XI. В ЗАЇЗДІ «КАРЕТА Й КОНІ»
Щоб ясно уявити собі перебіг подій у заїзді, треба повернутися назад до того моменту, коли містер Гакстер побачив із свого вікна містера Марвела.
На той час у вітальні були містер Кас і містер Бантінг. Вони серйозно заходилися обмірковувати дивні ранкові пригоди і, з дозволу містера Гола, докладно переглядали речі [253] невидимої людини. Джеферс, оклигавши від падіння, пішов додому під доглядом своїх приятелів. Місіс Гол склала порозкиданий одяг Незнайомця і прибрала кімнату. На столі під вікном, за яким звичайно пожилець працював, Кас відразу знайшов три грубі рукописні книги із заголовком «Щоденник».
- Щоденник! - сказав Кас. - Тепер ми, в усякому разі, дещо дізнаємось.
Вікарій стояв тут же, поклавши руку на стіл.
- Щоденник, - повторив Кас, сідаючи; далі він підклав дві книги під третю і розгорнув її. - Гм! Ніякого імені на першій сторінці. Оце так... Самі цифри.
Вікарій глянув через плече.
Кас гортав сторінки, і обличчя його виражало розчарування.
- Ет! - сказав він. - Самі тільки цифри, Бантінгу.
- А діаграм нема? - спитав містер Бантінг. - Або малюнків, що прояснили б щось?..
- Подивіться самі, - запропонував Кас. - Тут, як судити з літер, написано російською чи якоюсь подібною мовою, а трохи - по-грецькому. Ну, грецьку-то ви, я гадаю...
- Звичайно, - відповів містер Бантінг, витягаючи окуляри і витираючи їх; видно було, що він почував себе якось незручно. Від грецької мови в пам'яті його залишилось так мало, що не варто було й говорити... - Авжеж... грецька мова, звісно, може дати нам ключ...
- Я знайду вам те місце...
- Мабуть, краще я перегляну спершу весь том, - сказав містер Бантінг, усе ще тручи свої окуляри. - Насамперед, знаєте, загальне враження, а ключ уже будемо шукати потім.
Він кахикнув, надів окуляри, невдоволено поправив їх, кахикнув ще раз, палко бажаючи, щоб трапився якийсь випадок і врятував його від неминучої ганьби. Потім він неквапливо взяв у Каса книгу. І тут справді щось трапилось.
Двері несподівано відчинилися.
Обидва джентльмени аж підскочили, озирнулися, та коли побачили рожеве обличчя під пухнастим циліндром, полегшено зітхнули.
- Пивниця? - спитало обличчя, роздивляючись по кімнаті.
- Ні, - воднораз відповіли вони.
- Навпроти, голубчику, - пояснив містер Бантінг.
- І прошу, зачиняйте двері, - роздратовано додав містер Кас. [254]
- Гаразд, - стиха мовив гість. - Відчалюй! - наказав сам собі й, зачинивши за собою двері, зник.
- Моряк, мабуть, - сказав містер Бантінг. - Цікаві вони хлопці. «Відчалюй!» - напевне, морський термін, що означає наказ вийти з кімнати.
- Може, й так, - згодився Кас. - Я сьогодні вкрай знервований. Коли двері ото відчинялись, я мало не підскочив.
Містер Бантінг посміхнувся, ніби сам не підскочив із несподіванки.
- А тут іще, - зітхнув він, - ці книги!
- Одну хвилинку, - мовив Кас, устаючи і зачиняючи двері на ключ. - Тепер, гадаю, ніхто до нас не вдереться.
У цей час почулося, як хтось засопів.
- Безперечно одне, - зауважив Бантінг, присуваючи свій стілець до Каса, - що останніми днями в Айпінзі сталися дивні речі... дуже дивні. Я, звичайно, не можу повірити в цю безглузду історію про невидиму людину...
- Вона таки неймовірна, - сказав Кас. - Але факт, що я бачив у рукаві...
- Та чи бачили ж ви? Чи впевнені в цьому?.. Може, тут, наприклад, дзеркало... Галюцинацію викликати досить легко. Не знаю, чи доводилось вам бачити коли-небудь справді доброго фокусника.
- Я не хочу знову товкти те саме, - відповів Кас. - Ми вже розібралися в цьому, Бантінгу. Ось ці книги... А ось і місце, що, як мені здалося, написано по-грецькому. Літери справді грецькі.
Він показав на середину сторінки. Містер Бантінг злегка почервонів і наблизив до книги своє обличчя, - очевидно, щось було негаразд з його окулярами. Обізнаність цього маленького чоловіка з грецькою мовою була наймізерніша, але він був упевнений, що всі парафіяни вважали, ніби він знає і грецьку, і давньоєврейську. А тепер... Чи не признатися? А може, просто вдати, що він читає? Раптом він відчув якийсь дивний дотик до потилиці. Він спробував поворухнути головою і зустрів непереборний опір. Немов чиясь важка, тверда рука схопила його за голову і сильно тисне її до столу.
- Не ворушіться! - прошепотів чийсь голос, - або я розтрощу вам голови!
Містер Бантінг глянув Касові в обличчя, що було зовсім близько від його власного, і побачив на ньому відбиття свого власного переляку й подиву. [255]
- Я дуже шкодую, що мушу повестися з вам так брутально, - сказав Голос, - але нічого не поробиш. Відколи це ви навчилися нишпорити в приватних записках дослідників? - додав Голос, і два підборіддя, водночас гупнувши в стіл, клацнули чотирма рядами зубів. - Відколи це ви навчилися вдиратись до приватного помешкання людини, що опинилася в біді? - і знову стук об стіл і клацання зубів.
- Куди ви поділи мій одяг?.. Послухайте, - провадив далі Голос. - Вікна ці зачинені, ключ од дверей у мене. Людина я дуже сильна, під руками в мене - кочерга, і до того ж я - невидимий. Будьте певні, що, коли схочу, я можу любісінько вбити вас обох і легко звідси вибратися. Розумієте? Отож-то. Якщо я пущу вас, обіцяєте мені не робити ніяких дурниць і виконувати те, що я скажу?
Вікарій та лікар перезирнулися, і обличчя в лікаря видовжилось.
- Обіцяємо! - відповів містер Бантінг.
- Обіцяємо! - повторив за ним і лікар.
Тоді Невидимець відпустив їм шиї, і вікарій з лікарем випросталися на своїх стільцях. Обличчя в них були дуже червоні, і обидва вони крутили головами.
- Сидіть, будь ласка, там, де й сидите, - сказав Невидимець. - Ось, бачите, кочерга. Входячи в цю кімнату, - вів далі Невидимець, ткнувши кочергу під ніс одному й другому, - я не думав, що тут хтось є, і сподівався, крім книг з моїми записами, знайти тут і свій одяг. Де він? Ні, не підводьтеся. Я й так бачу, що він зник. Хоч дні тепер досить теплі, щоб невидима людина могла бігати гола, але вечори - прохолодні. Мені потрібен одяг та й ще дещо. Потрібні мені й ці три книги.