Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Шота Руставелі Витязь у тигровій шкурі Переклад Миколи Бажана
ВІД'ЇЗД ТАРІЕЛА ТА АВТАНДІЛА ДО ФРІДОНА
Вранці в путь вони пустились, і Асмат укупі з ними;
Дівчині коня купили, заплативши золотими,
І до краю Нурадіна вже домчали побратими:
Автанділ провідав добре шлях між хащами густими.
По дорозі їм зустрілись Нурадіна чабани,-
Гарних огирів Фрідона гнали пастися вони.
Рік індієць Автанділу: «Ми хіба не жартуни?
Нум, з Фрідоном пожартуєм, розженем ці табуни!
Він, почувши, що прибульці кривд завдали чабанам,
Схоче зайдам відомстити, битись люто рушить сам,
Але душу він потішить, як на зустріч вийде нам,-
Добрі жарти горду душу зм'якшують, немов бальзам.
Почали вони ловити ліпших коней на аркан.
Запаливши ватри, криком закричав чабанський стан:
«Що за витязі тут бродять? Геть ідіть! Наш можний пан
Вас мечем своїм понищить чи потягне всіх у бран!»
Взявши луки, левні скачуть, чабанів гуртом женуть,
Чабани кричать одчайно, їхній крик далеко чуть:
«Порятуйте, порятуйте! Нас розбійники заб'ють!»
Учинивши ґвалт, тривожну вість Фрідонові несуть.
Зброю взяв Фрідон і вийшов. Вкупі з вірними людьми
їде він на битву, бачить: раптом виринули з тьми
Два їздці, немов два сонця, що не гаснуть в час зими,-
Хоч і близько, а не видно лиць, бо вкрили шоломи.
Таріел впізнав Фрідона: «Ось і той, що нам потрібний».
Сміючись, шолом він скинув,- сміх його звучав, як срібний.
Він Фрідону рік: «Здається, наш прихід тепер є хибний?
Вбити хоче нас хазяїн, бо скупий він, малохлібний!»
Тут Фрідон з коня зіскочив, до землі їм уклонився.
Обіймались, цілувались,- кожен радий, що зустрівся.
І Фрідон, піднісши руки, вдячно богу помолився.
Привітали їх вельможі, весь народ навкруг тлумився. [203]
їм Фрідон сказав: «Давно я вас чекаю. Де ви длялись?
Я готовий вам служити, як би справи не складались».
Наче місяць і два сонця, тут зустрівшись, красувались -
Так вони утрьох додому, висяваючи, вертались.
З коней скочивши, вступили у Фрідонів пишний дім;
Таріел сів на престолі, вкритім шовком золотим,
Автанділ присів же поруч, двох сміливців побратим;
Втішили вони Фрідона подарунком дорогим.
Так промовили: «Ми зараз ліпших не знайшли дарів,
Але маєм в іншім місці скарб, достойний владарів».
Він, чолом схилившись земно, їм негайно відповів:
«О, коли б я теж достойно вам віддячити зумів!»
Ніч вони тут спочивали, і Фрідон їх частував;
Втрьох, умившись у купелі, приступили до забав,
Він чудові дав їм строї, найпишніший златоглав,
Найдорожчих самоцвітів повну чашу їм віддав.
Він промовив: «Так не кажуть гостю добрі хазяї,
Це - неначебто обридли ви мені, мов гультяї,
Та не личить нам забарно справи звершувать свої,
Бо коли вернуться каджі, стануть тяжчими бої.
Нам потрібні не загони, а добірні вояки:
Досить взяти триста левнів, щоб їм датися взнаки;
В битві з каджами лихими меч не впустимо з руки,-
Ми знайдем ту, що красою стьмарює в людей думки.
Був я раз уже в Каджеті: мур страшної висоти
Став над скелями,- не може ворог тверджі облягти.
Що там бій одвертий? Треба тайкома туди ввійти.
Ми ж, узявши військо, тайни не зумієм зберегти».
З цим погодилися друзі; всі тоді з Асмат смутною,
Нагородженою щедро, попрощалися. З собою
Триста вершників забрали,- рівен кожен з них герою.
Бог порадує терплячих перемогою бучною.
Три брати, пропливши море, поспішали, скільки сили;
Добре знав Фрідон дорогу через хащі й гірні схили.
Якось він промовив друзям: «В край каджетський ми вступили,-
Звідси йти вночі лиш треба, щоб вони нас не відкрили».
Як сказав він, так чинили дружно всі богатирі:
В мандри поночі рушали, зупинялись на зорі. [204]
Ось уже з'явилось місто, понад кручами, вгорі,-
Вартові стоять усюди і кричать воротарі.
Десять тисяч варти ходить коло брам усіх підряд.
В світлі місяця блідого бачать леви цей осад,
Кажуть так: «Нам треба вибрать щонайліпшу із порад,-
Сотня тисячу здолає, як їй дать належний лад».
НАРАДА ФРІДОНА, АВТАНДІЛА І ТАРІЕЛА ПРО ТЕ, ЯК ЗДОБУТИ КАДЖЕТСЬКУ ФОРТЕЦЮ
їм Фрідон сказав: «Гадаю, що пораду вірну дам:
Щоб здобути місто, треба безліч війська мати нам,
В нас же сил бракує вийти в бій одвертий, сам на сам;
Сотні літ стояти можем, не розкривши їхніх брам.
Ще дитям мене навчали акробатства вчителі -
Знав тоді всі їхні штуки, що існують взагалі:
Так, що й око не побачить, ліз по линві із землі;
Скільки б хлопців не змагалось,- завше був я на чолі.
Хто із вас уміє краще влучний кидати аркан?
Нум, закиньмо на ту вежу довгу линву! В їхній стан
Я пройду по линві, наче перейду крізь рівний лан;
Вам, до міста увійшовши, не знайти живих містян!
Вправно я пройду по линві, взявши гострий меч і щит.
Там сплигну донизу спритно; як рвучкого вітру літ,
Нападу, бійців понищу і добудусь до воріт,-
Ви туди підходьте, звідки крик пролине на весь світ».
Автанділ сказав: «Фрідоне, друже друзів запальних!
Маєш ти левині руки, не боїшся ран тяжких,
Ти даєш тверді поради,- ворог згине через них,
Та послухай, як лунає там переклик вартових!
Як по линві ти ітимеш, може зброя брязкотнуть,-
Вороги тебе побачать, линву зразу перетнуть,
І тоді тобі із лиха вже не вибратись, мабуть.
Ні, ця рада не годиться, треба вибрать іншу путь.
Ліпше в скелях ви сховайтесь, ляжте за бескеддям ззаду,
Я ж вдягну купецький одяг, учиню їм хитру зраду -
Тут купецтва не займають, що іде до їх осаду,-
Покладу на мула зброю, бойову свою обладу.
Як ми втрьох підем,- сторожа запідозрить щось у тому;
Мов купець, ввійду, на очі не потрапивши нікому,-
Там з'явлюсь, риштунок вдягши, мов удар раптовий грому,
І пущу, дай боже, крові по майданові міському! [206]
Знищу внутрішню сторожу, ошалілу від нестями,
Ви ж підходьте і геройськи розтрощіть окільні брами;
Розчиню я, засув збивши, всі ворота перед вами.
Хто пораду має кращу, хай озветься тут словами».
Таріел сказав: «Цей подвиг личить щирому герою,-
Дух твердий свій проявляєш ти порадою твердою.
Чи мечем вам не змахнути? Всі ви прагнете до бою,
Щоб зустрітися віч-на-віч з найгрізнішою бідою.
Та й мені ви дайте справу, бо себе тут не втаю:
Гук наш викличе нагору діву сонячну мою,-
В час звитяги як я можу їй з'явитись не в бою?
Ні, мене ви не влещайте! Що я - зганьбленим стаю?
Ось найкраща рада, станьмо на такому рішенці:
Взявши кожен сто комонних, в три роз'їдемось кінці.
Вранці ж рушимо, і з нами наші вирушать бійці.
Мало нас,- нагряне ворог, стиснем меч тоді в руці!
Враз наскочимо,- не встигнуть брам своїх замкнуть вони;
Хто з нас битиметься в місті, хто - на підступах стіни,-
Проливай потоки крові, всюди ворога жени!
Тож берімо знову зброю, слави дорогі сини!»
Відповів Фрідон: «Вдамося до раптового удару!
Був твій кінь моїм - цей огир скрізь промчиться, повен жару;
Якби знав я, що в Каджеті він придасться,- з цього дару
Не втішався б ти ніколи. Бачив хтось такого скнару?»
Так Фрідон жартує з ними,- жарти й дотепи несуться;
Красномовні, мудрі друзі розважаються, сміються,
Та до подвигів майбутніх готуватися беруться:
Бойовий убір вдягають,- мчати коні їхні рвуться.
Так жартуючи приємно, всі хвалили без вагання
Таріелову пораду, путь для дальшого сягання;
Кожен взяв по сто героїв, щоб рушати до світання,
І вдягли, на коней сівши, шоломи, вояцьке вбрання.
Книга: Шота Руставелі Витязь у тигровій шкурі Переклад Миколи Бажана
ЗМІСТ
На попередню
|
|
