Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Шота Руставелі Витязь у тигровій шкурі Переклад Миколи Бажана
ВІД'ЇЗД АВТАНДІЛА З ФРІДОНОВОГО ЦАРСТВА НА РОЗШУКИ НЕСТАН-ДАРЕДЖАН
Місяць вповні - витязь їде. Де блукань його межа?
Образ Тінатін уявний серце левня розважа. Каже він:
«Тебе я кинув. О недолі клята лжа!
В тебе - лік, що зцілить рану, слід отруйного ножа.
Чом, розлуко, трьох .героїв розлучивши, не даси їм утіх?
Камінне серце! - наче скеля, ти єси,
Бо тебе не можуть вразить навіть вбивчі три списи.
Ради тебе, діво, зрікся світу світлої краси!»
З чотирма рабами їде Автанділ над морем там,
Скрізь розшукуючи ревно Таріелові бальзам,-
І вночі і вдень він ронить сльози з кров'ю пополам;
Не цінніший за солому світ здававсь його думкам.
Всіх на березі морському він питав, чи тії люди
Сонця десь не зустрічали; так сто день блукав усюди.
Якось з пагорба побачив: стали валкою верблюди,
Караванники в задумі хилять голову на груди.
Караван стояв над морем, де шляхи - в усі кінці;
Чи стояти, чи рушати - завагались мандрівці.
На вітання левня чемно відказали люди ці:
Почали тоді розмову. Він спитав: «Хто ви, купці?»
Був Усам, людина мудра, ватажком їх каравану,
Склав хвалу він Автанділу, гідну виявив пошану,
Мовив: «Сонце, ти віщуєш радість, з неба нам надану,-
Ти зійди з коня, послухай, як попали ми в оману.
Ідемо з Багдада,- люди торговельного ми роду,
Магометової віри, що не п'ють маджарі зроду;
До царя морського в місто йшли, щоб там продать народу
Не якесь шовкове шмаття - ліпший крам всім на догоду.
Тут надибали над морем знепритомнілу людину,-
Він стогнав. Ми милосердно втерли з нього кров і піну;
Я спитав його: «Ти звідки? Як попав сюди, мій сину?»
Відповів: «Не йдіть у море - згинете, як я ось гину!» [156]
Розказав він: «Ми з Єгипту йшли великим караваном,
Навантажили баркаса крамом, шовком злототканим,
Та наскочили пірати, потрощили нас тараном,-
Все пропало! Як не трапив я тим нелюдам поганим?»
Леве й сонце! Ця причина нас примушує стояти;
Як назад вернем,- зазнаєм ми стократної утрати,
Якщо рушимо у море,- пограбують там пірати;
Отже, зважитись не можем: чи спинитись, чи рушати».
Витязь мовив: «Гріх великий втратить в тузі блиск надій,
Бо ніхто з нас не уникне небом суджених подій.
Вашій крові запорука - яв могутності моїй:
Я ступлю меча свойого, як наскочить лиходій».
Караванники відчули захват з подивом навпіл:
«Не страшні, як нам, пірати левню, сповненому сил,-
Угамуймо ж наше серце, не марнуймо наших діл!»
Увійшли всі на баркаса й залишили суходіл;
Все сприяло, щоб спокійно кораблем верстати шлях;
Автанділ їх вів сміливо, витязь, звиклий до звитяг.
Корабель піратів раптом, довгий викинувши стяг,
Появився в морі,- грізно свій таран вперед простяг.
Підпливав він з гуком, з криком - кожен виє, кожен свище.
Караванники злякались, вгледівши таке тлумище.
Витязь мовив: «Не жахайтесь, що клятущий ворог рище:
Чи тут смерть свою здобуду, чи дощенту всіх понищу.
Доля схоче - хай хоч всесвіт військо шле шибайголове,
А не схоче, то на мене вже десь ратище готове,-
Не врятують ні фортеці, ні бійці, ні ви, братове;
Хто, як я, це знає, в того кріпне серце буйнокрове.
Ви - купці, ви - боягузи, вам не стати вояками!
Щоб не встрелили стрілою, заховайтесь за кутками
І дивіться, як один я всіх левиними руками їх понищу,
аж поллється кров з човна того струмками».
Мов кігтистий тигр, метнувся, одягнувся у кольчугу,
Меч рукою міцно стиснув, булаву ж - у руку другу;
На кормі став корабельній, власну чуючи потугу,
Міряючи гнівним зором зграю здирців недолугу.
їхнє військо голосило, вило, скиглило весь час
І таран свій повернуло, щоб улучити в баркас.
На кормі стояв сміливець,- булавою він потряс
І, махнувши нею міцно, розломив таран ураз. [157]
Автанділ, таран зломивши, ціло корабель зберіг.
Ворог зляканий ховався хто куди, де тільки міг,
Та не випередить левня,- він на їхній човен вбіг,
Бив навколо себе, нищив; ворог трупами поліг.
Військо гинуло, мов кози, по його страшному вступі -
Тих топив у морі, інших в корабельній бив халупі,
Вісім кидав він на дев'ять, дев'ять гнав з вісьма укупі;
Хто живий ще був - сховався там, де труп лежав на трупі.
Як його бажало серце - так дісталась перемога.
Неповбивані благали: «Пожалій нас, ради бога!»
їх не вбив, в полон забравши, в кого жити є ще змога.
«Жах - творець любові»,- каже річ апостолова строга.
0 людино! Не пишайся з моці власної, мов п'яний!
Сила вся твоя змарніє, як захоче бог коханий,
Бо й густі діброви нищить рій іскринок полум'яний.
Бог зрівняти в силі може меч і пакіл дерев'яний.
Витязь в склад піратський глянув: склад був повен цінним кладом,
Він позвав купців, баркаси встановивши вправно ладом.
1 зрадів Усам, спинившись над до краю повним складом,
І сказав хвалу сміливцю, пишну словом, гарну складом.
Язиків сто сот потрібно, щоб прославить Автанділа,
Але й тим всієї вроди змалювати ще несила.
Караванники казали: «Ласка божа нас укрила,
Бо поникла ніч, явився блиск небесного світила».
Люди витязя зустріли, цілували ноги, руки,
Вихваляли чарівного, величань лунали звуки,-
Взрівши левня, ошаліли б мудреці, мужі науки! -
«Ти - наш славний визволитель від нещастя та ошуки».
Витязь мовив: «Слава богу! Боже діло всемогутнє,
Бо на все, що тут стається, повеління є напутнє;
Діє бог таємно, рідко появляє людям сутнє,-
Нам лиш вірити належить: мудрий вірить у майбутнє!
Бог воліє схоронити вашу кров у вас в серцях,-
Що ж зробив я сам од себе, жалюгідний, тлінний прах?
Ворогів я знищив ваших, зрятувавши бідолах:
Корабель цей, повний краму, вам даю. Вже вільний шлях!»
Любо глянути, як витязь, закінчивши славно бій,
Всіх поплічних перевищить ліпотою щедрих дій,-
Засоромляться поплічні, гідно вславиться водій,
Що, немов прикрасу, рану на руці несе своїй. [158]
Зразу здобич обдивились, щоб не йшли намарно дні:
Всіх скарбів і не злічити, що лежали там на дні!
Скарб на свій баркас забрали,- спорожніло на судні,
І тоді його спалили,- попливли тріски одні.
Автанділу від купецтва дяку й шану склав Усам:
«Ти нас, кволих, засоромив, повернувши силу нам;
Наше все - тобі належить, наші статки, здобич, крам.
Ми собі рішили взяти тільки те, що дав ти сам».
Витязь мовив: «Це вам, браття, хай напученням стає.
До потоків слізних ваших бог звернув лице своє;
Рятівник не я, нещасний,- він рятунок вам дає.
Нащо дар оцей для мене? Я та кінь - добро моє.
Якби я багатства прагнув, то не можна й полічити
Скарб, що мав я,- ті єдваби, оксамити й самоцвіти.
Все - марнота! Я тим часом - ваш супутник сумовитий,
Та мета у мене інша, ніж багатством володіти.
З тих багатств, що тут знайшов я, з тих клейнодів і прикрас,
Кожен з вас хай стільки візьме, скільки зможе взять за раз;
Прошу тільки: не завдайте ви мені жалю й образ,-
Для моєї справи треба, щоб сховався я між вас.
Не кажіте ви нікому, що я витязь і ваш пан; Ви кажіте:
«Це отаман, що веде наш караван».
Торгуватиму, вдягнувши гідний крамаря жупан.
Заклинаю вас братерством - не вчиніть якийсь обман».
Караванники зраділи, чувши те, що витязь рік;
Всі прийшли, йому вклонились: «Ти нам щастя дав навік,-
Просиш ти того, що просить в тебе кожен чоловік.
Вірно ми тобі послужим. Справді, лик твій - сонця лик!»
Звідти рушили негайно, щоб не гаять марно днів.
Гожий час стояв на морі - прудко їх баркас летів.
Всі вславляли Автанділа в пісні, повній ніжних слів,
Дарували перли сяйні, наче блиск його зубів.
Книга: Шота Руставелі Витязь у тигровій шкурі Переклад Миколи Бажана
ЗМІСТ
На попередню
|
|
