Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Шота Руставелі Витязь у тигровій шкурі Переклад Миколи Бажана
ЛИСТ НЕСТАН-ДАРЕДЖАН ДО ЇЇ КОХАНОГО
До укоханого пише і зітхає з непокою,-
Полум'я палюче в серці гасне, зрошене сльозою;
Лист складає, що всі душі вмить пронизує стрілою;
Розкривається троянда, і кристали сяють грою.
«Любий мій! Я власноручно слово списую по слові,-
Стан гнучкий - пером для мене, а чорнило - з жовчі й крові.
А папір - серця то наші, разом з'єднані в любові.
О ти, серце, чорне серце! Ти, закуте, будь в закові!
Бачиш, любий мій, що діє світ оцей, його діла!
Скільки б сяєво не сяло, та для мене скрізь імла.
Мудреці ганьблять немарно світ, юдоль плачу і зла!
Горе, горе! Як без тебе існувати я змогла?
Роз'єднав нас, мій коханий, світ і час, проклятий тричі,-
Не судилось радо глянуть одне одному у вічі!
Що зробити може серце, мов списом пробите в січі?
Розум мій розкрив для тебе мрії й мислі таємничі.
Присягаюсь світлим сонцем, в мене зникла і надія,
Що живий ти, бо й у власнім вже зневірилась житті я,
Та, дізнавшись, прославляла милість бога-чудодія,-
Радість зваживши із горем, спалахнула марна мрія.
Ти живий - цього вже досить, щоб у серці зник одчай,
В серці, зраненому тяжко, в серці, спаленому вкрай.
Ти про мене, що вмирає за тобою, хоч згадай,-
Тут в журбі моє кохання виростає, наче гай.
Повість днів моїх для тебе тут описувать - несила,
Бо ця повість неймовірна і язик би мій зморила.
Раз мене Фатьма від горя - з ласки божої - звільнила,
Нині ж світ, як личить світу, знову кинув до горнила.
Він тепер ще збільшив горе, долучив до болів болі;
Мук моїх різноманітних, видно, світу не доволі,-
Знов у каджів непоборних опинилась я в неволі.
Все, що сталось з нами, любий,- все це справи злої долі. [192]
Я сиджу в гірській фортеці - не сягти до мене й оку,
Через хід у скелі можна в тверджу вибратись високу;
День і ніч отут сторожа ходить з того, з цього боку,-
Вб'ють вони всіх супротивців, підступить не давши й кроку.
Ти гадаєш, що до інших рівне військо це вороже?
Не наклич такого горя, що мене забити зможе,-
Я тебе побачу мертвим, і в огні душа знеможе!
О, зречись мене! - хай серце на каміння стане схоже.
Не сумуй ти, мій коханий, побиватись перестань,
Що якийсь інакший ловчий заполює бідну лань.
Я не житиму без тебе, не знесу тяжких страждань:
Чи встромлю кинджала в груди, чи зі скелі кинусь в хлань.
Присягаюсь я, що зірка є тобі навіки вірна,
Хоч би від трьох сонць укупі їй стелилась блесть незмірна!
Кинусь вниз - стоїть над хланню ця моя тюрма нагірна.
Помолись: хай дух мій прийме неба глибина прозірна!
Помолись за мене богу, щоб звільнив мене з плачу,
Щоб послав мені він крила,- в ясний світ я полечу,
Від страждань в землі, в повітрі, у воді, в огні втечу,
Блиском сонячного сяйва там свій зір озолочу!
Чи без тебе, частко сонця, світить сонце милозоре?
Ні, бо ти з ним злитий, Леве, Зодіаку світла зоре!
Там, на сонці,- наша зустріч, там осяєш серце хворе.
Буде смерть мені солодка, бо життя гірке й суворе.
Я, тобі віддавши душу, розіб'ю життя кайдани,-
Лиш любов в серцях сховаєм ми, навічні милодани.
Горе! Спогади про тебе рани змножують на рани,-
Ради нашої любові, не вбивайся, мій коханий!
Йди до Індії, до батька,- потребує втіхи він,
Сам безсилий, ворогами замкнутий зі всіх сторін.
Звесели його,- він гине від недолі перемін,
І про мене, бідну, згадуй, що за тебе йде на скін.
Годі долі дорікати, годі скаржитись на муки!
Знай,- від серця йде до серця щира правда, без ошуки.
Прагну вмерти через тебе,- хай закрячуть хижі круки!
Доки житиму, невпинно я ридатиму з розпуки.
Глянь, пізнай,- це край вуалі, що мені дарунком дав,-
Хай би він тобі за згадку про кохання наше став.
Світ лиш це мені зоставив, хоч багато обіцяв,-
Круг звернув семинебесний, нам безжальний вирок склав». [194]
Лист до любого кінчивши й застогнавши, діва мила
Відірвала шмат вуалі; їй коса чоло укрила,-
Гарні пахощі алое злива кучерів точила,
Пах духмяний проливали чорні воронові крила.
Рушив раб у Гуланшаро, зник у сяєві простору
І прибув тієї ж миті він до Фатьминого двору.
Автанділ узрів, що доля довершила справу скору,
І прославив щиро бога, розпростерши руки вгору.
Він сказав Фатьмі: «Наш задум вчасно вивершили чари.
Чи складу я на подяку гідні діл твоїх віддари? Я іду.
Часу немає для дозвілля та забари,- Приведу сюди в
Каджеті мужа - вісника покари».
Пані мовила: «О леве! Знов страждання полум'яне,-
Серце з світлом розстається, тож темнішає і в'яне:
Я шалію через тебе, та мене не жалуй, пане,
Поспішай,- прибудуть каджі, тяжче битися вам стане».
Скликав він рабів Фрідона, що жили отут із ним,
Мовив: «Ми були мерцями, зараз дух наш став живим,-
Ми почули те, що чути серцем прагнули своїм;
Ворогів нещасних наших втопчем в прах, розвієм в дим!
До Фрідона йдіть, цю повість в докладну вкладіте річ;
Я його не можу бачить,- кваплюсь я до інших стріч.
Хай напружить він свій голос, переможний кликне клич!
Обіцяю вам віддати здобич всю з майбутніх січ.
Борг великий перед вами маю я,- це знаю й бачу;
Як зустрінуся з Фрідоном, іншим чином вам оддячу,
А тепер лиш скарб піратський, що забрав я, на роздачу
Вам призначив - окрім цього, зараз більше не настачу.
Чим іще я обдарую самовідданих людей?
Корабель віддам їм, повний найкоштовніших речей».
Мовив: «Взявши це, рушайте в світлі днів, у тьмі ночей,-
Побратимові Фрідону передайте лист оцей».
Книга: Шота Руставелі Витязь у тигровій шкурі Переклад Миколи Бажана
ЗМІСТ
На попередню
|
|
