Розділ XLIV
Для Ненсі настає час виконати обіцянку,
яку вона дала Розі Мейлі.
Вона зазнає невдачі
Хоч як добре зналася Ненсі на всіх тонкощах лукавства й лицемірства, проте не змогла цілком приховати збентеження, яке охопило її, коли вона усвідомила, до чого може привести зроблений нею крок. Вона згадувала, що і хитрий єврей, і жорстокий Сайкс звіряли їй свої плани, які приховували від усіх інших, бо ніскільки не сумнівалися в її надійності та відданості. Хоч які були мерзотні ті плани, хоч які відчайдушні були голови, що їх замишляли, і хоч яку злість почувала вона до Фейгіна, який вів її далі, крок за кроком, усе глибше та глибше у безодню злочинів і страждань, звідки нема порятунку,- одначе були хвилини, коли почуття її, навіть до нього, пом'якшувалися побоюванням, що через її викриття єврей потрапить у лещата, яких він так довго уникав, і кінець кінцем загине - хай і цілком заслужено - від її руки.
Але то були лише скороминущі вагання душі, нездатної цілком зректися своїх давніх друзів та поплічників, проте сповненої рішучості зосередитись на одній меті й не відступати від неї, незважаючи ні на які міркування. Побоювання за Сайкса було єдиним, що могло б спонукати її спинитися, поки ще не пізно; а втім, вона ж поставила умову, що її таємницю свято берегтимуть, та й жодним словом не прохопилася, як його можна знайти, і навіть відмовилася - знову ж таки заради нього - від запропонованого притулку, де була б звільнена від свого злочинного й мерзотного оточення,- тож хіба вона не зробила усе, що могла? Ні, вона не відмовиться від свого ваміру.
Хоч її душевна боротьба щоразу закінчувалась цим рішенням, вагання виникали знов і знов і не минали без сліду. За ці кілька днів Ненсі схудла й поблідла. Часом вона не помічала, що діється довкола, відмовчувалася під час товариських бесід, хоч колись її голос лунав чи не найгучніше. Іншим разом вона починала сміятися хтозна-чому і просторікувала без причини й без ладу. А тоді - за якусь хвилину - раптом замовкала і понуро си-Діла, поклавши голову на руки й заглибившись у свої [337] думи; і зусилля, які вона робила, щоб повернутися до тями, виразніше, ніж інші ознаки, свідчили, що душа її не на місці і що думки її дуже далекі від того, про що гомонять її товариші.
У неділю ввечері Сайкс і Фейгін вели розмову, коли на дзвіниці найближчої церкви почав вибивати годинник. Обидва замовкли й прислухалися. Дівчина, що сиділа скулившись на низькому ослінчику, підвела голову і собі стала лічити... Одинадцять.
- Ще година до півночі,- сказав Сайкс і, піднявши штору й виглянувши у вікно, повернувся на своє місце.- Темінь, хоч в око стрель. Ніч саме для роботи.
- Ох,- озвався Фейгін,- шкода тільки, дорогесенький мій, що в нас нема нічого на прикметі.
- Цього разу ти кажеш правду,- похмуро зауважив Сайкс.- Таки шкода, бо я, як на те, сьогодні маю охоту.
Фейгін зітхнув удруге і скрушно похитав головою.
- Та дарма, я гадаю, ми ще надолужимо, як тільки трапиться щось путнє,- сказав Сайкс.
- Отака мова мені до вподоби, дорогесенький мій,- відповів Фейгін, наважившись поплескати його по плечу.- Аж серце радіє від таких слів.
- «Аж серце радіє»,- он як! - вигукнув Сайкс.- Ну, хай собі радіє.
- Ха-ха-ха! - зареготав Фейгін, так ніби ця поступка полегшила йому душу.- Сьогодні ти, Білле, знову на себе схожий. Знову до тебе повернувся добрий гумор.
- Він у мене псується, коли ти кладеш свої висохлі старечі кігті мені на плече, тож забери їх геть,- сказав Сайкс, відштовхуючи Фейгінову руку.
- Це нервує тебе, Білле,- тобі здається, ніби тебе схопили, еге ж? - сказав Фейгін, вирішивши не ображатись.
- Мені здається, що мене схопив чорт,- відказав Сайкс.- Ніхто ще на білім світі не мав такої пики, як у тебе,- хіба що твій батечко рідний, який, я гадаю, зараз підпалює в пеклі свою руду посивілу бороду. А то, може, ніякого батечка й не було і ти походиш від самого чорта? Мене б це анітрохи не здивувало.
Фейгін не відповів на Сайксів комплімент; схопивши його за рукав, він пальцем показав на Ненсі, яка, скориставшись з їхньої розмови, наділа капелюшок і тепер виходила з кімнати. [338]
- Гей,- вигукнув Сайкс,- Ненс! Куди це дівка налагодилася в таку пору?
- Недалечко.
- Що це за відповідь? - обурився Сайкс.- Куди ти йдеш?
- Кажу ж - недалечко.
- А я питаю - куди саме? - наполягав Сайкс.- Ти що, не чуєш?
- Я й сама не знаю куди,- відповіла дівчина.
- Тоді я знаю. Нікуди. Сідай і сиди,- мовив Сайкс, скоріше аби тільки зробити наперекір, ніж тому, що мав якісь поважні підстави пе випускати дівчину з дому.
- Мені щось нездужається. Я тобі вже казала,- мовила дівчина.- Хочеться подихати свіжим повітрям.
- То вистроми голову у вікно та й дихай,- порадив Сайкс.
- Цього мені мало,- заперечила дівчина.- Мені треба подихати на вулиці.
- На вулицю ти не вийдеш! - кинув Сайкс, а тоді підвівся, замкнув двері, сховав ключа і, зірвавши з її голови капелюшка, закинув його на стару шафу.
- Ну, ось! - сказав він.- А тепер сиди тихо й не рипайся, чуєш?
- Коли вже на те пішло, мене капелюшок пе вдержить,- сказала дівчина, сполотнівши.- Що це з тобою, Білле? Ти сам не знаєш, що робиш.
- Сам не знаю, що... Оце маєш! - вигукнув Сайкс, звертаючись до Фейгіна.- Та вона, схоже, несповна розуму, а то не посміла б так розмовляти зі мною.
- Не доводь мене до гріха,- стиха мовила дівчина, притискаючи руки до грудей, ніби намагаючись силою стримати якийсь шалений вибух.- Пусти мене, чуєш? Зараз же... цієї ж миті.
- Ні! - гарикнув Сайкс.
- Скажи йому, Фейгіне, щоб пустив мене. Хай краще пустить. Для нього краще буде. Чуєш? - тупнувши ногою, крикнула Нонсі.
- Чи я чую? - повторив Сайкс, обертаючись до неї разом із стільцем.- Так... Або ти негайно замовкнеш, або собака так учепиться тобі в горлянку, що видере з неї твій скрипучий голос. Який дур зайшов тобі в голову, дурепо ти окаянна? Що з тобою?
- Пусти мене,- наполегливо мовила дівчина, а потім, сівши на підлогу біля дверей, почала благати: - Пусти [339]
мене, Білле; ти й сам не знаєш, що робиш. Далебі, не знаєш. Тільки на одну годиночку... ну, пусти... пусти!
- Нехай мене ріжуть на шматки, коли ця дівка не з'їхала з глузду! - вигукнув Сайкс і грубо схопив її за руку.- Вставай!
- Не встану, доки ти мене не пустиш... не встану... нізащо... нізащо! - голосила дівчина.
Сайкс якусь хвилю дивився на Ненсі, а тоді, вибравши слушний момент, раптом скрутив дівчині руки і потяг її, хоч як вона пручалась і відбивалася, в сусідню комірчину, де силоміць посадовив на стілець і, не випускаючи її з рук, сів поруч на ослінчик. Вона то виривалась, то починала знову благати, аж поки вибило дванадцяту. А тоді, геть знесилівши, замовкла і скорилась. Застерігши її, щоб вона не сміла вийти з дому тієї ночі, і підкріпивши застереження крутою лайкою, Сайкс залишив її саму - хай одійде наодинці - і вернувся до Фейгіна.
- Тьху! Клята дівка! - вигукнув він, витираючи з лоба піт.- Навіжена якась, та й годі!
- Твоя правда, Білле,- замислено відгукнувся Фей-гін,- твоя правда.
- Чого це вона забрала собі в голову неодмінно вийти сьогодні на прогулянку, як ти гадаєш? - спитав Сайкс.- Слухай, ти ж її краще знаєш. Що воно означає?
- Гадаю, то примхи, голубе. Звичайнісінькі жіночі примхи.
- Може, й так,- погодився Сайкс.- Я вже думав, що приручив її, а вона все така ж дика, як і раніше.
- Та ще й дикіша стала,- мовив Фейгін так, ніби розмірковував про щось.- Раніше я не бачив, щоб вона отак шаленіла через якісь дрібниці.
- І я не бачив,- сказав Сайкс.- У неї, мабуть, ще нуртує в крові ота лихоманка, еге ж?
- Схоже на те.
- Коли це знову трапиться з нею, я пущу їй трохи крові - навіть і лікаря не турбуватиму,- сказав Сайкс.
Фейгін промовисто кивнув головою на знак цілковитої згоди з таким способом лікування.
- Поки я тут лежав плазом, а ти, сучий виродку, і думати про нас забув, вона не відходила від мене ні вдень, ні вночі. До того ж ми тоді дуже бідували, і це, я думаю, так чи так мучило й дратувало її, а від довгого сидіння серед чотирьох стін вона і зовсім занедужала, еге ж? (340)
- Мабуть, що так, мій дорогесенький,- відповів старий пошепки.- Ша!
У цю мить Ненсі вийшла з комірчини й сіла на своє місце. Очі в неї запухли й почервоніли, вона хиталася, мов п'яна, час від часу підводячи голову, а потім несподівано зареготала.
- Ну, нова вистава починається! - вигукнув Сайкс, вражено поглянувши на свого співрозмовника.
Фейгін подав знак, щоб він не зважав на дівчину, і згодом Ненсі наче прийшла до тями. Прошепотівши Сайк-сові, що більше нема чого боятися нового нападу, Фейгін узяв капелюха й попрощався. Біля дверей він озирнувся і попрохав, щоб йому посвітили на темних сходах.
- Посвіти йому,- сказав Сайкс, набиваючи собі люльку.- Жаль буде, якщо він скрутить собі в'язи на самоті і ніхто не побачить цього видовища. Проведи його, Ненсі.
Взявши свічку, дівчина спустилася сходами за старим. Коли вони підступили до дверей, він притулив пальця до уст і, наблизившись до дівчини, прошепотів:
- Що з тобою, дорогесенька?
- Про що ти? - так само пошепки спитала дівчина.
- Та з чого в тебе оце все,- відповів Фейгін.- Якщо він,- Фейгін показав кощавим пальцем нагору,- такий брутальний з тобою,- а він, що й казати, тварюка, Ненс, ввичайнісінька тварюка,- то чому ти тоді не...
- Що? - сказала дівчина, коли Фейгін замовк, майже торкаючись губами її вуха й не зводячи з неї погляду.
- Та нічого. Поговоримо про це іншим разом... Я тобі друг, Ненс, вірний друг. І маю напохваті певні засоби, безпечні й надійні. Якщо ти захочеш помститись тим, хто поводиться з тобою, як із собакою - та де там! гірше, ніж із собакою, бо його він часом пестить,- то приходь до мене. З цим негідником ти живеш без року тиждень, а мене знаєш від давніх-давен.
- Так, я тебе добре знаю,- озвалася дівчина зовсім безвиразно.- Добраніч.
Коли Фейгін спробував потиснути їй руку, вона відсахнулась, але ще раз спокійно побажала йому на добраніч і, значуще кивнувши на прощання, замкнула за ним двері.
Фейгін поплентався додому, і всю дорогу його мозок напружено працював. У нього закралася підозра - не тепер, хоч сьогоднішня сцена тільки зміцнила її, вона виникала час від часу й раніше,- що Ненсі остогидла брутальність грабіжника і вона завела собі нового коханця. [341]
Зміни в її поведінці, часті відлучки з дому, помітна байдужість до інтересів банди, якій колись вона була така віддана, і, на додачу, її відчайдушні спроби ніти сьогодні з дому о певній годині - все це підтверджувало давні підозри, майже обертало їх, принаймні в його очах, на істину, що не вимагає доказів. Очевидно, предмет її нової прихильності не належав до їхнього гурту, тож варто було б (так розмірковував собі Фейгін) негайно перетягти його до себе; з такою розумною помічницею, як Ненсі, він став би цінним надбанням.
Були у Фейгіна її інші, ще підступніші, заміри. Сайкс забагато знав, і його зухвалі насмішки страшенно дратували Фейгіна, дарма що він терпів їх мовчки. Звичайно, дівчина мала б добре знати, що коли вона покине Сайкса, їй вічно загрожуватиме його помста, та й її новому обранцеві він, звісно, не попустить - може покалічити, а то й зовсім порішити. «Досить мені трохи намовити дівку,- думав Фейгін,- і вона погодиться отруїти його. Жінки й не на таке здатні за цих обставин. Тоді небезпечний негідник, чоловік, якого я ненавиджу, згине назавжди з-перед моїх очей, його місце займе інший, а дівчина, вкоротивши Сайксові віку, потрапить у цілковиту залежність від мене, бо я знатиму про її злочин».
Ці думки промайнули в голові у Фейгіна за той короткий час, поки він сидів сам-один в кімнаті грабіжника; цілком поринувши у них, він скористався з першої ж нагоди і, прощаючись із Ненсі, спробував обережними натяками з'ясувати, що вона думає з цього приводу. На обличчі її не з'явилося подиву, вона навіть не намагалася вдати, ніби не розуміє його. Так, дівчина зрозуміла все. Це видно було з її прощального погляду.
Але, може, Ненсі відкине його пораду збавити Сайксові життя? А тим часом саме такий кінець влаштовував його найбільше. «То як би це мені посилити свій вплив на неї? Як прибрати її до рук?» - міркував Фейгін, дибаючи додому.
Такі голови, як у Фейгіна, завжди щось зметикують. А що, як він, не домагаючись від неї визнання, почне стежити за нею, довідається, до кого вона ходить, а потім, як вона не пристане на його план, настрахає її тим, що розповість усе про неї Сайксові (якого вона неабияк боялася),- та невже ж і тоді він не доб'ється її згоди?
- Доб'юся,- подумав Фейгін уголос-Тоді вона не посміє мені відмовити. Не посміє, якщо їй життя дороге! [342]
Я все обміркував. Отже, засіб знайдено, лишається тільки пустити його в діло. Я ще до тебе доберуся!
Він кинув злостивий погляд у той бік, де було житло Сайкса - ще зухвалішого лиходія, ніж він сам,- і, посварившись кулаком, пішов далі; кощаві пальці його судомно стискали складки подертого плаща, так ніби він душив ненависного ворога.