Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: Конспект лекцій Педагогіка
2. Процес виховання як система.
Основою процесу виховання є діяльність учня як суб'єкта у різних видах та формах. Генетично вихідною є зовнішня, предметна діяльність, яка породжує усі види внутрішньої психічної діяльності. Загальну психологічну структуру діяльності характеризують дії та операції, що співвідносяться з потребами, мотивами, цілями учня; засоби діяльності, її результати. Тому до складу процесу виховання також входять компоненти: цільовий, стимуляційно-мотиваційний, змістовий, операційно-діяльнісний, контрольно-регулювальний, оцінно-результативний.
У вихованні, як і в будь-якому суспільному процесі, теорія прогнозує лише середній стан. Відхилення від нього в конкретних випадках можуть бути значними. Якщо їх не контролювати і не коректувати процес, то можна отримати результати, далекі від поставленої мети. У зв'язку з цим виховний процес завжди має певну послідовність корекцій, кожна з яких спрямована на відновлення його оптимальної течії.
Частину виховного процесу, яка знаходиться між двома корекціями, називають виховною ситуацією. Як «відрізок» процесу, виховна ситуація містить у собі всі структурні компоненти цілісного процесу.
Основу ситуації складає виховна дія, яка має завдання виховання, адекватний їй зміст, способи виховання. Виховна дія не ототожнюється лише із впливом педагога. До складу цього поняття входять безпосередні й опосередковані впливи. Серед них — впливи, організовані педагогом, вплив самої особистості вихователя, окремого учня, групи, колективу; акт керівництва самовихованням школяра. Суттєвою ознакою виховної дії є наявність завдання виховання. Виховною ситуацією може бути відверта розмова з учнями, диспут, зустріч, свято тощо.
Виховна ситуація є основним «відрізком» виховного процесу, а сам процес виховання — взаємозв'язаним ланцюгом виховних ситуацій, які розвиваються. За такого розуміння процес виховання є саморозвиваючою системою, в якій розвиваються не лише вихованці, виховна діяльність, сам вихователь, його взаємодії з вихованцями; розвивається цілісний об'єкт, який, будучи системою, є дещо більшим, ніж сукупність складових. Так долається однобічність відокремлених підходів до розуміння виховання — психологічного, соціально-психологічного, соціологічного, технологічного; теорія виховання набуває власний об'єкт дослідження.
У процесі виховання виділяються змістова і процесуальна сторони. їх єдність стає очевидною лише при досить високому ступеневі абстрагування, який дозволяє вийти за межі тих конкретних обставин, у яких здійснюється виховання. Тобто уявлення про виховну діяльність вихователя, класного керівника ще не є процесом виховання в цілому. Для того, щоб побачити за цією діяльністю дещо цілісне, необхідно здійснити педагогічне абстрагування. Важливо при цьому пам'ятати, що на низькій стадії абстрагування процес виховання не простежується. Надмірна його стадія спричиняє загрозу відриву від дійсності.
Внутрішню структуру і організацію процесу виховання ілюструє схема «Процес виховання».
Процес виховання є складною динамічною системою. Будь-яка система не може існувати поза певним середовищем і може бути зрозумілою лише у взаємодії з ним. Відповідно до принципу ієрархічності процес виховання є лише одним з компонентів соціального середовища. Тому системний підхід до аналізу виховного процесу обов'язково передбачає вивчення взаємодії процесу виховання як системи з середовищем. У свою чергу, кожна виховна ситуація, як елемент виховного процесу, сама є системою. Водночас, будучи системним утворенням, вона виконує роль елемента ширших систем (морального виховання та ін.). Усю численність елементів можна вивчити лише за умови фіксації всієї системи в дії. А це означає, що потрібно визначити їх участь у процесі, тобто в безперервній зміні у часі. Саме тому процес виховання розглядається як динамічна система. Розглядати процес виховання в динаміці — значить визначити, як він зароджувався, розвивався і буде розвиватися у майбутньому.
У сучасній теоретичній педагогіці існує багато критеріїв виділення (відокремлення) різних структур процесу виховання. Найвідомішими є моделі, побудовані за критеріями послідовності етапів (стадій) розвитку процесу у часі.
За критерієм зв'язку і залежностей між компонентами, які забезпечують ефективність протікання процесу, виділяється така послідовність його організації:
1) проектування процесу, що включає визначення мети і конкретних завдань виховання;
2) визначення змісту виховання (організація трудової, природоохоронної, ціннісно-зорієнтованої, художньої, спортивної та ін. діяльності);
3) форми, методи регулювання міжособистісного спілкування і його корекція в процесі основних видів діяльності вихованців;
4) контроль і підведення підсумків, установлення співвідношення між одержаними і запланованими результатами, аналіз досягнень і невдач.
Наступна структура теж ґрунтується на виділенні послідовних етапів процесу, але за іншим критерієм - за критерієм послідовності етапів і відповідних педагогічних дій. Вона має ряд стадій:
1) ознайомлення із загальними нормами і вимогами;
2) формування відносин;
3) формування поглядів і переконань;
4) формування загальної спрямованості особистості.
Першим етапом процесу виховання є усвідомлення вихованцями норм і правил поведінки, які їм пропонуються. Для того, щоб поводити себе правильно, необхідно визначити для себе критерії поведінки. А.С. Макаренко практикував проведення з вихованцями спеціальних бесід теоретичного характеру: про чесність, ставлення до сторонніх, своїх, державних речей, стриманість, повагу до жінки, дитини, людини похилого віку. Ним була розроблена навіть теорія вчинків стосовно суспільства. Подібні бесіди розробляв і проводив з учнями В.О. Сухомлинський, більшість з яких висвітлено ним у книгах з питань виховання школярів.
Джерела отримання знань про норми і правила поведінки різні: слово вихователя, його особистий приклад, приклад інших людей, цікава книга, стаття в газеті, журналі тощо.
Багато виховних систем даному етапу приділяли мало уваги, сподіваючись, що вихованці з часом і самі зрозуміють, що, для чого і чому слід робити. Головне — приступити до дії, тобто формувати необхідну поведінку. Чим більше помилок допускають вихованці, тим краще. Своєчасна корекція поведінки (часто за допомогою тілесних покарань) швидко виправить стан. Вітчизняна школа 20-80 років, навпаки, допускала гіперболізацію даного етапу, надавала перевагу словесним методам виховання, на шкоду наступним етапам, які вимагають дії.
Другим етапом виховання є формування ставлення учнів до норм і правил поведінки, яка пропонується. Важливо, щоб учень не просто розумів і осмислював те, що йому розповідають, показують чи просять зробити, а виявляв при цьому почуття. Зокрема, якщо йому пояснюють, як важливо бути добрим, чуйним і уважним до людей, він повинен відчути і почуття жалю, і співчуття до тих, про кого розповідає учитель, про кого потрібно піклуватися. Абстрактне поняття честі стає зрозумілим, доступним, коли учня запитують про те, як би він відреагував, якби, наприклад, була уражена честь його коханої дівчини, сестри. Почуття патріотизму легше пробудити, якщо спрямувати увагу учня на реальні зміни, що відбуваються в його родині, рідному селі, місті. Отже, лише загострюючи почуття і спираючись на них, вихователі можуть підвести учня до дії.
Третім етапом є формування поглядів і переконань. Формування поглядів — це етап сприйняття, засвоєння і перетворення засвоєних норм в особисте надбання. Це потенціальна готовність до дії. Переконання — це тверді, засновані на певних принципах і світогляді погляди, які слугують керівництвом у житті. Переконання пов'язане з дією. Переконання людини виявляються в її праці, ставленні до праці, своїх обов'язків, у її стосунках з людьми, в різних вчинках, діях тощо. Формування переконань є складним процесом. Зовсім не кожне засвоєне поняття чи правильно сформоване уявлення переходить у переконання. Найбільш надійним шляхом формування переконань є організація досвіду правильної поведінки, створення ситуацій, які вимагають прояву позиції в дії, тренування з метою здійснення правильних дій.
Четвертим, головним етапом виховного процесу є формування загальної спрямованості особистості в процесі різноманітних видів діяльності. Тренування в діяльності, багаторазові повторення забезпечують формування навичок і звичок поведінки, яка відповідає сформованим переконанням, тобто виробляються звички такої поведінки, яка стає нормою. Система звичних дій, вчинків поступово переходить у рису характеру, властивості особистості. Чим більшої ваги в структурі виховного процесу набуває педагогічно доцільна, добре організована діяльність, тим вищою стає ефективність виховання.
Виховання, головним чином, повинно засіяти наші серця корисними для індивіда й суспільства звичками.
К, Гельвецій
Книга: Конспект лекцій Педагогіка
ЗМІСТ
На попередню
|
|
