XXXIX. ПРАВЕДНИК Фрагмент
Смеркало. Праведник, неначе в землю вритий,
Здіймався на ногах дебелих; я спітнів,
Питав: «Ти хочеш зріть, як мчать метеорити?
Чом став і дивишся в безмежжя тих світів,
Де зорі міняться, як молоко розлите?
О Праведнику, глянь, глянь на цей фарс нічний,
Молитву прошепчи. Нам дах здобути треба!
Під плащаницею кривися і кляни;
Але якщо блукач постукає до тебе,
Скажи: «Йди, брате, геть, каліка я жахний!»
І Праведник стояв у синююватих тінях,
Де мертве сонце в тьмі змаліло нанівець:
«Отож продай свої мозолі на колінах,
Прочанине святий! Армарики співець
І плакальник маслин! Май жалість до невинних!
Пустельнику, твоя скрізь знана борода,-
Розкайся і відпий із чашечки тремкої!
Величчя і добро, любов і сліпота,-
Дурний, паскудніший від суки ти бридкої!
Я той, який повстав, і той, який стражда!
До кольок в животі ридаю, о здурілий,
І весело з твого прощення я сміюсь!
Я - проклятий, хмільний, блідий та знавіснілий,-
Цього ти захотів? Не хочу я чомусь.
Але лягай і спи! Цей сон мені не милий.
І ось, Пустельнику, ти знову тут! Мовчи!
Це правда, ніжний ти, і розум твій дрімає,
Сопеш, як гурт китів, і пирхаєш вночі,
Картаєш сам себе за те, чого й немає,
І по своїй душі заводиш знов плачі!
Ти - Боже око! Ні, ти - боягуз! І стопи
Божественні мене хай топчуть без вагань!
У тебе в гнидах чуб, їх повно до хвороби!
Сократи і Христи, Святі й Блаженні, твань!
Ви перед Проклятим схиліться для шаноби!»
Ось так я на землі волав у ніч німу
В гарячці тих видінь серед ясного змроку.
Я звів своє чоло: той привид втік у тьму,
Понісши з вуст моїх іронію жорстоку...
- До Проклятого мчіть, вітри! Скажіть йому,
Що біля цих колон блакитних самотою
Я слухатиму вас на дні хисткої тьми,
Поки всесвітній лад, мов сяйною рікою,
Пливе по небесах, безсонний та німий,
І зорі неводом волочить за собою!
О, хай він далі йде! Пов'язкою неслави
Він горло замотав, лице перекосив,
їдкий, як цукор, що попав на зуб дуплавий;
Такий, як сука, що від зграї лютих псів
Тікає і свій бік зализує кривавий.
Про поступ хай рече, про милосердя й про...
І мимрить хай бридку китайщину, як зайди,
Як ті недоумки,- на них ганьби тавро! -
- Співа, як гурт дітей... О Праведники, знайте,
Ми ще нагидимо в гранітне вам нутро!
Липень 1871
XL. ЩО ПОЕТОВІ КАЖУТЬ ПРО КВІТИ
Панові Теодору де Банвілю
І
Буває: в пітьмі голубій,
Над морем трепетних топазів
Збунтують раптом у тобі
Лілеї, о клістир екстазів!
Епоха Саго! К бісу лінь,
Трудіться, Злаки та Мімози!
Лілея ж п'є гидотну синь
Побожної твоєї Прози!
- Лілею виплекав Кердрель;
Сонетові мине піввіку;
Дістав Лілею Менестрель,
Квіт Амаранту та Гвоздику!
Лілеї милі! Де ви є?
Немов рукава Грішниць білі,
Віршарство скрасивши твоє,
Колишуться, напівзомлілі!
У лазні митися ти став:
Твою сорочку, свій набуток,
Ранковий вітерець нап'яв
Над кодлом ницих Незабудок!
Любов дала твоїй яві
Бузкові цвїтки-гріховодки,
Та ще Фіалки лісові,
Чорнявих Німф плювки солодкі!..
II
Співці, коли б ви здобули
Троянд розкішно-кучерявих,
Повитих лаврами хвали,
Розбухлих в тисячних октавах!
Банвіль би пелюстки, як сніг,
Розсипав, закрутив високо;
Байдуже до читання книг,
Чужинцю заліпив би око!
Серед гаїв і луговин -
Майстрове мирних фотографій!
О розмаїття всіх рослин,
Мов корків не в одній карафі!
Французькі квіти, як на гріх,
Смішні, лихі, сухотні, хирі,
І суне такса поміж них
У сутінковому сумирі.
Не мальовидел трафарет,
Де Соняшник чи Лотос синій,-
Ясний естамп, святий сюжет
Якійсь причасниці невинній!
Уклавсь Ашоки хвальний спів
В строфу вікна, де панну видко;
Найяскравіший з мотилів
Іспорожнивсь на Маргаритку.
Бордюр, басон - старі, як світ!
Рослинні сухарі! Ясніє
Салонів давніх гожий квіт!
- Хрущі, а не гримучі змії!
Рослинних немовлят плачі,
Гранвілем ведених на схили,
Щоб, молоко яскрінь ллючи,
Лихі світила їх живили!
Сопілки ваші, далебі,-
Глюкоза, чисті емпіреї!
- Солодкі груші на вербі,
Бузок, Троянди та Лілеї!
III
Мисливцю білий, з-під п'яти
Твоєї рветься сполох М'яти:
Повідай, чи не мав би ти
Ботаніку хоч трохи знати?
Ти ж плутаєш, куди не кинь,
Із коником - ефемериду,
Із злотом Ріо - Рейну синь,
З норвезьким берегом - Флориду;
Бо, дорогий, Мистецтва Дар
Не в тому - вір мені, їй-право! -
Щоб Евкаліпт прийняв тягар
Гекзаметричного удава;
Червоне дерево тоді,
По наших і чужих Гвіанах,
Служило б мавпячій орді
Та маячні ліан захланних!
- Чи варті квіти Повитиць,
Лілея, Розмарин тим паче -
Посліду океанських птиць?
Сльози, якою свічка плаче?
- Я все сказав, що захотів!
А ти в бамбуковій хатині,
Замкнувшися у темноті,-
Геть витоптав би всі цвітіння,
Достойні бистрих рік Уаз
Екстравагантних хвиль! Резони?
- Поете! Всяк резон у нас,-
Затям,- смішний і безпардонний!..
IV
Про пампу не розповідай,
Одчайних заколотів повну,-
А про нечуваний врожай!
І про тютюн! І про бавовну!
Скажи-но, дублене чоло,
Яку собі призначив ренту
Веласкес! Як на те пішло -
Спаскудь затоку у Сорренто,
Де білі Лебеді пливуть;
Яви в строфічних первовзорах,
Як люті хвилі й гідри б'ють
По мангліях чи ризофорах!
Катрен жени в кривавий ліс,
Оповідай людському тлуму
Про грудоперих рибок блиск,
Про білий цукор і про гуму!
Шпилів тропічних білині
Ти дай пояснення у вірші:
Це лід? Плодючість комашні?
Лишайники щонайдрібніші?
Якби ж, Мисливцю, ти знайшов
Марену: колір дасть червоний!
Життя Природі вернуть знов
Армійські наші панталони!
Знайди в лісах - зроби нам честь,-
Квітки, мов звірі головасті:
На темну буйволячу шерсть
Хай золоті спливають масті!
Знайди-но чаші, що стоять
Посеред лук, де пух срібліє:
Там яйця вогняні киплять
Серед ефірної олії!
Знайди-но стебел бур'янів,
Щоб десять віслюків спосібних
З них накрутили мотузів!
Знайди Квіток кріслоподібних!
Знайди-но в жилах чорних руд
Славетний квіт, сливе камінний:
Мигдалевидний ізумруд
Для зав'язі та серцевини!
Ти нам, Штукарю, не філей
Неси на блюдах із вермелю -
Рагу з сиропами Лілей,
Щоб згризли альфенід тареля!
V
Нам скажуть, що крадій Амур
Відпущеннями поживився;
Та ні Ренан, ні котик Мурр
Не вздріли Голубого Тирса!
Навчай-но гри серед гризот,
І дай вдихнути істерії,
І наверни нас до чеснот,
Чистіших, ніж сльоза Марії...
Гендляр! Провидець! Крамарчук!
Рожева, біла бризне Рима -
Немов пролитий каучук,
Мов натрій, спалахнувши, блима!
Кумеднику, з Поем твоїх,-
Діоптрик барвно-розмаїтих,-
Хай ринуть електророї
Метеликів і дивні квіти!
Пекельну привітай добу!
Стовпи телеграфічні нині
Під ліри дротяну гудьбу
Краси твоїй достарчать спині!
Отож римуй найкращу з тем:
Про гандж картоплі молодої.
- А хочеш стрункості поем,
Геть виповнених таїною,
Що їх читає від Трег'є
До Сурінаму вся планета,
Купуй томини мсьє Фіг'є -
З малюнками! - у мсьє Ашетта!
14 липня 1871 р.