ЯК ЗІГФРІД ПОЇХАВ У ВОРМС ГІНЦЕМ
Минули вже тих мандрів цілих дев'ять день,
коли озвався Гаген: «Послухайте лишень!
У Вормс на Рейні звістку послати ми забули,
а мали вже гінці примчать, щоб там про нас почули».
В дорозі були вже дев'ять днів. На десятий Гаген нагадав Гунтерові:
- За розвагами ми забули, що треба послати у Вормс гінців, їм би вже належало бути там. Адже у Вормсі турбуються. [46]
- Правду кажете,- відповів Гунтер.- Краще було б вам самому поїхати туди. Хто докладніше за вас розповість про наші пригоди?
Але Гаген ухилився він цього доручення.
- Я поганий промовець,- сказав він.- Дозвольте мені залишитись на кораблі, слугувати жінкам, охороняти їхній спокій. На цьому я трохи знаюся, а для гінця не підійду. Попросіть про це Зігфріда.
Гунтер звернувся до Зігфріда, щоб той поїхав у Вормс гінцем, але юнак почав відмовлятися.
- Я досить довго був вам за васала, щоб допомогти збороти Брюнгільду,- сказав він.- А тепер, з вашої ласки, я посяду місце, належне моєму санові.
Але Гунтер став благати його зробити це задля Крімгільди, і Зігфрід погодився.
- Задля Крімгільди я зроблю все! - мовив він.
- Коли приїдете у Вормс, скажіть моїй матері, королеві Уті, що ми вийшли переможцями з усіх небезпечних пригод,- знову озвався Гунтер.- Треба, щоб про це знали і брати. І друзі хай довідаються, як я здолав Брюнгільду, як тричі переміг її: у киданні каменя, в стрибках в довжину, до того ще й зі списом! Дуже прошу вас докладно розповісти про все сестрі Крімгільді. Було б добре, якби її придворні, а також челядь довідалися про те, що я переміг Брюнгільду, примхливу красуню, і здійснив своє вимріяне бажання. Нехай би про це стало відомо в далеких країнах! Це зміцнило б славу Бургундії. Ось моє найголовніше доручення.
- Виконаю все, як належить! Задля Крімгільди,- відповів Зігфрід зі щирою поштивістю.
- Далі,- провадив король,- скажіть Ортвінові з Меца, щоб приготував нам пишне свято перемоги, а також весільне свято. На березі Рейну хай поставить помости, розкине шатра, обгородить майдан для змагань. Він повинен приготувати в місті якнайбільше помешкань, бо це свято має затьмарити моє свято перемоги над саксами. Залу треба вистелити килимами, а на стіни повісити нові завіси. Перекажіть Ортвінові, щоб він не скупився і не боявся витрат. Я не буду його ганити. А Крімгільді скажіть, що я дуже прошу влаштувати особливо приязну зустріч Брюнгільді, щоб, бува, чимось не зачепити її гордість. Вона ж бо страшенно неприступна. Вельмишановний Зігфріде, нічого не забудьте, бо все це надзвичайно важливе!
Вони попрощалися. Як того вимагав звичай, Зігфрід попрощався з Гунтером, потім з Брюнгільдою і з її придворними. І ось він разом з двадцятьма чотирма Нібелунгами помчав угору понад Рейном у Вормс. Жагуче бажання побачити Крімгільду підганяло його. Він стискував острогами свого коня і ні вдень ні вночі не покидав сідла. [47]
Коли Зігфрід із своїми рицарями, оповитий хмарою куряви, примчав до міського муру, в замку зчинився переполох. Усіх налякало те, що Зігфрід повернувся без короля. Мов вітер, поширилася чутка, що Гунтер та два його супутники загинули жахливою смертю в Ісландії.
Гізельгер і Гернот кинулися назустріч Зігфрідові.
- Що трапилося з нашим братом Гунтером? - ще здалеку закричав Гернот.- Нічого не приховуйте, Зігфріде! Скажіть правду, хоч би яка гірка вона була! Чи правда, що жорстока ісландка згубила його?
- Він посилає всім щирі вітання! - крикнув у відповідь Зігфрід і засміявся.- Він їде з красунею Брюнгільдою вгору по Рейну і є найщасливішим рицарем у християнському світі!
- То він справді приборкав цю жахливу жінку? - не йняв віри Гізельгер.
- Це йому вдалося,- відповів Зігфрід.- Тепер потурбуйтеся, щоб про це довідалась уся Бургундія!
Втрьох вони помчали до міської брами. Там уже чекали Утині й Крімгільдині довірені, щоб одразу запросити Зігфріда до замку. Коли він прийшов, то побачив, що обидві вони дуже стурбовані, незважаючи на те, що Гернот і Гізельгер переказали їм радісну звістку про Гунтерову перемогу. У королеви і королівни були червоні, заплакані очі.
Зігфрід заспокоїв їх, розповівши все, як було.
- Я приніс вам найкращу звістку, яку тільки можуть почути мати і сестра,- сказав він під кінець.- Ваш брат домігся того, чого бажав, а тепер здоровий повертається додому.
Переконавшись, що все гаразд, Крімгільда і Ута витерли сльози, але це вже були сльози радості. Ута запросила Зігфріда сісти на її ложе, а Крімгільда сказала:
- Як віддячити вам за щасливу звістку? Хіба я можу обдарувати королевича, ніби якогось гінця? Мені не випадає підносити вам подарунок!
Почувши таке, Зігфрід засміявся і мовив:
- Коли б у мене було навіть тридцять країн, Крімгільдо, то й тоді звичайний мідяк із ваших рук був би невимовною втіхою. Ущасливте мене!
Після цих слів Крімгільда послала свого камергера по дарунки. Той приніс двадцять чотири золоті браслети, і кожний з них не був схожий на інший. Всі вони були оздоблені самоцвітами. Браслети викликали б захоплення навіть у найбагатшого багача, проте Крімгільда подарувала їх Зігфрідові з такою легкістю, ніби це була якась дрібничка, що нею граються діти.
А Зігфрід знов показав себе найшляхетнішим рицарем. Він тут [48] же віддав коштовні браслети Крімгільдиним та Утиним дівчатам. Всі вони почали сміятись від радості. Крімгільда й собі засміялася, бо здогадалась, що Зігфрід хотів би, аби вона поцілувала його за втішну звістку. Вона це зробила б залюбки, та не наважувалася. Але Зігфрід не насмілився попросити її про це.
- Дозвольте мені тепер піти,- сказав він.- Маю нагальні справи. Треба декого сповістити про важливі речі!
Ута і Крімгільда не заперечували, і Зігфрід помчав до Ортвіна. Він передав йому Гунтерове доручення, розповів про всі веління короля.
Вормс готувався до великого свята.