Додати в закладки

  
Переклад Translate

Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.

Додати книгу на сайт:

Скачати одним файлом. Книга: Юрій Іванович Ковбасенко Література постмодернізму: По той бік різних боків (2004)

Юрій Іванович Ковбасенко Література постмодернізму: По той бік різних боків (2004)

© Ю.І. Ковбасенко, 2004

© Українська асоціація викладачів зарубіжної літератури, 2004

Текст розміщено з дозволу автора

Електронний передрук тільки з посиланням на Ae-lib.narod.ru

І. Ситуація з постмодернізмом…

ІІ. Скриптор замість Автора

ІІІ. Вперед-назад, до палімсесту?

ІV. Втеча в несерйозність?

V. “Високоброва низькобровість”|“низькоброва високобровість”, або Міф про повернення масового читача до літератури?

VІ. Автор-читач-текст: “пікнік у складчину”

VІІ. Віртуози віртуальності

VІII. Рost scriptum…

Примітки

Ролан Барт. “Смерть Автора”

Мопассан. “Сельская Венера”

Космос виникає з хаосу. Бо йому просто нí з чого більше виникнути. Літературний же процес багатьом його сучасникам тією або іншою мірою видається хаосом. Це стосується будь-якої літературної доби: скажімо, романтизм видавався хаосом на межі XVIII-XIX століть, так само як модернізм - на межі століть ХІХ-ХХ. Тож невипадково зараз, на початку ХХІ століття, до певної міри хаотичною видається література постмодерну. Публікацій про неї вистачає, кількісно вони вже перевершили саму цю літературу, але...

Звичайно, кожен із літературознавців пропонує свою “модель” або “карту-схему” “постмодерністського космосу”. Але, на жаль, часто це робиться не лише обережно (щодо нового матеріалу обережність якраз доречна), а й якось розгублено (відчайдушний наскок - одна з форм вияву тієї-таки розгубленості). В одних випадках - за туманом філософічного ракурсу осмислення цього явища і майже без розгляду поетики конкретних художніх творів. В інших - з акцентом саме на їхній поетиці, але часто шляхом простої каталогізації певних ознак постмодернізму, без виявлення домінант і тенденцій, магістральних силових ліній, без будь-яких прогнозів, а переважно за принципом “а ось іще про оце”. Мабуть, небажанням брати на себе відповідальність за запропоновані “моделі космосу” (неспромогою їх створити?) обумовлене те, що постмодернізм часто називають не художнім і/або ідейним явищем, і навіть не добою культури, а … “ситуацією”. Так і пишуть - “ситуація постмодернізму”¹. Але те, що дозволено теоретикам і письменникам, не можуть собі дозволити викладачі, чий обов’язок - пояснювати (букв. ‘робити ясним, зрозумілим’). Уявімо ситуацію, коли учні чи студенти вивчали б, скажімо, “ситуацію реалізму” або “ситуацію Просвітництва”.

Єдине виправдання такого стану - той-таки хаос, невідстояність мистецьких явищ і їхніх оцінок. Звичайно, стан цей тимчасовий, але ж і всі ми тимчасові, іншого часу на життя в нас не буде, тож треба розбиратися в цій ситуації з постмодернізмом (творити з хаосу космос) уже зараз. Звичайно, помилки неминучі, та іншого шляху немає, особливо - враховуючи цьогорічне блискавичне введення літератури постмодернізму до шкільного вивчення².

Будь-яке явище можна досліджувати двома шляхами: екстенсивним (шляхом вичерпування матеріалу) та інтенсивним (шляхом визначення і характеристики найважливіших і найрепрезентативніших фактів, ознак, віх, - тобто домінант). Щодо літератури постмодернізму вважаю доречнішим другий шлях, адже матеріал ще не “відстоявся”, і в деталях його дослідити зараз неможливо, та й, мабуть, недоцільно. Тож піду сáме цим шляхом.

Головною специфічною ознакою літератури постмодернізму є її гіперрецептúвність³ - яскраво виражена схильність до рецепції будь-яких фактів із культурно-історичного дискурсу всього людства; передовсім і найактивніше - із творів світової літератури різних елементів їхньої форми і/або змісту: сюжетів, мотивів, образів, концепцій, жанрів, сцен, цитат тощо (т. зв. “інтертекстуальність”).

Зазвичай постмодерністи запозичують усе згадане незалежно від того, до якого літературного напряму, течії, стилю, методу, доби тощо належить текст-донор. Недаремно дослідники підкреслюють нон-селекцію (відсутність відсіву, добору) і нон-ієрархію (зняття традиційного розмежування центру/периферії, головного/маргінального, центрального/периферійного) в естетиці постмодернізму. Тому феномен гіперрецептивності, яку, безумовно, помічають дослідники, у їхніх роботах часто позначається гастрономічним, але правильним по суті словом - “усеїдність”⁴.

У постмодерністських творах зазвичай немає характерної для літератури попередніх діб оригінальної, несхожої на інші, естетичної і/або ідейної програми. А відтак - немає поділу попередників і сучасників на “своїх”/“чужих”. Скажімо, для Ренесансу і класицизму “естетичним донором” була передовсім Античність, для романтизму - Середньовіччя, а для постмодернізму - увесь світовий культурний (передовсім, літературний) процес. Постмодерністи вже не закликають скидати будь-кого “з пароплаву сучасності”, як це робили російські футуристи в 1910-х рр., а, навпаки, готові підібрати на його палубу всіх і все, що трапляється на шляху. Щоправда, їхня принципова відмова від оригінальності поширюється і на саму цю думку: скажімо, на межі ХІХ-ХХ ст. відома російська малярка-футуристка Наталя Гончарова вже проголошувала принцип “всЯчества” [(“все, что было до меня, то мое”) - тобто всеприйняття щонайрізноманітніших явищ світової культури], дуже схожий на гіперрецептивність мистецтва постмодернізму межі ХХ-ХХІ ст.

Зазвичай постмодерністи абсолютно спокійно ставляться як до традиції, так і до новаторства, як до реалізму, так і до модернізму (авангарду)

Додати в закладки

  
Переклад Translate