Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Шота Руставелі Витязь у тигровій шкурі Переклад Миколи Бажана
ЛИСТ, ПИСАНИЙ ВІД ФАТЬМИ ДО НЕСТАН-ДАРЕДЖАН
Пише так Фатьма: «О сонце! О світило всеземне,
Що всіх палить, хто до нього тільки поглядом сягне,-
Красномовне, величаве, милозоре, осяйне!
О кришталь і лал, в намисто щільно сплетені одне!
Хоч мені не розказала, звідки ти і хто ти є,
Та тепер, пізнавши правду, серце щастя зазнає.
Втишить безум Таріела повідомлення твоє,-
Хай фіалкою цвітеш ти, він трояндою стає!
Ось прибув сюди до тебе Таріела побратим,-
Автанділ, арабський витязь, що завзяттям запальним
Славен всюди. Він чекає на листа твого затим,
Щоб потішила нас, мудра, ти посланням докладним.
Наш слуга іде до тебе, щоб нам відповідь дала ти:
Що в Каджеті чути? Скоро мають каджі повертати?
Скільки війська у залозі - ми повинні точно знати.
Хто правує над вояцтвом? Чи потужні в місті чати?
Що про це ти тільки знаєш,- все вклади в своє послання,
А коханому твоєму передай хоч знак вітання.
Відтепер уже на радість оберни свої страждання,-
З ласки бога, вас з'єднаю, гідних щирого кохання.
В тебе, лист мій, бистрі ноги,- поспішай же в дальню даль!
Заздрю я тобі - побачиш ти рубіни і кришталь;
Ти щасливіший за мене: очі ті,- моя печаль,-
Стануть там тебе читати. Чи тобі мене не жаль?»
Лист Фатьми взяв раб, почувши слово, вимовлене нею:
«Ти красуню сонцерівну вісткою потіш моєю».
Одягнув чаклун на тіло смарагдових барв керею,
Тої ж миті зник, шугнувши над дахами, над землею.
Він летів, як линуть стріли, з лука пущені уміло,
І, коли досяг Каджеті, тільки-тільки звечоріло.
Повз озброєну сторожу він пройшов незримо й сміло
І віддав послання сонцю, що в ув'язненні смутніло. [189]
Вільно він пройшов крізь брами, перед ним розкрився вхід,-
Вліз до башти він, патлатий, чорношкірий страховид,
Аж злякалась полонянка, як узріла негра вид.
Став троянди цвіт шафраном, а фіалки цвіт поблід.
Негр промовив: «Не лякайся, не мана я з того світу,-
Раб Фатьми я, що до тебе прилетів з листом привіту;
Прочитай цей лист - потішить він тебе, журбою вбиту,-
Поспішає промінь сонця до трояндового цвіту».
Сонцелика здивувалась, що Фатьма їй шле звістки,-
Мигдалі очей розкрились, затремтів агат хисткий.
Власноручно раб оддав їй гарно писані листки,-
Лист читала і зітхала, сліз роняючи разки.
Так раба спитала: «Хто там йде на розшуки за мною?
Хто прознав, що я існую, персть топчу іще ногою?»
Відповів він: «Всім, що знаю, поділюся я з тобою:
Ти пішла - померкло сонце, огорнулись землі тьмою.
З того дня Фатьма страждає - в неї в серці лютий спис,
Сльози в неї по обличчю аж до моря ринуть вниз.
Якось раз уже Фатьмі я вість про тебе був приніс,-
Свідком бог,- вона відтоді не спиняє зливи сліз.
Та прийшов до неї витязь уродливий, вбраний гарно
, І вона йому повіла, як тебе шукає марно.
Він і є шукач твій смілий, що поводиться владарно;
Він мені звелів од тебе вість принести незабарно».
Діва каже: «Чоловіче, ти не зрік брехливих слів,-
Але як Фатьма дізналась, хто мене сюди привів?
Так, десь є той, що роздмухав в мене омахи вогнів!
Як кипить це бідне серце,- хай би лист мій розповів!»
ЛИСТ, ПИСАНИЙ ВІД НЕСТАН-ДАРЕДЖАН ДО ФАТЬМИ
«Пані й мати! Ось пишу я, сонцелика, цей одвіт.
Ти, дорожча, аніж мати, подивись, що робить світ
Із своєї бранки, з мене,- збільшив жаль, обтяжив гніт!
Тільки нині маю радість: лист од тебе, твій привіт.
Ти від двох нечистих духів вже колись мене звільнила,
А тепер мене обсіла лютих каджів тьмуща сила,-
В бран вони мене забрали, і звільнитися - несила.
Гинуть всі мої надії, що в душі своїй носила.
Новини які б ви інші від нещасної почули?
Ще нема цариці каджів, ще і каджі не вернули,
Та вояцтво тьмочисленне скрізь тримає караули.
Знай, що розшуки найдужчі тут нічого б не сягнули.
Той, хто там мене шукає,- марно втоми зазнає,
Марно мучить ради мене серце спалене своє;
Заздрю я - він бачив сонце, що промінням виграє.
Ах, без милодана стало тягарем життя моєї
Я раніш свої пригоди у собі ховала тайно,
Бо язик не міг промовить, як страждала я безкрайно.
Зглянутись на мене прошу я коханого відчайно,-
Хай від розшуків зречеться! Так йому і передай-но.
Хай він має жаль у серці до коханого створіння,
Бо коли він вмре, я стріну смерть подвійну від тужіння.
Ні, мені нема рятунку,- долі отаке веління.
Якщо він зневажить долю, вб'є мене її каміння!
Просиш ти йому прислати знак якийсь від мене нині.
Шлю йому шматок вуалі, найдорожчої святині,
Бо на дар його дивитись - в мене радощі єдині,
Хоч, немов моя недоля, чорні барви в цій тканині».
Книга: Шота Руставелі Витязь у тигровій шкурі Переклад Миколи Бажана
ЗМІСТ
На попередню
|
|
