РОЗДІЛ LII, де оповідається пригода другої дуеньі Гореслави чи Терпелихи, званої інакше донья Родрігес
Повідає далі Сід Ахмет, що як уже оклигав Дон Кіхот після тієї дряпанини, став він думати-гадати, що життя, яке він у сьому замку провадив, суперечить правилам того рицарського закону, до якого він належить, то й поклав собі прохати дозволу в дука з дукинею їхати до Сарагоси, бо там уже мали от-от початися урочистості, де він гадав здобути обладунок, що ним нагороджується переможця турніру. Сидів він ото за столом із дуком та дукинею і збирався якраз завести річ про той дозвіл, аж тут дверима до світлиці увійшло дві особи (як потім виявилось, жіночої статі), окриті жалобою з ніг до голови; одна з них наблизилась до Дон Кіхота, брязнула йому до ніг, припала до стіп устами і почала зітхати так сумно, так жалісно та болісно, що всі, дивлячись на неї і слухаючи її, аж розгубились; хоть і думали дук з дукинею, що то знов якась витівка челяді їхньої проти Дон Кіхота, але побачивши, як ревно тая жінка зітхала, стогнала і плакала, здивувались уже й засумнівались. Тоді зворушений Дон Кіхот підвів тую жінку і казав їй розкри- [574] тись та появити з-під покривала заплаканий вид; так же вона й зробила, показавшись - хто б міг подумати? - доньєю Родрігес, дуеньєю сього дому, а другою жалібницею була її донька, зведена й зраджена сином багатого селянина. Всі дивували тому великим дивом, та найбільше господарі дому: хоч мали її за жінку благувату і лобом нешироку, та не гадали, що здатна вона аж на такі дурниці. Нарешті донья Родрігес звернулась до своїх панів такими словами:
- Нехай ваші вельможності дозволять мені з ласки своєї розмови-тися трохи з сим рицарем, аби могла я добром вийти з халепи, що натворив нам зухвалий і злодумний мугир.
Дук відповів їй, нехай собі розмовляє з Дон Кіхотом скільки захоче. Тоді жінка обернулась до рицаря з такими речами:
- Скількись день тому, зацний рицарю, оповіла я вам про кривду і зраду, що один лихий паробок учинив любій та коханій доньці моїй, яка стоїть оце перед вами, і ви обіцяли-сте мені обстати за неї і направити завдану їй кривду, аж се внесено мені в уха, що ви збираєтесь покинути сей замок і шукати собі пригод, пошли вам їх Боже; тож хотіла б я, щоб ви, перш ніж із цих місць п'ятами накивати, викликали-сте на герць того зухвалого хлопа і примусили-сте його взяти шлюб з моєю донькою, аби він дотримав і додержав слова, що дав їй перед тим, як спокусити - допевнятись справедливості у пана мого дука, то все одно, що просити «дай, вербо, груш», а яка тому причина, я вже по всій щирості сказала вашій милості раніше. По сій же мові дай вам Боже всілякого здоровля, а нам не уймай своєї ласки та оборони.
На сії речі одказав їй Дон Кіхот вельми поважно й напушисто:
- Достойна дуеньє, впиніте, чи краще б мовити, осушіте ваші сльози і ощадіте ваші зітхання: я-бо беру на себе оборону честі вашої доньки, якій годилося було б не так легко діймати віри закоханцям, що зде-більша на обіцянки скорі, а на виконання їх неспішні; тож із дозволу пана мого, дука, я зараз же вирушу на пошуки того безсердечника, знайду його, викличу на герць і вб'ю, якщо він одмовиться вчинити так, як обіцяв - адже головне в покликанні моєму то прощати смиренним і карати гордовитих, тобто рятувати нещасних і нищити немилосердних.
- Не треба вашій милості клопотатись пошуками парубка, на якого скаржиться поштива дуенья,- промовив дук.- Не треба також просити в мене дозволу викликати його на герць: ви вже, вважайте, викликали його, я передам той виклик, він повинен його прийняти і, з'явившися в сей мій замок власною персоною, стати з вами до бою; тут я забезпечу вам обом вільне й певне бойовище з дотриманням усіх умов, до подібних обставин належитих, трактуючи обох перебійців з рівною справедливістю, як то й повинні чинити можновладці, що надають герцівникам можливість зустрітися в межах своїх посілостей.
- З такою забезпекою і з призволінням вашої світлості,- сказав Дон Кіхот,- оголошую, що тим часом складаю з себе своє шляхетство, опрощуюсь і підладнуюсь до простоти винуватця, чинячись йому рівним і уможливлюючи йому таким робом стати зо мною на герць; отож хоть його тут і немає, я викликаю і визиваю його за те, що підло ошукав отсю нещасницю, котра була дівицею, та з його причини такою не єсть: [575] тож нехай або сповнить обітницю свою і стане їй законним малжонком, ¦ або згине в сій мономахії.
Сеє сказавши, зняв із руки пальчатку й кинув насеред світлиці; дук, підняв її, заявивши, що приймає, як перше казав, сей виклик за свого васала і призначає поєдинок на шостий від сьогодні день; відбудеться ж' він у дворі сього замку, зброєю нехай буде звична рицарська справа: спис, щит і кольчуга з усяким належним риштунком, без будь-якої омани, хитрощів та химород - те все мусять оглянути й перевірити герцьо-ві судді.
- Але передовсім,- вів далі дук,- ся статечна дуенья й ся нестатечна панянка повинні передати повновласть у сій справі в руки сеньйора Дон Кіхота, інакше нічого не зробиться і виклик не дійде до належного скутку.
- Авжеж, передаю,- похопилася дуенья.
- І я так само,- додала дочка, заплакана, засоромлена і знічена. Коли про все те домовились і дук надумався вже, що має в сій справі
чинити, обидві жінки-жалібниці вийшли, а дукиня розпорядилась, щоб їх трактовано не як слугинь, але як дам у пригоді, що прийшли до сього замку шукати справедливості; їм одведено окремий покій і слуговано мовби чужинкам, аж уся челядь дивувалась, чим то скінчиться тая дурість і теє нахабство доньї Родрігес та її легкодумної доні.
Поки те здіялось, аж гульк - до світлиці увійшов, ніби навмисне, щоб дати веселий кінець обідові, той паж, що його послано було з листами й гостинцями до Терези Пансихи, жінки губернатора Санча Пан-си. Дук із дукинею вельми тому врадувались - кортіло їм швидше дізнатись, як то йому їздилось, от вони й давай допитуватись, але паж сказав, що прилюдно та ще й коротким словом про се не розкажеш, тож нехай панство з ласки своєї дозволить відповісти все згодом і наодинці, а поки що хай полюбуються отсими листами. Добув із кишені два листи й подав до рук дукині. На одному надписано: «Лист до пані моєї дуке-ні такої - не знаю якої, туди - не знаю куди», а на другому: «Чоловікові моєму Санчові Пансі, губернаторю острова Гармадармії, пошли йому Боже вік довший, як мені». Дукині, як той казав, душа горіла швидше б того листа прочитати; вона розгорнула його, перебігла очима і, побачивши, що можна його й прилюдно оголосити, зачитала:
«Лист од Терези Пансихи до дукині.
Дуже врадував мене, панійко моя, той лист, що ваша вельбучність до мене написали: я його ждала, як соловей літа. Коралів низка добра, та ще й дуже, а мисливський убір чоловіка мого теж незгірший. Все наше село страх як радіє, що ваша вельможність вивели на губернаторя сопруга мого Санча,- хоть тому ніхто й не віре, а найпаче парох, майстер Ніколас, цилюрник та ще бакаляр Самсон Карраско,- та воно мені без інтересу: коли вже так сталось, то нехай кожне каже, що кому хотя. Якби не коралі та не убір той, я б і сама була не пойняла віри; у нас-бо в селі всі мають чоловіка мого за телепня; яке вже там йому старшинування - хіба над отарою кіз. Нехай же його Господь напу-тить і наставить, щоб і йому, і дітям його краще було.
Я, панійко моя кохана, надумала оце з дозволу вашої милості (як єсть, то шелесть!) поїхати до вашої президенції, та ще й у кариті, на зло всім завидющим очам, нехай вони повилазять; тож благаю вашмосці веліти мужеві мойму, аби прислав мені грошенят дещицю, та ще й добру, бо при дворі ж витрати великі: за хлібину реал дай, а за хунт мняса тридцять мараведі (шуточки!). Як же він не захоче, щоб я їхала, то хай сповістить зарані, бо вже мені тая мандрівочка пахне; товаришки мої та сусідки кажуть, що як ми.з доч- [576] кою до двору приїдемо одягні та ошатні, то більше знатимуть мого чоловіка по мені, аніж мене по йому, бо люди ж питатимуть: «Що то за панії в кариті сидять?», а слуга мій одкаже: «То жінка й дочка Санча Панси, губернаторя острова Гармадармії»; воно буде і Санчові слава, і мені повага - і в Римі, й за Римом.
Жаль мені, та ще й дуже, що жолуді в нас сього літа не зародили, та все-таки посилаю вашій високості з півмірки, сама в ліс ходила і брала-вибирала, котрі більшенькі: ех, думаю, якби ж вони були вбільшки як струсячі яйця!
Нехай же ваша препишність не забуває писати мені, а я вже вам неодмінно одпишу, і як мені ведеться, і що діється в нашім селі, де лишаючись благаю Пана Бога, щоб вас хоронив і мене не забував. Санча, донька моя, і синок мій цілують вашій милості руки.
Тая, що не писати вашмосці,
а в образ бачити Ті воліла б,
покірниця ваша Тереза Панса».
З великою втіхою вислухали всі присутні Терезиного листа, з найбільшою самі господарі; тоді дукиня спитала Дон Кіхота, чи не гоже було б розпечатати й листа до губернатора: то, мабуть, теж буде незгірший. Дон Кіхот уволив її волю і розліпив листа. А написано було в ньому от що:
«Лист од Терези Пансихи до свого чоловіка Санча Панси.
Листа твого одібрала, Санчику мій любчику, і клянуся тобі, і божуся, як щиро християнська душа, що за малим Богом з тої утіхи не здуріла. Слухай сюди, чоловіче: як почула я, що ти на губернаторя вийшов, то мало душі не пустилась; недурно ж кажуть, що од несподіваної радості мруть часом, як од тяжкого горя. А Санчика, доця твоя, на радощах аж усюсялась. Убір, що ти прислав, мала перед очима, коралі, що дукеня подарувала - на шиї, листи в руках, тут же й посланець стоїть, а мені все здається, що то сон наснився: ну де ж таки, думаю, щоб козопас та на острівного губернаторя вискочив? Пам'ятаєш, дружино моя, як мої мама було кажуть: «Живи довго, то й побачиш много». Що ж, поживу ще трохи, то, може, діждуся, що ти й на самого орендаря чи на збірщика вийдеш; то, правда, служба гака, що чорт би їх лихих побрав, та вже чи сяк, чи так, а грошики капатимуть. Ласкава пані наша дукеня скаже тобі про моє бажання їхати до президенції: подумай про се і дай знати, чи воно до шмиги буде. Постараюсь честі тобі наддати, їдучи кари-гою.
Єгомость наш і бакаляр, та й паламар туди ж, не вірять, що ти губернаторюєш, кажуть, що то все вигадки й химороди, як і всі панові Дон Кіхотові штуки; а Самсон так хвалиться, що знайде вас і виб'є тобі з голови губернаторство, а панові з мозку шаленство. Та я собі сміюся, тільки на коралі любую та думаю, як би твій убір доньці на сукню перешити.
Послала трохи жолудів панії моїй дукені; чом вони, гадаю, не з щирого злота? Пришли ж і ти мені перел яку низку, якщо вони на тому острові водяться.
У нас тут у селі новина: Скаліїха дала свою дочку за квачомаза якогось, що приїхав сюди малювати що набіжить; поєднав його лавник намалювати герба королівського на ратуші, маляр заправив аж два дукати, і щоб наперед. Крутився з тиждень, а намалював пшик: не хочу, каже, таких марниць малювати, та й вернув гроші. А женився ж як майстер, що має ремесло в руках; правда, він кинув уже свого пензля і взявся за мотику: робить у полі аж гай гуде. Педра Вовчури син перший чин прийняв і тонзуру собі вистриг, у духовні хоче податись; як зачула про теє Мінгілья, Мінга Пищала небога, зараз його іапізвала, що, каже, обіцявся на їй женитись; подейкують злії люди, що вона од його в тяж зайшла, а він руками й ногами не туди.
Оливки сей год не вродили, то й оцту по всьому селу ані цяти. Проходила проз наше село солдат компанія, то троє дівчат наших таки сільських з ними помандрували: не скажу которі, бо, мо', ще й вернуться і люди їм трапляться, що візьмуть їх, дарма яка слава. Санчика мереживо мережить, за день цілих вісім мараведі замережує та в скарбонку шай складає, на придане б то: да вже тепер, як губернаторівною стала, то матиме од тебе віно, і робити не треба. На майдані криниця висохла, а в шибеницю грім ударив, та вже лихо з нею.
Жду од тебе одвіту, та пропиши, чи їхать мені до президенції, чи ні. За тим пошли тобі Боже віку довшого, як мені, або й такого самого, бо не хтіла б я на сім світі тебе сиротою зоставити.
Жінка твоя Тереза Панса».
Обидва листи похвалено; було там немало сміху, чуда та дива. На довершення всього прибув гонець із Санчовим листом до Дон Кіхота; прочитано вголос і того, і дехто вже почав сумніватись, чи справді Санчо такий уже дурний. Дукиня пішла розпитати у пажа, як там йому їзди-лось у Санчове село; той розповів усе докладно, не минаючи ані жодної дрібниці, і передав їй жолуді та ще сиру, що Тереза переслала, такого доброго, що і в Трончоні не знайдеш. Герцогиня прийняла те все з великою радістю, де ми її й полишимо, щоб оповісти про те, як скінчилось урядування великого Санча Панси, хвали і слави всіх остров'яних губернаторів.