Економічній науці притаманні ті самі шляхи розвитку, що і точ-ним наукам, наприклад фізиці: спершу осмислення і розв’язання ок-ремих завдань і в такий спосіб вироблення первісного наукового підходу — від окремого до загального. На цій стадії виявляються за-кономірності — “закони”, справедливі у вузьких межах розв’язува-них завдань для конкретних сфер і часу їх практичного використан-ня. В інших сферах або з їхнім розширенням, а також в іншому часовому інтервалі такі “закони” частково чи цілком втрачають свою справедливість. Це цілком природно, тому що окремі закономірності не є універсальними і за своєю сутністю не є законами для науки загалом.
Розпливчастість предмета дослідження і нескінченність меж дослі-дження дають змогу визначати лише окремі закономірності, які звик-ли називати законами за іменами їх авторів. Це спостерігається в усіх науках, наприклад закони Бойля—Маріотта, Ома у фізиці та ін.
В економічній літературі теж наводять великий перелік (до 20) за-конів економіки [7]. Але вони, по суті, теж є лише окремими закономірностями щодо різних аспектів економіки, які поділяються на кілька груп.
Перша група — закономірності у виробництві й обміні товарів:
- закон вартості, який виявляється в закономірності встановлення цін за обміну товарів відповідно до їх вартості (з можливим додатним чи від’ємним відхиленням);
- закон зростання екологічних витрат — з розвитком виробництва зростають витрати на охорону довкілля і відтворення природних ресурсів;
36
- закон попиту та пропозицій — попит породжує пропозиції, рівень попиту відповідає певній кількості пропозицій;
- закон спадної віддачі — з розвитком виробництва і відповідним зростанням капіталу відносна прибутковість виробництва знижується (за визначенням К. Маркса тенденція зниження норми прибутку);
- закон зниження родючості — існує певна межа врожайності за повної насиченості землеробства капіталом, після якої зростання врожайності неадекватне вкладеному капіталу;
- закон граничної прибутковості — для кожного конкретного виробництва існує оптимальне значення капіталу, за якого його відносна прибутковість буде максимальною;
- закон зниження граничної корисності — зі збільшенням кількості вироблених товарів їх цінність зменшується;
Сфера дії цієї групи закономірностей обмежується кругооборотом приватного капіталу:
Гроші → Товар → Вироаництво → Новий товар → Гроші.
Друга група — соціально-економічні закономірності в розвитку суспільного виробництва:
- закон адекватності — виробничі відносини адекватні продуктивним силам;
- закон зростання потреб — зі зростанням виробництва зростають потреби;
- закон економії часу — з розвитком виробництва зменшується час праці та збільшується вільний час;
- закон нерівномірності розвитку — залежно від природних, сус-пільних та інших умов розвиток виробництва неоднаковий в різних районах і країнах.
Третя група — закономірності в розподілі доходів серед учасників виробництва:
- закон Енгеля — частка витрат на продукти харчування в доходах родини зростає зі збільшенням родини і зменшується зі зростан-ням доходів;
- закон Парето — існує закономірність у розподілі доходів і видів витрат за групами фізичних осіб;
- закон народонаселення — із зростанням капіталу збільшується кількість безробітних і виникає надлишок населення (за теорією Мальтуса).
37
Четверта група — закономірності грошового обігу: Закон Коперника — Грешема — на ранніх стадіях розвитку із зростанням торгівлі якісні металеві гроші (золото і срібло) неминуче поступаються менш якісним грошам з меншою кількістю дорогоцінного металу (золота, срібла), але з тією самою номінальною вартістю. П'ята група — закономірності методів керування економікою:
- закон одержавлення економіки — на деяких стадіях розвитку економіки зростає частка державних засобів виробництва й інших видів капіталу;
- закон програмного розвитку економіки — на стадіях капіталістичного виробництва існує технологічна необхідність створення кор-поративних, регіональних і державних планів (програм) його роз-витку з визначенням обсягів виробництва, взаємних постачань, необхідних засобів для вирішення соціальних проблем тощо;
- закон планомірного розвитку виробництва — за суспільної форми власності на засоби виробництва розвиток виробництва від вер-ху до низу плановий як у виробничій, так і в невиробничій сферах. Усі наведені закони, по суті, є закономірностями, які належать не
одній, а багатьом наукам. Визначення окремих закономірностей — це метод накопичення дослідних даних і рух від часткового до за-гального. З визначенням фундаментальних законів економіки виявлення окремих закономірностей стає наслідком математичного роз-в’язання задач. У результаті виникає зворотний метод — від загаль-ного до часткового.
Сфера дії фундаментальних економічних законів —кругооборот не тільки приватного капіталу, а й усіх виробничих елементів: робочої сили, знарядь праці та предмета праці.