Українська Банерна Мережа
UkrKniga.org.ua
Все, що йде поза рами нації, це або фарисейство людей, що інтернаціональними ідеалами раді би прикрити свої змагання до панування однієї нації над другою, або хворобливий сентименталізм фантастів, що раді би широкими вселюдськими фразами покрити своє духовне відчуження від рідної нації. / Іван Франко

Додати в закладки



Додати в закладки zakladki.ukr.net Додати в закладки links.i.ua Додати в закладки kopay.com.ua Додати в закладки uca.kiev.ua Написати нотатку в vkontakte.ru Додати в закладки twitter.com Додати в закладки facebook.com Додати в закладки myspace.com Додати в закладки google.com Додати в закладки myweb2.search.yahoo.com Додати в закладки myjeeves.ask.com Додати в закладки del.icio.us Додати в закладки technorati.com Додати в закладки stumbleupon.com Додати в закладки slashdot.org Додати в закладки digg.com
Додати в закладки bobrdobr.ru Додати в закладки moemesto.ru Додати в закладки memori.ru Додати в закладки linkstore.ru Додати в закладки news2.ru Додати в закладки rumarkz.ru Додати в закладки smi2.ru Додати в закладки zakladki.yandex.ru Додати в закладки ruspace.ru Додати в закладки mister-wong.ru Додати в закладки toodoo.ru Додати в закладки 100zakladok.ru Додати в закладки myscoop.ru Додати в закладки newsland.ru Додати в закладки vaau.ru Додати в закладки moikrug.ru
Додати в інші сервіси закладок   RSS - Стрічка новин сайту.
Переклад Натисни для перекладу. Сlick to translate.Translate


Вхід в УЧАН
Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.



Додати книгу на сайт:
Завантажити книгу


Скачати одним файлом. Книга: Конспект лекцій Педагогіка


4. Філософські основи педагогіки.

Ми вже знаємо, що методологічною основою педагогіки є філософія. Сьогодні одночасно співіснують різні філософські напрями, які виступають у ролі методології педагогіки: екзистенціалізм, неотомізм, неопозитивізм, прагматизм, неопрагматизм, біхевіоризм, діалектичний матеріалізм та інші.

Філософія - це наука про загальні закони розвитку природи, суспільства і мислення, загальна методологія наукового пізнання.

Екзистенціалізм (від лат. existencia — існування). Основне поняття екзистенціалізму - існування - індивідуальне буття людини, заглибленої в своє ''я''. Зовнішній світ є таким, яким його сприймає внутрішнє ''я'' кожного. Об'єктивні знання і об'єктивні істини відсутні. Екзистенціалізм визнає особистість найвищою цінністю світу. Головні положення: кожна особистість неповторна, унікальна, особлива. Кожна людина є носієм своєї моральності; суспільство намагається уніфікувати особистість і цим наносить величезну шкоду її моральній самостійності. Теорія виховання не знає об'єктивних закономірностей, їх немає; у кожної людини своє суб'єктивне бачення світу, і вона сама творить свій світ таким, яким хоче його бачити.

Центром виховного впливу представники сучасної екзистенціалістичної педагогіки Дж.Кнеллер, Г.Гоулд, Е.Брейзах (США), У.Баррей (Великобританія), М.Марсель (Франція), О.Ф. Больнов (ФРН), Т.Моріта (Японія) та ін. вважають підсвідомість: настрої, почуття, імпульси, інтуіцію людини. Свідомість, інтелект, логіка, на їх погляд, мають другорядне значення. Потрібно підводити особистість до самовираження, природної індивідуальності, почуття свободи. Учитель повинен надати право кожному йти своїм шляхом, менше давати настанов, більше виявляти дружню участь тощо.

Заперечуючи об'єктивні знання, екзистенціалісти виступають проти програм і підручників у школах. Оскільки смисл речей і явищ визначає сам учень, учитель повинен надати йому повну свободу для їхнього засвоєння. При цьому головну роль відіграє не розум, а почуття, мрія, віра. Екзистенціалізм є філософською основою індивідуалізації навчання.

Неотомізм — релігійне філософське вчення, що отримало свою назву від імені католицького богослова Хоми (Томи) Аквінського (1225-1274). Визначні представники сучасного неотомізму — Ж.Марітен (Франція), У.Каннінгам, У.Макгакен (США), М.Казотті, М.Стефаніні (Італія) та ін.

Основні положення педагогіки неотомізму визначаються «подвійною природою» людини: людина є єдністю матерії і духу, тому вона одночасно й індивід, і особистість; як індивід, людина — матеріальна, тілесна істота, яка підкоряється всім законам природи і суспільства; як особистість, вона володіє безсмертною душею, піднімається над усім земним і підкоряється лише Богу; наука безсила визначити цілі виховання, це може зробити лише релігія, яка знає справжню відповідь про суть людини, її життя; головне - душа, тому виховання повинно будуватися на пріоритеті духовного начала.

Неотомізм визнає гріховну слабкість людини і висуває завдання допомогти їй та стати морально кращою. Головним предметом уваги є розвиток сумління людини, що застерігає її від зла, вказує на моральний бік здійсненого вчинку, трактує останній як гріх. Неотомісти виступають за виховання загальнолюдських доброчинностей: доброти, гуманізму, чесності, любові до ближнього, здатності до самопожертви та ін., а також покори, терпіння, непротивлення Богу, який випробовує всіх по-різному: одних — багатством, інших — бідністю, і проти цього неможливо боротися.

Неотомісти доводять стрижневу роль релігії у вихованні молоді. Вони різко критикують падіння моральних устоїв, вказують на ріст злочинності, жорстокості, наркоманії, що призводять до деструкції суспільства. Система навчання і виховання, на їхню думку, повинна бути позбавлена зайвої раціональності і спрямована на розвиток ''досвідомого'' намагання наблизитися до Бога.

Неотомістська стратегія сьогодні домінує у вихованні в Австрії, Голландії, Бельгії, Швеції, Іспанії та інших країнах.

Неопозитивізм — філософсько-педагогічний напрям, який намагається осмислити комплекс явищ, породжених науково-технічною революцією. Сучасний педагогічний неопозитивізм називають «новим гуманізмом». Найвидатнішими його представниками є П.Херс, Дж.Вільсон, Р.С. Пітере, Л.Кольберг та ін.

Основні положення педагогіки неопозитивізму: виховання повинно бути очищене від світоглядних ідей, бо соціальне життя в умовах науково-технічного прогресу потребує «раціонального мислення», а не ідеології. Повна гуманізація системи виховання, бо саме вона є головним засобом ствердження справедливості як вищого принципу відносин між людьми у всіх сферах суспільного життя. Необхідно припинити маніпуляцію поведінкою особистості, створити умови для її вільного самовираження. Це допоможе людині здійснити осмислений вибір у конкретній ситуації і тим самим попередити небезпеку формування уніфікованих форм поведінки. Основну увагу необхідно приділити розвиткові інтелекту, формуванню людини, що мислить раціонально.

Вплив раціональності ідей педагогіки неопозитивізму відчутний у перебудові виховних систем багатьох країн, у тому числі й нашої.

Прагматизм ( від гр. «прагма» — справа, діло) — філософський напрям, який виник на рубежі ХІХ-ХХ ст. Швидкі темпи розвитку науки, техніки, промисловості підірвали основи абсолютного ідеалізму, який вже не міг протистояти матеріалізму.

Засновники прагматичної філософії Ч.Пірс (1839—1914) і У.Джеме (1842—1910) заявили про створення нової філософії, що стоїть поза ідеалізмом і матеріалізмом. Ідеї ранніх прагматистів розвинув американський філософ і педагог Дж. Дьюї (1859—1952). Він звів їх у систему, яку назвав інструменталізмом. Основні положення цієї системи: школа не повинна бути відірваною від життя, навчання — від виховання; навчання і виховання повинні здійснюватися не в теоретико-абстрактних формах, а шляхом виконання конкретних практичних справ; у навчально-виховному процесі необхідно спиратися на активність учнів, всебічно її розвивати й стимулювати. В основі навчально-виховного процесу повинні лежати інтереси як мотиви учіння дитини та інше.

Головні поняття в прагматизмі ''досвід'', ''справа''. Пізнання дійсності вони ототожнюють з індивідуальним досвідом людини, ігнорують об'єктивне наукове знання. Кожне знання, стверджують вони, є справжнім, якщо воно здобуте в процесі практичної діяльності людини і є корисним для неї.Опираючись на базове поняття прагматизму ''досвід'', Дж. Дьюї оголосив індивідуальний досвід дитини основою навчального процесу.

У 60-ті роки прикладна спрямованість навчально-виховного процесу відповідно до ідей Дж. Дьюї призвела до зниження якості навчання і виховання. В умовах науково-технічної революції виникла потреба в людях з більш твердими й упорядкованими знаннями та принципами поведінки. Це зумовило перегляд і модернізацію класичного прагматизму, який з'явився у 70-х роках під прапором неопрагматизму. Методологічні установки Дж. Дьюї були доповнені новими принципами, узгоджені з новими тенденціями розуміння виховання як процесу соціалізації особистості.

Головна суть неопрагматичної концепції виховання — самоствердження особистості. її прихильники (А.Маслоу, А.Комбс, Е.Келлі, К.Роджерс і ін.) підсилюють особистісну спрямованість виховання. ''Джерела росту і гуманності особистості, - пише А.Маслоу, - знаходяться тільки у самій особистості, вони аж ніяк не створені суспільством. Останнє може лише допомогти або перешкодити росту гуманності людини подібно до того як садівник може допомогти або перешкодити росту куща троянд, але він не може спрогнозува-ти, щоб замість куща троянд виріс дуб''. Люди, що оточують особистість, з їхніми думками, суспільними нормами і принципами не можуть бути засадовими для вибору, бо їхня функція полягає в контролі, критиці поведінки людини. Вони можуть лише заважати її самовираженню, росту. Освіта, на їхню думку, зводиться до процесу ''самовиявлення'' інстинктів і нахилів, закладених у дитині самою природою.

Незважаючи на критику багатьох положень, неопрагматизм залишається провідним напрямом американської педагогіки й усе більше поширюється в інших країнах заходу.

Біхевіоризм (від англ. behavior — поведінка) — психолого-педагогічна концепція технократичного виховання, яке базується на новітніх досягненнях науки про людину, використанні сучасних методів дослідження її інтересів, потреб, здібностей, факторів, що детермінують поведінку.

Біля джерел класичного біхевіоризму перебував відомий американський філософ і психолог Дж.Уотсон. Він збагатив науку положенням про залежність поведінки (реакції) від подразника (стимула), подав цей зв'язок у вигляді формули S —> R. Необіхевіористи Б.Ф. Скіннер, К.Халл, Е. Толмен, С. Прессі та ін. доповнили це положення, в результаті чого формула набула вигляду «стимул - реакція - підкріплення».

Головна ідея необіхевіоризму стосовно виховання полягає в тому, що людська поведінка є керованим процесом. Вона зумовлена застосованими стимулами і потребує позитивного підкріплення. Для того, щоб викликати певну поведінку, потрібно дібрати дієві стимули і правильно їх застосувати. При цьому не мають значення бажання, мотиви, характер, здібності людини; значення мають лише дії — відповідні реакції на застосовані стимули. Швидкість досягнення потрібної поведінки регулюється факторами позитивного чи негативного підкріплення, забезпечується повторенням дій.

Критерій моральності пов'язаний із системою підкріплення, із схваленням чи несхваленням вчинків людини. Моральні якості (хоробрість чи боягузтво, злочинність чи доброчинність) також повністю визначаються обставинами, стимулами підкріплення. Відповідно і моральне удосконалення, на їхню думку, полягає в умінні найкращим чином пристосуватися до навколишнього середовища.

У сучасному суспільстві, вважають прихильники необіхевіоризму, процес виховання повинен спрямовуватися на те, щоб у стінах навчальних закладів створювалася атмосфера напруженої розумової діяльності, яка б могла управлятися за допомогою раціональних алгоритмів з широким використанням електронно-обчислювальної техніки. Необхідно всіляко стимулювати індивідуальну діяльність, суперництво у боротьбі за високі результати, виховувати якості ''індустріальної'' людини - діловитість, організованість, дисциплінованість, заповзятість.Діалектичний матеріалізм - філософське учіння про най-загальніші закони руху і розвитку природи, суспільства і мислення. Він зародився у 40-х роках XIX століття, широкого поширення набув у XX столітті, особливо в країнах соціалізму. Найвідомішими його представниками були К.Маркс і Ф.Енгельс, які поширили матеріалізм на розуміння історії суспільства, обгрунтували роль суспільної практики у пізнанні, органічно поєднали матеріалізм і діалектику.

Основні положення діалектичного матеріалізму: матерія первинна, а свідомість вторинна; свідомість виникає внаслідок розвитку матерії (мозку людини) і є його продуктом (принцип матеріалістичного монізму (гр. monos - один); явища об'єктивного світу і свідомості причинно обумовлені, оскільки взаємопов'язані і взаємозалежні (принцип детермінізму); всі предмети і явища знаходяться у стані руху, розвиваються і змінюються (принцип розвитку).

Важливе місце у філософії діалектичного матеріалізму посідають закони діалектики: перехід кількісних змін у якісні, єдність і боротьба протилежностей, заперечення заперечень.

Діалектико-матеріалістична педагогіка виходить з того, що особистість є об'єктом і суб'єктом суспільних відносин. її розвиток детермінований зовнішніми обставинами і природною організацією людини. Провідну роль у розвитку особистості відіграє виховання. Виховання є складним соціальним процесом, що має історичний і класовий характер. Особистість і діяльність людини знаходяться у єдності: особистість проявляється і формується в діяльності.

Філософський рівень методології педагогіки є сьогодні однією з найактуальніших її проблем.

Філософія - це любов до мудрості. Мудрість допомагає знайти шлях до істини.

Книга: Конспект лекцій Педагогіка

ЗМІСТ

1. Конспект лекцій Педагогіка
2. 2. Об'єкт, предмет і функції педагогіки.
3. 3. Зв'язок педагогіки з іншими науками та її структура
4. 4. Філософські основи педагогіки.
5. 5. Суть нової методології педагогіки.
6. 6. Аксіологічний підхід до вивчення педагогічних явищ.
7. 7. Педагогічні цінності.
8. 8. Загально- і конкретно-наукова методологія педагогіки.
9. 9. Методи педагогічних досліджень.
10. Тема 2. Розвиток, соціалізація і виховання особистості. Тема 2. Розвиток, соціалізація і виховання особистості. 1. Особистість і умови її розвитку
11. 2. Спадковість у людському розвитку.
12. 3. Соціалізація і становлення особистості.
13. 4. Роль виховання у розвитку людини і формуванні її особистості.
14. Тема 3. Мета виховання. Тема 3. Мета виховання. 1. Поняття про мету виховання.
15. 2. Умови і фактори визначення цілей виховання.
16. 3. Зародження та розвиток ідеї про всебічний розвиток особистості.
17. 4. Мета виховання в сучасній педагогіці.
18. 5. Освіта як найважливіша ланка реалізації мети виховання.
19. 6. Основні тенденції розвитку освіти.
20. Тема 4. Педагогічний процес. Тема 4. Педагогічний процес. 1. Суть педагогічного процесу.
21. 2. Рушійні сили педагогічного процесу.
22. 3. Педагогічний процес як система.
23. 4. Цілісність педагогічного процесу.
24. 5. Закономірності педагогічного процесу.
25. 6. Організація педагогічного процесу.
26. Тема 5. Педагог: професійна діяльність і особистість. Тема 5. Педагог: професійна діяльність і особистість. 1. Суть педагогічної діяльності, основні види, специфіка.
27. 2. Структура педагогічної діяльності вчителя.
28. 3. Педагог демократичної школи.
29. 3.1. Гуманістична спрямованість особистості вчителя.
30. 3.2. Педагогічна і гуманітарна культура.
31. 3.3. Професійно значимі якості.
32. 3.4. Професійна компетентність.
33. ЧАСТИНА II. ТЕОРІЯ НАВЧАННЯ. ЧАСТИНА II. ТЕОРІЯ НАВЧАННЯ. Тема 6. Дидактика: суть, дидактичні концепції, сучасні підходи.
34. 1. Поняття про дидактику.
35. 2. Основні дидактичні концепції.
36. 3. Навчання і розвиток у гуманістичній дидактиці.
37. Тема 7. Процес навчання. Тема 7. Процес навчання. 1. Суть процесу навчання.
38. 2. Процес навчання як система.
39. 3. Цілі процесу навчання (цільовий компонент).
40. 4. Стимулювання процесу навчання (стимуляційно-мотиваційний компонент).
41. 5. Зміст навчального процесу (змістовий компонент).
42. 6. Організація навчально-пізнавальної діяльності учнів (операційно-діяльнісний компонент).
43. 7. Контроль і регулювання навчально-пізнавальної діяльності (контрольно-регулювальний компонент).
44. 8. Оцінка і самооцінка результатів навчального процесу (оцінно-результативний компонент).
45. 9. Діяльність учителя й учня у різних видах навчання.
46. Тема 8. Закономірності і принципи навчання. Тема 8. Закономірності і принципи навчання. 1. Історія проблеми.
47. 2. Класифікація закономірностей навчання.
48. 3. Поняття про принцип, правило.
49. 4. Система дидактичних принципів.
50. Тема 9. Зміст освіти в загальноосвітній школі. Тема 9. Зміст освіти в загальноосвітній школі. 1. Поняття про зміст загальної середньої освіти.
51. 2. Фактори, що зумовлюють формування змісту освіти.
52. 3. Теорії організації змісту освіти.
53. 4. Наукові вимоги до формування змісту освіти.
54. 5. Реалізація змісту освіти в сучасній школі.
55. Тема 10. Форми навчання. Тема 10. Форми навчання. 1. Поняття про форми навчання
56. 2. З історії форм організації навчання.
57. 3. Індивідуалізація і диференціація навчання.
58. 4. Урок - основна форма організації навчання.
59. 5. Типи і структура уроків.
60. 6. Організація навчальної діяльності учнів на уроці.
61. 7. Нестандартні уроки.
62. 8. Допоміжні форми навчання.
63. 10. Самоаналіз уроку.
64. Тема 11. Методи навчання. Тема 11. Методи навчання. 1. Поняття про методи навчання.
65. 2. Класифікація методів навчання.
66. 3. Методи організації і самоорганізації навчально-пізнавальної діяльності.
67. 4. Методи стимулювання і мотивації уміння.
68. 5. Методи контролю і самоконтролю в навчанні.
69. 6. Бінарні методи навчання.
70. 7. Ситуаційний метод.
71. 8. Вибір методів навчання.
72. Тема 12. Засоби навчання. Тема 12. Засоби навчання. 1. Поняття про засоби навчання.
73. 2. Прості засоби.
74. 3. Складні засоби.
75. Тема 13. Діагностика навчання. Тема 13. Діагностика навчання. 1. Діагностика результатів навчання
76. 2. Контроль результатів навчально-пізнавальної діяльності учнів.
77. 3. Тестування рівня засвоєння змісту освіти.
78. 4. Оцінювання результатів навчання.
79. Тема 14. Процес виховання. Тема 14. Процес виховання. 1. Суть процесу виховання
80. 2. Процес виховання як система.
81. 3. Особливості виховного процесу.
82. 4. Мета і завдання гуманістичного виховання.
83. 5. Механізми становлення особистості.
84. 6. Школи гуманістичного виховання.
85. 7. Закономірності і принципи гуманістичного виховання.
86. 8. Самовиховання учнів.
87. Тема 15. Зміст процесу виховання. Тема 15. Зміст процесу виховання. 1. Поняття про зміст виховання.
88. 2. Особливості змісту виховання в сучасній школі.
89. 3. Базова культура особистості: зміст і шляхи формування. 3. Базова культура особистості: зміст і шляхи формування. 3.1. Виховання громадянської культури.
90. 3.2. Виховання розумової культури.
91. 3.3. Філософсько-світоглядна підготовка.
92. 3.4. Виховання основ моральної культури.
93. 3.5. Виховання екологічної культури.
94. 3.6. Трудове виховання і профорієнтація.
95. 3.7. Виховання естетичної культури.
96. 3.8. Формування фізичної культури.
97. Тема 16. Виховання особистості в колективі. Тема 16. Виховання особистості в колективі. 1. Форми виховання.
98. 2. Колектив як форма виховання.
99. 3. Педагогічне управління колективом.
100. 4. Розвиток дитячого колективу.
101. 5. Колектив і особистість.
102. 6. Учнівський колектив.
103. 7. Позашкільні форми виховання.
104. Тема 17. Загальні методи виховання. Тема 17. Загальні методи виховання. 1. Поняття про методи виховання.
105. 2. Класифікація методів виховання.
106. 3. Методи формування свідомості особистості.
107. 4. Методи організації діяльності.
108. 5. Методи стимулювання.
109. Тема 18. Технологія виховання. Тема 18. Технологія виховання. 1. Поняття про технологію виховання.
110. 2. Комплексний підхід.
111. 3. Виховні справи.
112. 4. Тематика виховних справ.
113. 5. Виховна справа як система.
114. Тема 19. Діагностика вихованості. Тема 19. Діагностика вихованості. 1. Діагностика і вимірювання вихованості.
115. 2. Критерії вихованості.
116. 3. Ступені вихованості
117. 4. Методи діагностики вихованості.
118. Тема 20. Родинне та суспільне виховання. Тема 20. Родинне та суспільне виховання. 1. Сім'я як специфічна педагогічна система.
119. 2. Сімейне виховання в різні періоди розвитку суспільства.
120. 3. Правові основи сучасного сімейного виховання.
121. 4. Взаємодія школи і сім'ї у вихованні дітей та молоді.
122. 5. Суспільне виховання.
123. Тема 21. Управління: суть, історія розвитку, сучасний стан управління освітою.
124. 1. Поняття про управління, менеджмент, внутрішкільне управління, педагогічний менеджмент.
125. 2. Державне управління системою загальної середньої освіти.
126. 3. Внутрішкільне управління.
127. 4. Школа як педагогічна система й об'єкт управління.
128. Тема 22. Процес управління. Тема 22. Процес управління. 1. Поняття про процес управління.
129. 2. Функції внутрішкільного управління.
130. 3. Прийняття рішень.
131. Тема 23. Інноваційні процеси в освіті. Підвищення кваліфікації вчителів. Тема 23. Інноваційні процеси в освіті. Підвищення кваліфікації вчителів. 1. Інновації в освіті.
132. 2. Передовий педагогічний досвід і впровадження досягнень педагогічної науки.
133. 3. Підвищення кваліфікації вчителів і їх атестація.

На попередню


Додати в закладки



Додати в закладки zakladki.ukr.net Додати в закладки links.i.ua Додати в закладки kopay.com.ua Додати в закладки uca.kiev.ua Написати нотатку в vkontakte.ru Додати в закладки twitter.com Додати в закладки facebook.com Додати в закладки myspace.com Додати в закладки google.com Додати в закладки myweb2.search.yahoo.com Додати в закладки myjeeves.ask.com Додати в закладки del.icio.us Додати в закладки technorati.com Додати в закладки stumbleupon.com Додати в закладки slashdot.org Додати в закладки digg.com
Додати в закладки bobrdobr.ru Додати в закладки moemesto.ru Додати в закладки memori.ru Додати в закладки linkstore.ru Додати в закладки news2.ru Додати в закладки rumarkz.ru Додати в закладки smi2.ru Додати в закладки zakladki.yandex.ru Додати в закладки ruspace.ru Додати в закладки mister-wong.ru Додати в закладки toodoo.ru Додати в закладки 100zakladok.ru Додати в закладки myscoop.ru Додати в закладки newsland.ru Додати в закладки vaau.ru Додати в закладки moikrug.ru
Додати в інші сервіси закладок   RSS - Стрічка новин сайту.
Переклад Натисни для перекладу. Сlick to translate.Translate