Розділ XLV
Ной Клейпол одержує від Фейгіна таємне доручення
Наступного дня старий прокинувся рано і став нетерпеливо чекати свого нового спільника, який, страшенно запізнившись, нарешті з'явився і передусім жадібно накинувся на сніданок.
- Болтере,- почав Фейгін і, присунувши свого стільця до столу, сів напроти Ноя.
- Ну, ось я,- озвався той.- Що таке? Тільки не давайте мені ніяких доручень, доки я не скінчу снідати. Ось що у вас тут погано: ніколи не дають людині доволі попоїсти.
- А розмовляти ти можеш, коли їси? Га? - спитав Фейгін, подумки на чім світ стоїть клянучи ненажерливість свого любого молодого приятеля.
- Розмовляти? Певне, що можу. В мене від балачок навіть поліпшується апетит,- сказав Ной, відкраюючи здоровенну скибку хліба.- Де Шарлотта?
- Пішла,- сказав Фейгін.- Я відіслав її вранці з іншого молодою жінкою, бо хотів поговорити з тобою віч-на-віч.
- Он як! - сказав Ной.- Шкода, що ви не звеліли їй спочатку приготувати грінки з маслом. Ну, та добре. Кажіть, що там у вас. Ви мені не заважатимете.
І справді, великої небезпеки завадити йому начебто не було, бо він усівся за стіл з видимим наміром довести своє діло до переможного кінця.
- Ти добре попрацював учора, дорогесенький,- сказав Фейгін.- Просто чудово! Шість шилінгів і дев'ять з половиною пенсів першого ж дня! Ти зіб'єш собі капітал, обскубуючи курчат. [343]
- Ви забули ще згадати про три великі кухлі й кварту для- молока,- сказав містер Болтер.
- Ні, ні, я не забув, голубе. Щодо кухлів - ти показав себе просто генієм, ну, а кварта - то вже верх досконалості.
- Як на початківця, здається, непогано,- мовив містер Болтер самовдоволено.- Кухлі я зняв з огорожі, а кварту хтось забув біля входу до шинку. Тож я й подумав, що вона заіржавіє під дощем або, чого доброго, застудиться. Га? Ха! ха! ха!
Фейгін удав, ніби сміється від душі, а містер Болтер, нареготавшись удосталь, став за обидві щоки наминати свій хліб з маслом; покінчивши з першою скибкою, він узявся за другу.
- Я маю для тебе доручення, Болтере,- прошепотів Фейгін, перехиляючись до нього через стіл,- що вимагав великої старанності й обачності.
- Слухайте,- сказав Болтер,- не надумайтесь тільки зіпхнути на мене щось небезпечне або послати знову до ваших поліційних управ. Це мені не підходить, аж ніяк не підходить, і я вам так прямо і кажу.
- Ніякої небезпеки в тому нема, зовсім ніякої,- запевнив його Фейгін.- Просто треба простежити за однією жінкою.
- Старою? - спитав містер Болтер.
- Ні, молодою,- відповів Фейгін.
- З цим, будьте певні, я впораюсь залюбки,- сказав Болтер.- Я ще в школі був мастак на підгляди. А навіщо мені стежити за нею? Чи не для того, щоб...
- Робити з нею нічого не треба,- перебив його старий.- Розповіси мені, куди вона ходить, з ким зустрічається, і - як пощастить - підслухай, про що вона розмовляє; запам'ятай назву вулиці, якщо то буде на вулиці, і номер будинку, якщо то буде в будинку; і все, про що довідаєшся, розкажеш мені.
- А скільки ви мені за це дасте? - запитав Ной, поставивши чашку на стіл і жадібно вдивляючись в обличчя свого хазяїна.
- Якщо зробиш усе як слід, дам тобі фунт стерлінгів. Так, дорогесенький мій, цілий фунт! - сказав Фейгін, намагаючись якнайдужче його зацікавити.- Досі я стільки давав лише за таку роботу, яка може принести дуже великий зиск.
- Хто вона? - запитав Ной. [344]
- Одна з наших.
- Тьху ти! - скрикнув Ной, зморщивши носа.- То, виходить, ви її в чомусь запідозрили?
- Вона знайшла собі нових друзів, дорогесенький, і мені треба знати, хто вони,- відповів Фейгін.
- Ясно,- сказав Ной.- Тільки для того, щоб мати приємність познайомитися з ними, якщо вони люди порядні,- еге? Ха-ха-ха! Я до ваших послуг.
- Я знав, що ти не відмовишся! - вигукнув Фейгін, радіючи, що його задум здійсниться.
- А чого б я мав відмовлятися? - відказав Ной.- То де ж вона? Де мені її підстерігати? Куди йти?
- Все це я розкажу тобі, дорогесенький мій. А ири-йде час, і покажу її,- мовив Фейгін.- Твоє діло - бути напоготові, а про все інше подбаю я сам.
Увесь той вечір і кілька наступних шпигун просидів у повному спорядженні візника, готовий узятися до діла за наказом старого. Минуло шість вечорів - шість нестерпно довгих вечорів,- і щоразу Фейгін приходив додому розчарований і коротко повідомляв, що не настав ще час. Сьомого дня - в неділю - він повернувся раніше, ніж у попередні вечори, і був у піднесеному настрої. Не приховуючи своєї радості, він звернувся до Ноя:
- Сьогодні ввечері вона кудись піде, і я певен, у тій самій справі; бо цілий день була вдома сама, а чоловік, якого вона боїться, повернеться тільки вдосвіта. Іди за мною! Швидше!
Ной мовчки підхопився з місця. Старий був такий збуджений, що його хвилювання передалося і Ноєві. Обидва крадькома вийшли на вулицю і, хутко поминувши цілий лабіринт завулків, опинились нарешті біля будинку, в якому Ной признав трактир, де він зупинився на свою першу ночівлю в Лондоні.
Вже вибило одинадцяту, і двері трактиру були замкнені. Коли Фейгін стиха свиснув, їх безгучно відчинили. Обидва тихенько ввійшли, і двері за ними зачинились.
Майже не наважуючись говорити, навіть пошепки, і більше розмовляючи на мигах, Фейгін і молодий єврей, що впустив їх, показали Ноєві на віконце в стіні і знаками дали йому зрозуміти, щоб він роздивився крізь нього на особу, яка сиділа в сусідній кімнаті.
- Оце і є та жінка? - ледь чутно спитав Ной, ставши на ослінчик.
Фейгіп кивнув головою. [345]- Я не бачу її обличчя,- прошепотів Ной.- Вона сидить, похиливши голову, а свічка стоїть позад неї.
- Зачекай,- шепнув Фейгін. Він подав знак Барні, і той зник. За якусь мить буфетник увійшов до сусідньої кімнати і, вдаючи, ніби знімає нагар зі свічки, переставив її так, як треба, а заговоривши з дівчиною, змусив її підвести голову.
- Тепер я бачу її,- прошепотів шпигун.
- Добре?
- Я впізнаю її серед тисячі інших.
Він квапливо зіскочив на підлогу, бо двері розчинились і дівчина вийшла з кімнати. Фейгін ледве встиг відтягти його в куток, відгороджений ширмою, і обидва затамували подих, поки вона пройшла повз їхню схованку й зникла за дверима, в які вони щойно ввійшли.
- Цсс! -мовив Барні, трошки прочинивши двері.- Пора!
Ной перезирнувся з Фейгіном і вибіг із трактиру.
- Ліворуч,- шепнув буфетник,- ідіть ліворуч і тримайтеся другого боку вулиці.
Ной так і зробив; при світлі ліхтаря він розрізняв постать дівчини, що вже встигла відійти далеченько від трактиру. Він наблизився на відстань, яку вважав безпечною, і весь час тримався протилежного боку вулиці, щоб краще стежити. Два чи три рази дівчина сторожко озирнулась, а один раз зупинилася, щоб пропустити вперед двох перехожих, які йшли позаду. В міру того, як вона віддалялася від трактиру, в неї, видно, прибувало сміливості, бо тепер хода її стала тверда, впевнена. Шпигун ішов слідом на тій самій відстані, не спускаючи дівчини з очей.