ЯК НІБЕЛУНГИ ПРИБУЛИ В ПЕХЛАРН
Сказав маркграф жінкам своїм, доньці та дружині,
що звістку має радісну: «Це ж завітають нині
до нас бургунди в гості! Вітайте як братів,
щоб кожен був мов вдома, геть їхать не хотів».
Рюдігер і його дружина Готелінда радо зустріли гостей, шанобливо привітали їх. Маркграф вийшов їм назустріч до Дунаю.
- Я боюся, що ми поставимо вас у скрутне становище,- сказав Данкварт.- Нас тисяча рицарів та ще дев'ять тисяч слуг. І хоч який гостинний ваш дім, ви не можете на всіх настачитись.
- Про це потурбуємося ми з дружиною та нашою старанною [115] дочкою Дітліндою,- мовив Рюдігер.- Ми вже все обміркували, їжа і напої наготовлені. На луках розкинемо намети, і буде де вам відпочити. Коні нехай пасуться на волі. Я скрізь поставив варту, тож грабіжників і злодіїв боятися нічого. Ваші речі сховаємо в замку. Жодна острога, жодна пряжка не пропадуть. А як щось загубиться, то я відшкодую збитки. Володіння мої невеличкі, проте негостинно обійтися з вами не можу. А тепер їдьмо зі мною, ласкаво прошу вас до замку. Дружина і дочка не можуть дочекатися, щоб почастувати вас.
Рицарі щиро подякували і поїхали слідом за Рюдігером, бо так гостинно не говорив з ними ще жоден господар домівки. Біля замкової брами їх зустріли Готелінда з дочкою і тридцять шість шляхетних дівчат, а також дружини всіх васалів. На шиях і зачісках в них були золоті прикраси, а на зелених сукнях горіли рубіни. Та й самі вони були мов щойно розквітлі троянди. Навряд чи бодай одній з них треба було підфарбовуватися або надівати перуку.
Рюдігер попросив жінок привітати найзнатніших гостей і поцілувати їх.
Готелінда й Дітлінда поцілували королів Гунтера, Гернота і Гі-зельгера, потім Данкварта і Фолькера. А коли Дітлінда дійшла до Гагена, то злякалася й позадкувала. Вона зблідла, а потім почервоніла, подумавши, що це той чоловік, який убив Зігфріда. Вона відвернулася вкрай збентежена. Проте батько підштовхнув Дітлінду в спину. Тільки тоді вона опанувала себе й поспіхом поцілувала Гагена в чоло, хоч серце в неї калатало так, що, здавалося, ось-ось розірветься.
Гізельгер помітив, як вона злякалася.
- Я проведу вас, люба дівчино,- сказав він і взяв її за руку. Готелінда пішла поруч з Гунтером, а Рюдігер - з Гернотом, хоч його, власне, мала проводжати молода маркграфиня. Жінки у своєму рубіновому блиску загубилися серед рицарів.
Коли настав час трапезувати, чоловіки й жінки посідали до різних столів, як того вимагали правила гарного виховання. Тільки господиня сиділа на почесному місці коло рицарів.
Всі їли і пили, всі були веселі, але про красуню-дочку ніхто не забував. Вона була у всіх на язиці. Звертаючись до Рюдігера, Фолькер говорив:
- Ясновельможний маркграфе, як щедро обдарував вас бог! Таку чарівну дружину послав вам і таку ж вродливу дочку! Коли б я був королем, то посватав би її!
Готелінда стала червоніша за всі рубіни на світі, а Рюдігер відповів Фолькерові так:
- Ви робите мені завелику честь, шляхетний володарю з Аль-цая. Ми - бідні вигнанці з арабської Іспанії і живемо тут з ласки [116] нашого доброго короля Етцеля. Ви надто уважні до нас, що так лестите нам!
- О ні, це не лестощі! - обізвався Гернот.- Коли б я був парубком і мав вибирати наречену, то не взяв би ніякої іншої, крім вашої донечки. Вона так добре вихована, така весела, гарна і ніжна, що її не можна не покохати!
- Що ви все говорите «коли б» та «якби»? - вигукнув Гаген.- У нас іще не одружений король Гізельгер, і кращої нареченої для нього не знайти. Він соромиться, тому я скажу за нього. Юна маркграфиня - шляхетного роду, з вишуканими манерами, і коли король Гізельгер удома, на Рейні, надіне на неї корону, я й мої рицарі залюбки підемо до них на службу!
Рюдігер і Готелінда перезирнулися. В їхніх очах була гордість і радість.
Тут же, на бенкеті, домовились відзначити заручини. У всьому світі не було нікого щасливішого за юного Гізельгера!
Король Гунтер обіцяв подарувати молодій парі замок біля Ворм-са й належні до нього землі та людей. Король Гернот засвідчив цю домовленість.
Рюдігер сказав:
- У мене нема ні земель, ні замків, крім цього одного, та й він належить моєму доброму королю, проте я теж обдарую дочку сотнею в'юків срібла, а ви прийміть мою вірність - скарб, що важить більше, ніж золото!
Рицарі тим часом поставали колом, оточивши молоду пару. Але Дітлінда була така збентежена, що батько мусив підштовхнути її в спину, щоб вона дала свою згоду.
Дітлінда сказала «так», і голос її потонув у сльозах радості.
Домовилися відгуляти весілля після повернення з Угорщини. Рюдігер і Готелінда запрошували гостей побути ще чотири дні. Проте розставатися довелося раніше. Бургунди залишили гостинним господарям чимало цінних подарунків. Варто було комусь подивитися на якусь річ - і вона переходила до нього. Горді бургунди звичайно ні від кого не приймали подарунків, а від пехларнських господарів усе брали з подякою.
Король Гунтер одержав чудові лати, король Гернот - меч (яким потім він мусив убити Рюдігера), Гаген - щит кольору морської води, Данкварт - цілу купу одягу з пфелелю, а Фолькер за свою чарівну гру на скрипці - дванадцять обручок із сірійського золота. Гізельгерові дісталася Дітлінда. Незабаром у них мало відбутися весілля. На прощання дівчина поцілувала його в уста. Такого солодкого поцілунку Гізельгер ще не знав, і зазнати більше йому не довелося.
Екеварт наполягав на від'їзді. [117]
- Я урочисто обіцяю вам бути вірним,- сказав маркграф,- і доведу це вже тепер. Я дам вам п'ятсот воїнів для охорони, щоб ви спокійно доїхали до Етцелевого замку. В дорозі вам буде безпечно!
Так і зробили. Гомонячи про різні справи, нові родичі спокійно їхали квітучим австрійським краєм. У водах Дунаю відбивалися їхні веселі обличчя, а також гори і дерева.
Коли королю Етцелю повідомили, що гості вже близько, він наказав іще раз якнайретельніше перевірити, чи все готове до зустрічі.
Крімгільда стояла біля вікна своєї зали в оточенні гуннських дворян. Побачивши рицарів у латах, вона подумала:
«Вони приїхали з новими щитами та дечим іншим».
А вголос сказала:
- Наближається знаменна година! Хто мріє про золото, незабаром його одержить. Нехай тільки допоможе мені!