і, торкнувшись бороди, пішов з кімнати;
Дряпає Фатьма обличчя, роздирає тіло й шати,-
Чуть, як сльози в неї ринуть, мов потік, що рве загати;
Стогне: «Йдіть, камінням бийте! Засудіть мене до страти!» [166]
Лементує: «Через мене гине муж, маленькі діти!
Я добро своє згубила, незрівнянні самоцвіти!
На спокуту за мій вчинок мусять рідні всиротіти!
Я свій дім руйную! Доле, завдаєш ганьби мені ти!»
Автанділа це дивує - плач її, одчай тяжкий,
Каже він: «Та що з тобою? Таємниць своїх не крий!
Чим загрожує той витязь, в люті мстивий і палкий?
Розкажи ти, вгамувавшись, звідки він і хто такий?»
Жінка мовить: «Я, о леве, з божевілля сльози ллю,
Не скажу тобі нічого,- не питай мене, молю!
Я дітей своїх, нещасна, власноручно погублю,
Я себе вже тим забила, що тебе тепер люблю.
Так і треба всім, що зблуді верховодити дають,
Всім, що тайни не ховають, що безумними стають!
Люди, глянувши на мене, хай невпинні сльози ллють!
Лікарі тих не лікують, котрі кров із себе п'ють.
Два є виходи для тебе, два рятунки, два ключі:
Якщо можеш ти людину вбити - вбий його вночі,-
Цим одвернеш ти від мене наглу смерть, страшні мечі.
Оповім тоді по правді, чом я в горі та в плачі.
А як ні - цієї ж ночі склич, не гаючись, людей,
Всіх ослів понавантажуй, щоб лишити край оцей,-
Від моїх нещасть великих засмутишся й ти ачей;
Прийде він і скаже люто: «З'їж сама своїх дітей!»
Автанділ, оце почувши, звівся, гордий і рішучий,
Булаву схопив рукою - о, який він був сліпучий! -
І сказав: «Цих справ уникнуть - був би злочин нестерпучий».
Ще на світі не родився інший муж, такий могучий!
Він Фатьмі сказав: «Людину дай, щоб знала вірний шлях,
Як пройти мені до нього, не блукаючи в полях,-
Не вважаю я, що рівен красень той мені в ділах.
Скоро знатимеш, що вдію,- прожени від себе жах».
Із рабів комусь звелівши провести його туди,
Жінка скрикнула: «Щоб згасли в серці полум'я й сліди,
То, забивши ту людину, зовсім визволи з біди:
Перстень мій на пальці в нього,- з ним до мене ти прийди».
Автанділ, минувши місто, став на березі морському,-
З брил червоних і зелених там звелися мури дому;
Унизу - палати сяйні, а вгорі на домі тому
Йшли тераси ряд за рядом в ладі гарному й стрункому. [168]
Раб, привівши Автанділа, показав на ці хороми,
Мовив: «Тут перебуває той, шукаємо кого ми.
Нагорі терасу бачиш, де стримлять колон огроми?
На терасі тій він завше спочиває від утоми».
Два воротарі при вході вартували. Не вдалося
Обминути їх тихенько,- шум порушив безголосся;
Витязь на рабів накинувсь, борюкання почалося,-
Він ударив їх лобами, помішав мозки й волосся.
Книга: Шота Руставелі Витязь у тигровій шкурі Переклад Миколи Бажана
ЗМІСТ
На попередню
|
|
