Сцена п’ята
Астольфо і солдати виходять з одного боку, з другого - інфанта Естрелья і придворні дами. За сценою - військова музика і залпи салютів.
Астольфо
Знов побачивши в цім краї
Ваші очі, мов комети,
Обізвалися в розмаї
Разом сальви і кларнети,
Сурми, птахи й водограї;
Лине музика, й привітні
У єдиному завзятті
Ваш небесний лик, як рідні,
Сурми вславлюють крилаті
І птахи їм вторять мідні.
Так вітають вас, сеньйору,
Перекоти канонади,
Як лункі птахи Аврору,
Як громи звитяг Палладу
І як пишні квіти Флору;
Бо, привівши день із мрева,
Ви - Аврора в сяйві свята,
Флора в мирі, і крицева
В грізний час війни Паллада9
І в цім серці королева.
Естрелья
Якби слово вимірять
Мали вчинками людськими,
Ви б не стали дивувать
Славослів’ями такими,
Де вас може розвінчать
Вся пишнота ця військова,
Із якою я борюсь;
Тож гадаю, що ця мова
Повна лестощів, - боюсь,
Що це річ невипадкова.
Ниці вчинки, слід вам знати,
Подобають тільки звіру,
Батькові омани й зради,
Щоб улещувать надміру
І підступно убивати.
Астольфо
Тут не все відоме вам,
Тож, Естрельє, і не ймете
Віри ви моїм словам;
Ну, послухайте, і все те
Розкажу, що знаю сам.
Еусторхіо вмер Третій
У Полонії й лишив
Трон Басиліо по смерті,
Доньок своїх осиротив,
Від яких ми, добросерді,
Народились. Як на мене,
То вже доля. Клорілене,
Ваша мати, а моя
Тітка, - нині їй сія
В небесах чертог священний, -
Була старшою, а друга
Тітка ваша й моя мати, -
Хай не сниться їй недуга, -
Ресісунда її звати,
Шлюб взяла, знайшовши друга
У Московії; і там
Я зродивсь. Про те, що скоро
Буде тут, скажу я вам.
Вже Басиліо, сеньйоро,
Як і всі ми, своїм літам
Піддається, більше схильний
До наук, ніж, хоч і вільний,
До жінок; він без дітей
Овдовів; і ми на цей
Трон могли б зійти всесильний.
Ви народжені сестрою
Старшою, та я тепер
Тут як син перед дочкою,
Хоч від меншої з сестер,
Першість маю за собою.
Про ваш намір і про мій
Ми вже дядькові сказали,
Тож сьогодні він, благий,
Зробить те, що ми прохали,
І розсудить нас мерщій.
З цею я прийшов метою
Із Московії сюди;
Не грозив я вам війною,
Але, як тут не суди,
Ви ж воюєте зі мною.
О, як хочеться мені,
Щоб народ, астролог мудрий,
Провістив, що жде в ці дні
Нас обох, що з нами буде,
Щоб ви стали по війні
Королевою й корону
Дядько вам віддав свою,
Щоб дістали по закону
Ви імперію й мою
Вірну вам любов до скону.
Естрелья
Це лицáрство і хвала
Змушують мене сказати,
Що хотіла б я, незла,
Вам імперію віддати,
Щоб моєю теж була;
Хоч любов свою гарячу
Вам звіряю й свій секрет,
Все ж боюсь за вашу вдачу,
Вас бо зраджує портрет,
Що на ваших грудях бачу.
Астольфо
Про свій намір у свій час
Вам скажу, бо не підходить
Місце й вадить сурем глас,
(За сценою грають сурми)
Що вістять - король виходить
Із вельможами до нас.
Сцена шоста
Входить король Басиліо із своїм почтом.
Естрелья
Мудрий Фалес…
Астольфо
Наш Евклід10…
Естрелья
Що світилами…
Астольфо
й зірками…
Естрелья
Славно правиш…
Астольфо
стільки літ…
Естрелья
І за знаками…
Астольфо
й значками…
Естрелья
Визначаєш…
Астольфо
їхній хід…
Естрелья
О, дозволь після розлуки…
Астольфо
О, дозволь після розпуки…
Естрелья
Обів’юсь плющем круг стану…
Астольфо
На коліна тут я стану.
Басиліо
Небожата, дайте руки
І повірте, я вже знаю
Вашу вірність, крім усього,
Королю й своєму краю,
Тож, не кривдячи нікого,
Вас обох я урівняю.
Тим-то вам я довіряю
Справу нелегку й прохаю
Тихо вислухать мене,
Адже йдеться про складне,
Що здивує вас без краю.
Мій небоже і небого,
Двір Полонії преславний,
Ленники, васали й друзі,
Важусь я на чин державний.
Ви вже знаєте, що в світі
Працею, а не указом,
Заслужив я вчений ступінь,
Що, змагаючись із часом,
Пензлі нинішніх Тімантів,
Мармури нових Лісіппів