Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Юрій Іванович Ковбасенко Література постмодернізму: По той бік різних боків (2004)
10, монтажем запозичених із текстів-донорів цитат, думок тощо11. Одним словом, “Скриптор іде на зміну Авторові”, Флобера відтісняють Бувари і Пекюше, оригінальний твір поступається палімсéстові12, центóну13, пастíшеві14, колáжеві15 etc., і це не аномалія, а норма. (Дуже б не хотілося, щоб суміжні в словниках терміни “колáж” і “колáпс” зблизилися також у дискурсі сучасної культури).
Крім того, популярні останнім часом думки й вислови про те, що “все вже сказане”, “нічого нового не вигадаєш” тощо (а їхніми авторами є аж ніяк не дилетанти або безталанні люди, а визнані метри - Р.Барт, С.Аверінцев та ін.) зокрема свідчать про глибоку кризу сучасної культури. Можливо, ми живемо зараз у часи, які пізніше отримають назву “темної доби” літератури і культури, щось на кшталт відомого періоду із доби раннього Середньовіччя16. Адже добре відомо, що література - це не прогрес, а процес.
Але ось що втішає: так само на те, що “все вже сказано еллінами, і після них нічого нового не вигадаєш”, а римському комедіографові тільки й залишається, що брати початок твору в Арістофана, а кінець - у Менандра, скаржилися римляни Плавт і Теренцій17 у ІІІ-ІІ ст. до н.е. Але, дякувати Богові, після них у літературі кілька нових слів таки з’явилося. Хотілося б вірити, що ситуація повториться, і культура знову буде на злеті.
А поки що“постмодерністський індивід відкритий для до всього, але сприймає все як знакову поверхню, навіть не прагнучи проникнути у глибину речей, у значення знаків. Постмодернізм - культура легких та швидких дотиків, на відміну від модернізму, де діяла фігура буріння, проникнення в середину, ламання поверхні… Усе сприймається як цитата, як умовність, за якою не можна відшукати жодних витоків, начал, походження”18, а постмодерністи замість справжньої новизни часто пропонують зняття розмежування “старе-нове”/“моє-чуже” у літературі, що й стимулює згадану вже гіперрецептивність їхніх творів (перемогу Скрипотора над Автором?). Сподіваюся, Барт не перебере на себе фатальної ролі Касандри, і його похмурий прогноз про “смерть Автора” (див. епіграф) залишиться лише гостро відточеною стилістичною фігурою.
ІІІ. Вперед-назад, до палімсесту?
Найпродуктивнішою формою реалізації гіперрецептивності літератури постмодернізму є інтертекстуальність19. Її класичне визначення належить видатному французькому філологові й семіологові ХХ ст. Роланові Барту: “Кожен тест є інтертекстом; інші тексти присутні в ньому на різних рівнях у більш або менш упізнаваних формах: тексти попередньої культури та тексти оточуючої культури. Кожен текст становить собою нову тканину, зіткану зі старих цитат. Шматки культурних кодів, формул, ритмічних структур, фрагменти соціальних ідіом і т.д. - усі вони поглинені текстом і змішані в ньому, оскільки завжди до або навколо тексту існує мова. Як необхідна попередня умова для будь-якого тексту, інтертекстуальність не може зводитися до проблеми джерел і впливів, вона становить собою загальне поле анонімних формул, походження яких рідко можна виявити, несвідомих або автоматичних цитат, що подаються без лапок”20. Барта продовжують сучасні російські культурологи: “У культурі постмодернізму інтертектуальність стала обов’язковою частиною культурного дискурсу і одним із основних художніх прийомів, оскільки принципова еклектичність і цитування є домінуючими рисами сучасної культурної ситуації” [К,153].
Постмодерністські твори чимось нагадують палімсéст, з-під нового шару якого то тут, то там проступає шар старий, тобто текст, що вже десь колись кимсь писався. Так, у одному з найвідоміших постмодерністських творів - романі У.Еко “Ім’я троянди” явно відчувається рецепція, запозичення з оповідань Артура Конан Дойла (1859-1930) про Шерлока Холмса. Головним героєм твору є учений францисканець Вільгельм Баскервільський (пор.: “Собака Баскервілів”), а його супутником - Áдсон (пор.: доктор Вáтсон). У оповіданнях Дойла, як і в романі Еко, оповідачами є “молодші” (за віком і статусом) члени “класичних детективних дуетів” - відповідно Ватсон і Адсон. Крім того, з тексту читач дізнається, що “в Англии и в Италии Вильгельм провел как инквизитор несколько процессов, прославившись проницательностью” [Еко,36], слово ж “інквізитор” походить від латин. “inquisitio” - “розслідування”, а, відтак, якби Холмс жив не у Великій Британії ХІХ ст., у а середньовічній Західній Європі, його б називали не слідчим, а сáме інквізитором, як і Вільгельма. Обидва детектива, Холмс і Вільгельм, ведуть справи приватно, але майстерністю значно перевершують офіційних слідчих (відповідно детектива Лестрейда зі Скотленд-Ярду й папського інквізитора Барнарда Гі). Крім того, Холмс був англійцем, а отже земляком Баскервільського, який народився в Ірландії
Книга: Юрій Іванович Ковбасенко Література постмодернізму: По той бік різних боків (2004)
ЗМІСТ
На попередню
|
|
