ЯК ВЕРБЕЛЬ І ШВЕММЕЛЬ ВИКОНАЛИ ДОРУЧЕННЯ
Тож посилає Етцель на Рейн гінців своїх,
та швидше мчала вістка, випереджала їх.
Гінці ті прудконогі запрошення везли
на свято - пребагато свою там смерть знайшли.
Етцелеві посланці поїхали на Рейн. їх супроводжувало двадцять чотири гуннських рицарі. У Пехларні вони зупинилися на перепочинок. Тут посланців щиро привітали і щедро обдарували. Особливо багато подарунків дістали вони в Пассау - від єпископа Пільгріма.
Без пригод проїхали Баварію. Розбійники не наважилися напасти на ниХі- їх відстрашував герб Етцеля, який несли на собі посланці.
Через дванадцять днів прибули у Вормс.
За порадою Гагена Гунтер прийняв їх у тронній залі і з великими почестями. Перш за все він привітав їх.
- Скажіть по щирості, шляхетні добродії,- почав Гунтер,- [103] як там мій любий свояк, ясновельможний король Етцель, і наша люба сестра?
- Ось уже тринадцять років ніщо не затьмарює їхнього щастя,- відповіли Вербель і Швеммель і низько уклонилися.- Лиш одного їм бракує - радості від побачення з вами, шляхетні королі Бургундії! Наших володарів турбує те, що ви не родичаєтеся з ними, і вони не знають, чим прогнівили вас. Ждуть не діждуться, коли ви приїдете до них!
- Я радий чути, що в короля й королеви все гаразд,- сказав Гунтер.- Що ж до поїздки, то ми добре обміркуємо і як слід зважимо. А ви тим часом відпочиньте і наберіться сили, бо дорога буде далека і важка. Через сім днів одержите відповідь!
Вислухавши короля, Вербель мовив:
- Ми маємо намір відвідати королеву Уту, якщо не заперечуєте. Дуже хочеться засвідчити їй нашу відданість!
Король Гунтер відповів:
- Це вельми шляхетно й ґречно з вашого боку. Юний Гізельгер повів посланців до Утиних покоїв.
- То кажете, що моя сестра щаслива? - іще раз спитав він, коли вони йшли до палацу королеви.
- Крімгільда дуже скучає за вами,- відповів Вербель, а Швеммель додав:
- І часто зітхає, гадаючи, що ви її забули! Часом навіть плаче і при цьому називає ваше ім'я! Під загрозою покарання наша володарка заборонила казати вам про це, однак ми не можемо мовчати!
Тоді Гізельгер скинув з голови золотий обруч, переломив його навпіл і подарував половинки Вербелю і Швеммелю.
Того самого дня король Гунтер порадився зі своїми придворними, чи прийняти Етцелеве запрошення. Майже всі були одностайні: прийняти. Тільки Гаген рішуче заперечував.
- Ви міркуєте так, ніби сам собі ворог! - сказав він Гунтерові.- Ви ж добре знаєте, що ми заподіяли Крімгільді. Ми вбили Зігфріда, чи це нам тільки здається? Я пам'ятаю джерело Оден-вальдське. Хіба ви його забули? Може, й так, але про нього не забула Крімгільда! То як ми можемо їхати в країну гуннів?
- Біль її минув ще тоді, коли вона була у Вормсі,- заспокоїв його Гунтер.- Вона ж поцілувала мене на знак примирення!
- Але з-поміж усіх причетних до цієї справи вона виділила Гаге-на,- нагадав Гернот.
- Відтоді минуло тринадцять років,- правив своєї Гунтер,- а ви ж усі чули, що вона більше не згадує про Зігфріда.
- Так говорять її люди! її ж власних слів ми не чули! - відрубав Гаген.
В розмову втрутився Гізельгер: [104] - Якщо ви боїтеся жінки, то вам ніщо не заважає залишитися вдома і не ставати на перешкоді іншим, А я поїду до Крімгільди!
Ці слова прикро вразили Гагена, і він гнівно вигукнув:
- Що має статися, те станеться! Я ніколи не був страхополохом! Отже, їдьмо!
- На думку Гагена треба зважити,- сказав Румольд, майстер кухарських справ.- Він слушно радить нам залишитися вдома. Ніде ми не знайдемо нічого кращого! На кухні і в погребах усього досить. Ми живемо в достатках і маємо все, чого тільки душа забажає. То чого ж нам їхати в країну гуннів?
- То, може, сповістити Етцелеві, що нам ніяк приїхати? Мовляв, нам краще сидіти коло Румольдових горщиків, ніж їхати в країну гуннів,- глузливо мовив Гернот.
І тоді Гаген сказав:
- Вирішено! їдьмо! Але треба взяти з собою тисячу чоловік. Це, правда, багатенько для поїздки в гості, проте з ними ми зможемо подолати й самого диявола. Я сам виберу рицарів. І неодмінно з нами повинні бути Фолькер та Данкварт. І якщо ми вже поїдемо, то треба не відставати ні на крок від цих швидких посланців. Тоді в Крімгільди не залишиться часу підготувати нам каверзу.
Бургунди на це пристали.
Від'їзд гуннських посланців весь час затримували, хоч ті наполягали, і відпустили їх тільки тоді, коли самі підготувалися в дорогу.
Коли посланці прощалися, вони раптом помітили тінь, яка рухалась замковим подвір'ям. Вона була схожа на людину.
- Що це? - перелякано спитали вони.
- Королева Брюнгільда. Хіба ви не знаєте її? - здивувався Фолькер.
Приїжджі стурбувалися і якнайшвидше вирушили в дорогу. Крімгільда тим часом^нетерпляче чекала їх у Етцелевому замку.
- Ви дуже повільно виконували моє доручення! - сердито сказала вона, тільки-но посланці переступили поріг.- Чого ж ви добилися? Чи всі приїдуть, кого запрошував король? Чи буде Гаген? Що він говорив про поїздку?
- Мало доброго,- відповіли Вербель і Швеммель.- Але він приїде з вашими братами. Приїде ще й Фолькер.
- Мені приємно чути, що Гаген робить нам честь,- сказала Крімгільда.- А щодо Фолькера, то мені байдуже - приїде він чи ні. Гаген - то інша річ. Він - уславлений герой, і я рада зустріти його тут.
- Ви задоволені, люба моя? - запитав король Етцель.
- Незабаром буду,- відповіла Крімгільда.- А тепер треба готуватися до свята. Часу в нас обмаль! [105]