ЯК ЗРАДИЛИ ЗІГФРІДА А на четвертий ранок примчали...

ЯК ЗРАДИЛИ ЗІГФРІДА

Наступного ранку до замку під'їхали тридцять два рицарі з опущеними заборолами. Гербів на їхніх щитах не можна було розпізнати, так вони були вкриті пилюкою. Король Гунтер прийняв їх негайно. По Вормсу поширилася чутка, ніби королі Ліудегер і Ліудегаст збираються напасти на Бургундію. Вона дійшла й до Зігфріда, котрий, як завжди, вправлявся у верховій їзді на майдані. Він попросив Гунтера прийняти його і сказав:

- Чому ви негайно не послали по мене, королю? Чи не довіряєте більше? Це мені боляче. Я охоче допоможу вам. Я вже раз покарав Ліудегера і Ліудегаста. Дозвольте мені вдруге зробити те ж саме. Я провчу їх, щоб не ламали слова і не зазіхали на ваші володіння. Зруйную їхні замки і спустошу землі. Не залишу каменя на камені. Ніколи не зазеленіє там жодна травинка. Це я обіцяю урочисто!

- Як добре мати такого щирого друга! - сказав Гунтер і низько вклонився Зігфрідові. Потім він наказав готуватися до походу. Спорядили чималий обоз. Зігфрідові воїни застебнули ремінці на шоломах та лати на в'ючаках. Король Зігмунд хотів іти в похід разом із сином, проте Зігфрід попросив його залишитися вдома.

- Якщо є бог, то незабаром ми повернемося,- сказав він,- а поки спокійно живіть у наших друзів!

Замайоріли корогви, знову заплакали дівчата й жінки, бо вони ж не знали, що все це підступна хитрість.

Гаген сказав, що хоче говорити з Крімгільдою. Зігфрід так покарав красуню, що вона не могла ходити. Коли Гаген прийшов, вона лежала у своїй спочивальні на ложі. Гаген усміхнувся нишком, побачивши Крімгільду в такому стані.

- Я завітав до вас попрощатися перед битвою,- мовив він, як того вимагав звичай.

Знадвору долинав гамір. Там готувалися до походу.

- Я горда і щаслива, що живу з чоловіком, який завжди ладен захищати мій рід,- почала Крімгільда.- Але разом з тим, любий [68] друже, я близько пов'язана і з вами. Тому хочу, щоб ви не залишали без уваги мого чоловіка. Це ж він велів мені спокутувати свою провину перед Брюнгільдою, що я образила її. За ту образу Зігфрід страшенно побив мене.

- Забудьмо про образу,- мовив Гаген.- Про неї вже ніхто не пам'ятає. А тепер, коли загрожує небезпека, всім нам треба бути вкупі. Я прийшов, щоб сказати вам про це і спитати, чи не треба від мене якоїсь послуги для вашого любого чоловіка. Я зроблю все сам і нікому не буду доручати!

Крімгільда відповіла:

- Я боюсь за Зігфрідове життя, друже Гагене. В бою роговий панцир захистить Зігфріда, якщо він не буде вихоплюватися вперед. Однак Зігфрід відчайдушний і дуже полюбляє пригоди, а тому необережний...

Гаген кивнув на знак згоди.

- Тоді він забуває про небезпеку,- докінчила Крімгільда. Гаген мовчав.

- Королево,- трохи згодом обізвався він,- коли в Зігфріда є уразливе місце, то скажіть, щоб я міг пильнувати його.

- Ми родичі,- мовила Крімгільда,- і це єднає нас одне з одним. Хто берегтиме нашу вірність, як не ми самі? Я довіряю вам Зігфрідове життя. Знайте: коли він купався у драконовій крові, на нього впав липовий листок і прилип між лопатками. В цьому місці його тіло не вкрилося рогом. Тому я боюся, щоб туди не влучило вістря списа. Листок був великий, і вістря може дістати до серця!

Після цього Крімгільда ще додала:

- Звіряю вам це, як найбільшу таємницю, і сподіваюся, що ви завжди будете вірним нам!

- Треба точно вказати місце,- мовив Гаген,- коли хочете, щоб я не відвертав від нього очей.

- Гаразд, я зроблю мітку: на його бойовому одязі вишию хрест із найтоншого шовку, і тоді ви зможете потурбуватися про Зігфріда, коли вороги оточать його у рукопашній сутичці!

- Ваше прохання виконаю залюбки, шановна родичко! Обіцяю урочисто!

Отак зрадили Зігфріда.

Так те, що призначене для порятунку, може привести до згуби.

Так може вести людину ненависть.

Так у давні часи плелися підступні інтриги.

Наступного дня вранці Зігфрід з тисячею Нібелунгів сміливо вирушив у похід. Слідом їхав Гаген. Він уважно придивлявся до бойового одягу героя, ніби хотів з'ясувати, з якого шовку він пошитий. Потім стишив ходу свого коня. Коли Зігфрід від'їхав далеко і його не стало видно, Гаген потайки послав у Вормс гінця. [69]

Невдовзі два рицарі примчали у замок. Ніхто не міг розгледіти їхніх облич, бо вони були затулені шоломами, а їхніх гербів не можна було розпізнати, так вони були вкриті пилом.

Прибульці зажадали, щоб їх провели до короля Гунтера, і той негайно прийняв їх. По Вормсу пішла чутка: королі Ліудегер і Ліудегаст дізнались, що Зігфрід вирушив у похід, і воїни відразу відмовилися від нападу.

Задзвонили дзвони. Люди полегшено зітхнули і перестали плакати. Тільки Зігфрід не був задоволений таким поворотом подій. Він сказав:

- Зник мій радісний настрій. Я хотів покарати зухвальців! Ні, легко вам не минеться, зарозумілі королі! Я все-таки поїду і викличу вас на герць!

Гунтер зустрів загін на замковому подвір'ї. Вийшовши назустріч Зігфрідові, він сказав схвильованим голосом:

- Дякую за вашу вірність, шляхетний Зігфріде! Ніхто мені не близький так, як ви!

- Шкода тільки,- усміхнувшись, відповів герой,- що наша пригода скінчилася, не почавшись! Як я радів, що буде битва!

Король Гунтер провадив:

- Замість битви краще поїдемо на лови у Вогезький ліс і розправимося з ведмедями та вепрами, коли не можемо зробити цього з ворогом! Хто бажає прилучитися, будь ласка. А кому хочеться бути вдома з дружиною, той, звичайно, може не їхати. Нехай збавляє час із своєю красунею. Кожен робить те, що йому до вподоби.

- Мені не важко зробити вибір,- сказав Зігфрід.- Я їду з вами. Одного єгеря і двох псів для мене вистачить.

Король Гунтер спитав:

- Ви цього певні, Зігфріде? Я охоче дам вам чотирьох, якщо вони вам потрібні. Ці люди знають ліс, кожну стежину і всі місця, куди сходиться на водопій звірина. Вони вас поведуть куди треба.

Зігфрід пішов до Крімгільди - попрощатися перед полюванням. А король Гунтер і Гаген залишилися вдвох. Гаген щось говорив, а Гунтер слухав.

Над Вормсом лунали церковні дзвони, сміялися жінки, сурмили мисливські роги.