34
Не плач у злигоднях, ти ж не мале дитя;
Ті, що пішли від нас, пішли без вороття;
Із рук не випускай ні серця, ні коханки,
Будь завжди з келихом - і не марнуй життя!
35
Не ті тепер часи, щоб друзів добирати.
З людьми на відстані привчайся розмовляти.
До найвірнішого пригляньсь розумним оком -
I ворога в ньому зумієш розпізнати.
36
Що знаєш ти? Адже ти сам - ніщо!
Ти вітер, дим, і весь твій крам - ніщо!
З обох боків у тебе небуття,
Ти весь в ньому, ти й тут і там - ніщо!
37
Ми загубили все, що назбирали;
Нам кігті смерті серце роздирали;
Ніхто не повернувся з-за могили
Розповісти про тих, що змандрували.
38
Вино й пихатому додолу шию гне,
Вузли розв'язує, розплутує складне.
Налий Іблісові* - і він перед Адамом
Дві тисячі разів чолом землі сягне.
* Мусульманський ангел, проклятий Богом за те, що не вклонився Адамові.
39
Ти вродою б затьмить Джемшідів келих міг,
О чашнику! Кладу тобі життя до ніг.
Дрібненька курява, очей моїх відрада,
Встає роями сонць від підошов твоїх!
40
Що Небо виграло, вдихнувши в мене душу?
Коли піду я геть, що в світі я порушу?
Кого я не питав, ніхто не пояснив,
Чому я в світ прийшов, чому я зникнуть мушу.
41
Я не шукаю втіхи у вині,
Аж поки горе не наллє мені;
В чужу сільницю не вмочу я хліба,
Аж поки серце не спряжу в вогні.
42
Я за Джемшідів трон і черепка не дам.
Вино поживніше за страви Маріам*.
Зітхання вранішнє з грудей п'яниці краще,
Ніж довгі молитви, що мурмотів Адхам**.
* Мати Ісусова.
** Суфійський шейх.
43
До гончара недавно я забрів,
Що з глини й Бога б виліпить зумів.
Та бачив я (сліпий хіба не бачив),
Що він не глину мне, а прах батьків.
44
Як скажуть вам, що я лихий пияк,
Невірний і найгірший із гуляк,-
Це правда. В кожного своя вподоба.
I в мене теж. Такий у мене смак!
45
Навіщо хмуриться і день у день журиться?
На цім шляху тобі не трапиться криниця.
Не в наших-бо руках всі наші справи. Долі
Скорися загодя - так мудрому годиться.
46
Ці трави, чашнику, що мерехтять у полі,
За тиждень схиляться і спорохніють долі.
Тож наливай вина, збирай квітки, бо швидко -
I не зоглядишся - як стануть луки голі.
47
Не з тих я, хто тремтить, коли в могилу гляне.
Той світ надійніший за це життя обманне.
Дав душу в позику мені Господь - і я
Знов поверну її, коли мій строк настане.
48
Цей світ - прихилище для звірів і людей,
Світань і сутінків стобарвний мавзолей,
Нікчемний залишок Джемшідових бенкетів,
Кістки Баграмові, що поглинає глей.
49
Що я живу й помру - хто з того користь має?
З верстата нашого хто полотно знімае?
Небесне полум'я найкращим людям очі
Щодня випалює - й хоч би димок! Немає.
50
Ніхто з нас тайн одвічних не прогляне,
Ніхто не розбере письмо незнане.
Є наша бесіда біля завіси:
Завіса упаде - і нас не стане.
51
В житті недовгому не сподівайсь відради:
Тут кожна грудочка - Джемшіди й Кай-Кубади.
Цей світ - та що цей світ? Увесь великий всесвіт -
Нікчемний сон, мана, невпинні злети й спади.
52
Чи діждемо жаданого спокою,
Чи дійдемо до хати над водою?
О, як я хочу після тисяч років
Зійти з землі хоч травкою малою!
53
Найкращу з гурій дай, замість вина налий
Живущої води у келих золотий,
Дай слухати Зухру, з Ісою* розмовляти -
Навіщо це мені, коли мій дух смутний?
* Зухра - легендарна красуня, Венера, «небесний музикант» Іса - Ісус.