ЗДОБУТТЯ КАДЖЕТСЬКОЇ ФОРТЕЦІ ТА ВИЗВОЛЕННЯ НЕСТАН-ДАРЕДЖАН
Бачив я оцих звитяжців, наче сонце, осяйних,-
Сім планет стовпами сяйва вкрили кожного із них;
Таріел стрункий очолив їхній непоборний здвиг,-
Ось вони війною знищать ворогів своїх грізних.
Щоб порівнювати, в мене образ є для них один:
Так гірські річки, від зливи переповнивши свій плин,
З шумом, з ревом, з гуркотінням вириваються з тіснин,
Та вони вщухають, вливши води в нурт морських глибин.
До Фрідона й Автанділа рівних стрінути навряд,
Та ніхто й ніде не може з Таріелом стати вряд,
Адже сонце гасить зорі, тьмарить сяєво плеяд!
А тепер про бій прелютий поведу пісенний лад.
Втрьох три брами поділили, щоб туди в боях пройти,-
З ними рушило їх військо, триста левнів, три чоти.
Ніч примусила звитяжців в тайну засідку лягти,
На світанку ж всі з'явились, несучи свої щити.
Йшли спокійно, наче кожен був лише мандрівником;
Не відчула лиха варта, заспокоєна цілком,
І недбало придивлялась, мур обходячи кругом,
Та, наблизившись, прибулець взяв меча, вдягнув шолом.
Раптом ляснули нагайки, і пустились коні вскач.
Ось до брам вже рвуться, з міста лине лемент, зойк і плач.
Втрьох трьома шляхами ринуть, кожен - подвигів шукач.
Б'ють тривогу барабани, різко десь сурмить сурмач.
Нині звідає Каджеті гнівність божого веління:
Відхиляє грізно Кронос втішне сонячне проміння,-
Зверглось вічне коло світу, неба стьмарилось склепіння.
Не вмістять поля їх трупу, сповнить світ їх голосіння!
Рик разючий Таріела всім смертельно ранить слух,
Розриває враз риштунок, крицю скровлених кольчуг.
Ринуть з трьох сторін - грозою вкривсь багровий виднокруг;
Розламавши всі три брами, ворогів разять навкруг. [208]
Лев Фрідон із Автанділом, вдвох зустрівшись, обіймались,-
Ворог знищений дощенту, аж річки криваві ллялись.
Обдивившись бойовище, один в одного питались:
«Таріел куди подівся?» - скрізь на друга видивлялись.
Не знайшли ніде героя, хоч оббігли весь окіл;
До фортечних брам вернулись,- там гірський укрили схил
Вламки лат, мечі розбиті, леза, зламані навпіл,-
Десять тисяч варти трупом впали ниць, неначе пил.
Вся сторожа у фортеці, мов недужа, полягла,-
Від кольчуг шматки лишились, рани вкрили їх тіла.
І розкрито хід у скелі, де найбільша з веж була;
З цих прикмет вони впізнали Таріелові діла.
Вийшли ходом в скелі вгору, де стримить грізна озія;
Там побачили,- звільнило сонце місяць вже від змія;
Він шолома зняв, а в неї коси зм'яла веремія,
Груди до грудей припали, шию обвивала шия.
Плач, цілунки та обійми їх з'єднали в ніжній парі;
Видавалось, мов зійшлися вкупі тут Зуал з Муштарі,-
Прикрашає промінь сонця пелюстки троянди ярі
. Зникло горе, й нині радість їм далась в солодкім дарі.
Цілувалися, тілами пригорталися стрункими
І зливалися устами, мов трояндами палкими.
Таріел побачив друзів - втрьох зустрілись побратими
І вітали сонце-діву, що засяла перед ними.
Блиск на сонячнім обличчі загорівсь при їх появі,-
І вона поцілувала цих поплічників у славі,
І смиренно на подяку їм зрекла слова ласкаві;
Почали розмову красну друзі, милі й величаві.
Прославляли Таріела за звитяги, богом дані,
Один одного вітали, і були вони ще в стані
Битись далі, не зазнавши ран тяжких на полі брані,-
Вороги втекли від левів, наче кози, наче лані.
Із трьохсот бійців сто сорок вмерло дня того страшного,-
Це Фрідона засмутило, та втішала перемога:
Після бою не лишилось в місті ворога живого.
Не злічити, скільки в здобич мали скарбу дорогого!
На верблюдах і на мулах повезли із цих країн
Купи сяйних самоцвітів і три тисячі перлин, [210]
Все _ гранчастий, добрий камінь: пишний яхонт і рубін;
Варту виставивши, сонце посадили в паланкін.
У Каджеті залишили шістдесят богатирів,
Повезли з собою сонце - сяйвом лик її горів;
Дружно рушили у дальню путь до города Морів,
Щоб Фатьму зустріти й скласти дяку, гідну владарів.
ПРИЇЗД ТАРІЕЛА ДО ЦАРЯ МОРІВ
Він послав з таким посланням до царя Морів гінця:
«Від звитяжця Таріела йде до тебе звістка ця,-
Я везу з Каджеті сонце, що скоряє всі серця.
І тебе я прагну бачить, наче рідного вітця.
Я здобув країну каджів, взяв скарби, понищив чати,-
Завдяки тобі, о царю, зміг я радості зазнати,
Завдяки Фатьмі, що стала сонцеві за рідну мати.
Як віддячу я? Огидні обіцянки марні сплати.
Крізь твоє йдемо ми царство - нас побачить маєш змогу;
Я тобі країну каджів віддаю, на осторогу
Так скажу: в фортеці їхній ти міцну лиши залогу.
Я не можу йти до тебе, вирушай же ти в дорогу!
Мужеві Фатьми, Усену, просимо сказати ми:
Хай пришле жону до діви, нині звільненої з тьми,-
Прагне гаряче красуня бачити лице Фатьми.
Мов кришталь, ясніш за сонце, діва сяє між людьми».
Посланця від Таріела володар Морів прийняв,-
Схвилювалось в нього серце, як чудну він вість прознав,
І тоді він вславив бога, водія небесних лав;
Не ждучи прохань повторних, на коні до них помчав.
Він рішив весілля їхнє влаштувати тут, як слід,-
Взяв дари, агату трохи у сакви поклав під спід,
Вдвох з Фатьмою в мандри рушив,- десять день тривав похід;
Він побачив лева й сонце, що втішає людський рід.
Втрьох царя Морів зустріли. Військо стало віддалі,-
Він поцілував прибульців, уклонився до землі,
І прославив Таріела, щедрим бувши в цій хвалі;
Милувався, як побачив діви сяйні кришталі.
З дівою Фатьма зустрілась, серце їй жага пекла,
Поцілунками припала і до рук, і до чола,
Говорила: «З ласки бога геть розвіялась імла!
Знаю я добра одвічність, знаю я минучість зла!» [212]
Діва, до Фатьми припавши, каже речі ніжномовні:
«Бог щедротами своїми душі радує любовні,-
Я була раніш у скрузі, а тепер - як місяць вповні;
Гріє сонце, і троянди розкриваються чудовні».
Цар Морів бучне весілля впорядив їм у палаті,-
Таріелу за Каджеті він приніс дари багаті,
Всім роздав скарби й клейноди, що були із дому взяті.
Мов по мості, по перперах люд ходив на тому святі.
Всюди купами валявся оксамит, брокат, атлас,-
Таріел дістав корону, найціннішу з всіх окрас,
В ній горів суцільний яхонт, що не змерхнув, не пригас,-
Золотий престол сміливцю цар оддав на вічний час.
Зготував розкішний одяг цар для Нестан-Дареджан,
Вкритий яхонтом і лалом, що ним славен Бадахшан.
Сіли вдвох юнак і діва - зір їх сяє, гнеться стан,
І вогонь проймає душу всіх тамтешніх поселян.
Цар приніс дари препишні Автанділу та Фрідону,-
Кожен з них коня одержав, дороге сідло й попону,
Одяг, шитий самоцвіттям, що красило б і корону;
Відказали: «Хай же квітне блиск і міць твойого трону!»
Таріел царю подяку склав словами отакими:
«Радий я, тебе узрівши вкупі з друзями твоїми.
Нас незмірно обсипаєш ти дарами дорогими,-
Видно, добре учинили, що повз тебе не пройшли ми».
Цар Морів сказав: «О царю, леве дужий серед бою!
Ти розлукою вбиваєш, ти несеш життя з собою!
О прекрасний, чи я годен хоч звернутись із хвалою?
Радість ока, ти відходиш,- чим же душу я загою?»
Таріел Фатьмі промовив: «Ти мені - замість сестри!
Борг великий мій до тебе, та дождався я пори,
Щоб його віддати,- нині всі клейноди, всі дари,
Що я вивіз із Каджеті, ти до себе забери!»
Хилиться Фатьма в поклоні і на дяку так говоре:
«Царю мій, мене без тебе спалить полум'я суворе!
Ти ідеш, мене лишаєш,- безум знову душу зборе,
О, блаженні,- хто з тобою; хто ж без тебе - тим лиш горе!»
Молоді, від щастя сяйні, так царю Морів сказали,-
Губи їх - перлисті мушлі, зуби їх - немов кристали:
«Що без тебе нам свирілі, звуки арф, бенкетні зали?
Та пусти нас, не затримуй, щоб ми радості зазнали! [213]
Виконай, як рідний батько, мрію молодих єдину,-
Дай нам корабель годящий, щоб пливти на батьківщину».
Цар промовив: «Вам до смерті слугувати я не кину!
Поспішаєш ти - додому одвези ж свою дружину».
Цар на березі морському зготував їм корабель.
Таріел поплив,- і люди, повиходивши з осель,
Лляли сльози, рвали коси, притулялися до скель;
Плач Фатьми так лився в море, як потік з гірських земель.