54
Немов на грищі м'яч, тебе життя ганяє.
Корись, бо виходу в нас іншого немає!
Той, хто жбурнув тебе в цю метушню невпинну,
Один керує всім, один про все гадає.
55
Шукав поради я у зошитах сторіч -
I скорбний друг мені таку промовив річ:
«Щасливий тільки той, з ким поруч мила, схожа
На місяць-білозір у довгу-довгу ніч!»
56
Часу скороминущого не бійся.
Змагає смерть найдужчого - не бійся:
Цю мить, що ти живеш, віддай утіхам!
Забудь старе - й грядущого не бійся!
57
Боюсь, що більше ми не вернемось додому,
Ні з ким не стрінемось у обширі земному.
Цю мить, що ти прожив, вважай своїм трофеєм!
Бо що нас потім жде, не дано знать нікому.
58
Вино нам вічність одкриває - пий!
Від нього серце оживає - пий!
Хоч палить, як вогонь, зате турботи,
Немов жива вода, змиває - пий!
59
Не знаєм істини - то й що ж? Хіба сердезі
Отак і мучитись, немов на гострім лезі?
Тримайся келиха, не випускай із рук -
I добре житимем, не п'яні й не тверезі.
60
Хвилину радості в турботах не губи,
На порох не стирай під жорнами журби!
Немає жодного, хто б угадав майбутнє.
Тож пий, і розважайсь, і дівчину люби!
61
Фортуні попелу на голову насип,
З місяцевидою гуляй і пий! Звели б
Тебе давно у гроб думки, якби піддався.
Нікого не вернув землі холодний глиб!
62
Хіба у всесвіті найкращий твір - не ми?
В очах у розуму зіниця й зір - не ми?
Це коло всесвіту скидається на перстень,
А камінь, що горить ясніш од зір,- це ми.
63
Якщо ти любиш пить, до мудрих прихиляйся,
З тюльпановидими, веселими впивайся.
Впивайся, та не так, щоб дивувались люди:
Потроху, зрідка пий і від людей ховайся.
64
Дні весело збувай: свіжіша від тюльпана,
Хай дівчина тобі всміхається кохана!
Бо незабаром емерть, як чорна буря, зірве
Сорочку днів твоїх, як пелюстки з тюльпана!
65
Як гарно: на квітках - росинки прохолодні,
I дівчина в квітках. Ну що ж: напередодні
Було усякого - про те тепер не згадуй,
Все, що було, забудь: найкращий день - сьогодні.
66
Я хворий, для душі вже плоть моя тісна.
Живу без випивки - чи виживу, хто зна?
Та найдивніше те, що від ції хвороби
Немає й засобу, крім доброго вина.
67
Страшним потоком кров тече у мене з серця,
У струмі сліз моїх півкраю захлинеться.
Кривавим жолобом зробилась кожна вія!
А вії опущу - новий потоп почнеться.
68
Якщо Творцю неприйнятні мої бажання,
То як же здійснити мені мої бажання?
Коли усе, що хоче Бог,- високе й чисте,
То, значить, грішні і брудні мої бажання!
69
Ті, що освіти та знання надбали,
Що світочем наук для нас палали,
Не здужали із тьми цієї вийти:
Сказали баєчку - і в сон запали.
70
Хто землю цю створив, ким небеса підперті,
Від кого душі в нас, мов жорном, сумом стерті,
О, скільки пишних уст і лиць ясних, як місяць,
У землю заховав, в тісну шкатулу смерті!
71
Свого майбутнього ніхто не прозирне.
Навіщо й думати про те, що неясне?
I хвильки не марнуй (якщо не збожеволів),
Бо й не зоглядишся, як вік твій промине.
72
Ковтає крапельку розбурхана ріка,
На землю падає пилиночка легка.
А як же ти живеш? Хіба не так зникаєш,
Як та дрібнесенька у вихорі мошка?
73
Хоч у гріхах бридких мої загрузли ноги,
Я не журюсь, як той, хто жде згори підмоги.
З похмілля гинучи, я знову буду пити
Й минати з милою мечеті й синагоги!