Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: ЛАТИНСЬКА МОВА (для неспеціальних факультетів) / Ревак Н.Г., Cулим В.Т.
ДВАНАДЦЯТЕ ЗАНЯТТЯ (Lectio DUO decĭma). СИНТАКСИС ДІЄСЛОВА. Інфінітивні синтаксичні звороти
Homo sum: humāni nihil
a me aliēnum puto (Terentius)
Я – людина: вважаю,
що ніщо людське мені не чуже
(Accusatīvus cum infinitīvo et nominatīvus cum infitīvo)
Функції інфінітива
Синтаксичні функції інфінітива визначаються ознаками дієслова та іменника.
Як дієслово інфінітив може:
1) керувати відмінком, якого вимагає дієслово: Quem nemo ferro potuit superāre nec auro. – Якого ніхто не зміг подолати ні мечем, ні золотом;
2) визначатися прислівником: Felix, qui, quod amat, defendĕre fortĭter audet. – Щасливий той, хто наважується сміливо захи-щати те, що любить;
3) замінювати особові форми дієслова (infinitīvus historĭcus).
Як іменник інфінітив може:
1) виступати у функції підмета, іменної частини присудка і до-датка: Vivĕre est cogitāre. – Жити – значить мислити. Amo legĕre. – Люблю читати;
2) мати означення, яке виражене прикметником чи займенни-ком середнього роду: Meum intellegĕre nulla pecunia vendo. – Свій талант я не продаю за жодні гроші;
3) вживатися з прийменниками: Multum interest inter dare et acсipĕre. – Є велика різниця між давати і отримувати.
Види інфінітивів
У синтаксичних зворотах для позначення часових відношень вживаються шість видів інфінітивів (три – для активного стану і три – для пасивного):
1) Infinitīvus praesentis actīvi et passīvi (інфінітив теперішнього часу активного і пасивного стану);
2) Infinitīvus perfecti actīvi et passīvi (інфінітив минулого часу активного і пасивного стану);
3) Infinitīvus futūri actīvi et passīvi (інфінітив майбутнього часу активного і пасивного стану);
Інфінітив теперішнього часу виражає одночасну дію з дією ос-новного дієслова, інфінітив минулого – попередню, інфінітив май-бутнього – майбутню.
Таблиця видів інфінітивів:
|
Стан |
Infinitīvus praesentis |
Infinitīvus perfecti |
Infinitīvus futūri |
|
Аctīvum |
I laudā-re |
I laudav-isse |
I laudatūrus, a, um esse |
|
II docē-re |
II docu-isse |
II doctūrus, a, um esse |
|
|
III leg-ĕre |
III leg-isse |
III lectūrus, a, um esse |
|
|
IV audī-re |
IV audiv-isse |
IV auditūrus, a, um esse |
|
|
Спосіб творення |
Основа інфекта + -re (I, II, IV), + -ĕre (III) |
Основа перфекта + -isse |
Participium futūri actīvi + esse |
|
Passīvum |
I laudā-ri |
I laudātus, a, um esse |
I laudātum iri |
|
II docē-ri |
II doctus, a, um esse |
II doctum iri |
|
|
III leg-i |
III lectus, a, um esse |
III lectum iri |
|
|
IV audī-ri |
IV audītus, a, um esse |
IV audītum iri |
|
|
Спосіб творення |
Основа інфекта + -ri (I, II, IV), + -i (III) |
Participium perfecti passīvi + esse |
Supīnum + iri |
Iri - infinitīvus praesentis passīvi від дієслова eo, ii, itum, ire – йти.
Знахідний відмінок з інфінітивом
(Accusatīvus cum infinitīvo)
Інфінітивний зворот аccusatīvus cum infinitīvo виступає поширеним додатком або підметом після дієслів і дієслівних сполучень зі значенням „говорити”, „повідомляти”, „відчувати”, „бажати” і т.д. Він складається з іменника, субстантивованого прикметника або займенника в аccusatīvus і дієслова в infinitīvus. Аccusatīvus виступає в ролі логічного підмета, infinitīvus – у ролі логічного присудка. Перекладається підрядними додатковими або з’ясувальними реченнями зі сполучником що (щоб, як), де аccusatīvus стає підметом, а infinitīvus – присудком. У звороті вживаються всі види інфінітива. Іnfinitīvus praesentis вказує на одночасну дію, іnfinitīvus perfecti – на попередню, іnfinitīvus futūri – на майбутню:
1. Magister videt (vidēbat, vidēbit) discipŭlos littĕras scribĕre. (infinitīvus praesentis) – Вчитель бачить (бачив, буде бачити), що учні пишуть букви. (дія одночасна).
2. Magister videt (vidēbat, vidēbit) discipŭlos littĕras scripsisse. (infinitīvus perfecti) – Вчитель бачить (бачив, буде бачити), що учні написали букви. (дія попередня).
3. Magister videt (vidēbat, vidēbit) discipŭlos littĕras scriptūros esse. (infinitīvus futūri) – Вчитель бачить (бачив, буде бачити), що учні напишуть букви. (дія майбутня).
|
Примiтка.
|
1. Іменна частина присудка стоїть в аccusatīvus і узгоджується з логічним підметом в роді, числі та відмінку. 2. У звороті при одному інфінітиві буває два знахідних відмінки: аccusatīvus логічного підмета і аccusatīvus прямого додатка. Аccusatīvus логічного підмета перекладається називним відмінком, а аccusatīvus прямого додатка – знахідним: Scio puĕrum librum legĕre. – Знаю, що хлопець читає книжку. |
Інфінітивний зворот аccusatīvus cum infinitīvo є залежною синтаксичною конструкцією активного стану. Він залежить від окремих груп дієслів і безособових зворотів.
Аccusatīvus cum infinitīvo у ролі поширеного додатка вживається після дієслів, що стосуються сфери духовної діяльності людини і мають значення:
1) думати, вважати (verba putandi): puto, āvi, ātum, āre – вважати, cogĭto, āvi, ātum, āre – думати, мислити, credo, dĭdi, dĭtum, ĕre – вірити, scio, ivi, itum, ire – знати, spero, āvi, ātum, āre – споді-ватися, iudĭco, āvi, ātum, āre – думати, судити, censeo, ui, nsum, ēre – вважати, оцінювати, intellĕgo, lexi, lectum, ĕre – розуміти;
2) говорити, стверджувати (verba dicendi): dico, dixi, dictum, ĕre – говорити, promitto, misi, missum, ĕre – обіцяти, respondeo, ndi, nsum, ēre – відповідати, trado, dĭdi, dĭtum, ĕre – передавати, declāro, āvi, ātum, āre – заявляти, nuntio, āvi, ātum, āre – повідом-ляти, affirmo, āvi, ātum, āre – стверджувати;
3) відчувати (verba sentiendi): sentio, sensi, sensum, īre – відчу-вати, audio, īvi, ītum, īre – слухати, video, vidi, visum, ēre – бачити, animadverto, verti, versum, ĕre – звертати увагу;
4) бажати, дозволяти, забороняти (verba studii et voluntatis): studeo, ēre, studui – прагнути, cupio, īvi, ītum, ĕre – бажати, volo, ve-lle, volui – хотіти, nolo, nolle, nolui – не хотіти, malo, malle, malui – веліти, iubeo, iussi, iussum, ēre – наказувати, prohibeo, bui, bĭtum, ēre – забороняти, veto, vetui, vetĭtum, āre – забороняти, sino, sivi, si-tum, ĕre – дозволяти;
5) страдати, переживати, веселитися (verba affectuum): doleo, ui, ēre – сумувати, страдати, gaudeo, gavīsus sum, ēre – радіти, весе-литися, laetor, ātus sum, āri – веселитися, maereo, ui, ēre – сумувати, тужити;
Аccusatīvus cum infinitīvo у ролі поширеного підмета вживається після безособових дієслів і зворотів зі значенням „говорити”, „відчувати”: constat – відомо, notum est – відомо, interest – важливо, fama est – існує чутка, oportet – треба, appāret – очевидно, placet – подобається, decet – годиться, praestat – краще, necesse est – необхідно, proverbium est – існує прислів’я.
1. Iam antīqui putābant victoriam amāre curam. – Вже античні люди вважали, що перемога любить турботу.
2. Romāni tradunt multas urbes a Caesăre expugnātas esse. – Римляни передають, що багато міст були завойовані Цезарем.
3. Audio sorōrem meam carmen cantāre. – Я чую, що моя сестра співає пісню.
4. Belgae nolēbant Germānos diutius in Gallia versāri. – Бельґи не хотіли, щоб ґерманці довше перебували в Ґаллії.
5. Gaudeo te in Britanniam profectum non esse. – Я тішуся, що ти не відпривився у Британію.
6. Vetus proverbium est gladiatōrem in arēna consilium capĕre. – Існує старе прислів’я, що гладіатор приймає рішення на арені.
Називний відмінок з інфінітивом
(Nominatīvus cum infinitīvo)
Інфінітивний зворот nominatīvus cum infinitīvo – це залежна синтаксична конструкція пасивного стану, що складається з підмета, вираженого іменником, субстантивованим прикметником або займенником у nominatīvus та присудка, вираженого дієсловом в інфінітиві будь-якого часу. Якщо присудок є складним, то іменна частина теж стоїть у nominatīvus. Nominatīvus cum infinitīvo виконує роль поширеного підмета. Nominatīvus виступає підметом речення і звороту, infinitīvus – логічним присудком звороту.
Інфінітивний зворот nominatīvus cum infinitīvo вживається після тих груп дієслів, що й аccusatīvus cum infinitīvo, тільки у пасивному стані.
Особливістю звороту nominatīvus cum infinitīvo є те, що дієслово, від якого залежить зворот, узгоджується з підметом в особі і числі головного речення. Перекладається підрядними додатковими або з’ясувальними реченнями зі сполучниками що або щоб.
Nominatīvus cum infinitīvo часто вживається після таких дієслів у пасивному стані:
1) dicor, trador, feror – говорять, що я ...
2) putor, iudĭcor, existĭmor – думають, що я ...
3) iubeor – велять, щоб я ...
4) vetor – забороняють, щоб я ...
5) prohibeor – перешкоджають, щоб я ...
6) sinor – дозволяють, щоб я ...
7) videor – здається, що я ...
8) habeor – вважають, що я ...
|
Примiтка.
|
У звороті особові займенники, що виступають у ролі підмета, опускаються і визначаються особовим закінченням дієслова-присудка: videor sсribĕre – здається, що я пишу vidēris scripsisse – здається, що ти написав vidētur scriptūrus esse – здається, що він напише vidēmur sсribĕre – здається, що ми пишемо videmĭni scripsisse – здається, що ми написали videntur scriptūri esse – здається, що вони напишуть |
1. Dicĭtur vita nostra brevis esse. – Кажуть, що наше життя – ко-ротке.
Putātur Cicĕro orātor clarissĭmus fuisse. – Вважають, що Цице-рон був найславнішим оратором. Qui tacet, consentīre vidētur. – Здається, хто мовчить, той по-годжується. Videntur milĭtes victūri esse. – Здається, що воїни переможуть.Книга: ЛАТИНСЬКА МОВА (для неспеціальних факультетів) / Ревак Н.Г., Cулим В.Т.
ЗМІСТ
На попередню
|
|
