Антична література

8 Як там гостина вдалась у заможного Насідієна?...

Квінт Горацій Флакк Сатири Переклад Андрія Содомори

8

Як там гостина вдалась у заможного Насідієна?

Вчора я кинувся був за тобою, аж, чую, у нього

Ти ще від полудня п'єш.- «Ще й як удалась! На подібній

Хтозна, чи й буду коли».- Ану-ну, розкажи, якщо ласка,

Що напочатку зацитькало вам животи буркотливі? - [173]

«Звісно, луканський кабан, при легкому впольований Австрі

(Так нам принаймні господар сказав). Біля кожного - зелень,

Редька, приправ усіляких чимало,- усе, що дратує

Шлунок розслаблений: рибний розсіл і винний осадок.

Ледве ми з першим упорались,- бачимо, вправний прислужник

Чимсь пурпуровим змахнув - і протерто вже стіл наш кленовий.

Другий - недоїдки спритно підмів, щоб гостям при обіді

Смак не пропав; коли враз - із цекубом Гідасп міднолиций

Входить поважно, мов діва афінська з начинням Церери.

Слідом - Алкон із хіоським, не скропленим хвилею моря.

Тут і господар озвавсь: «Яке, Меценате, волієш?

Ось і альбанське, й фалерн. Добирай до смаку - не забракне».

Гідний вискочня такт! Але з ким до такого обіду

Сісти тобі пощастило, Фунданію, рад би я знати!

«Я - на найвищому місці приліг, біля Віска, а нижче -

Варій, здається; а там з Балатроном Сервілієм поруч -

Сів і Вібідій: обох їх привів Меценат для розваги.

Між Номентаном і Порцієм мав своє місце й господар.

Порцій ковтав пиріжки, не марнуючи час на жування,-

Тим він і сміх викликаіЛіоментан лише пальцем повчав нас,

Де там яка дивина, бо ж усі ми, запрошені гості,

Навіть на устрицях, рибі та птиці не дуже-то добре

Там визнавались: цілком із них вигнали смак їх звичайний.

Ще ж коли нутрощі камбали й ромба (як це з'ясувалось

Трохи пізніше) на стіл подали,- я лиш кліпав очима.

Тут він мене втаємничив, що яблука, зірвані з віток

Саме тоді, коли місяць щербиться, рум'яняться густо.

Що тут до чого - його запитай. А між тим Балатрону

Каже Вібідій: «Якщо не вп'ємось,- невідомщені ляжем.

Більших нам кухлів!» - гукнув. Аж сіпнуло господаря, бачу.

Зблід, мов стіна, бо ж ніхто не лякав його так, як такий-от

Вічний пияк, бо й злословити рад, і, хоч як не старайся,-

П'яний не чує тонкого смаку піднебінням отерплим.

Повнять уже Балатрон і Вібідій місткі аліфанські

Кухлі вином; не дармуємо й ми - лише булькає дзвінко.

Нижні ряди змилостились, проте, й не пристали до гурту.

Ось і мурену внесли, на тарелі простерту; довкола

Плавають раки в підливі густій. «Іще не метала,-

Гордо господар сказав,- після нересту м'ясо вже гірше.

Ну, а в підливі - венафрські оливки, що першими в році

Сік свій пустили в давильні, і юшка з риб іберійських;

Далі - вино п'ятирічне, тутешнє, однак, не заморське.

Поки ще вариться все це, хіоського варто додати:

Тільки таке сюди йде; трохи білого перцю й, нарешті,

Оцту, в який замінилося з часом вино метімнійське.

Дику капусту з оманом гірким підказав я варити

Вперше; Куртілій- морських їжаків, до того ж - немитих: [174]

Так їм на смак дорівняти, кажу, й черепашка не зможе».

Тут накриття, що звисало над нами, з високої стелі

Раптом зірвавшись, по ласощах тих як не вдарить,- аж чорна

Курява стала стовпом, як, бува, аквілон її гонить

Полем кампанським. Ми ждали біди, та коли все вляглося,

Знов пожвавішали. Тільки господар зажурений пхинькав,

Ніби на поминках сина, і хтозна, який тій пригоді

Був би кінець, але тут Номентан передбачливим словом

Так його втішив: «Гай-гай! Чи з богів ще хтось може, Фортуно,

Більше знущатись над нами, ніж ти? Така вже ти рада

Все нам звести нанівець!» Тут Варій, не стримавши сміху,

В хусточку пирснув. Тоді Балатрон, поглумитись охочий,

Мовить: «Таке-то життя. Повелося вже так, що ніколи

Слава напруженій праці твоїй дорівняти не хоче.

Ось як тепер: чи ж не дбав ти про те, щоб гостивсь я тут гойно!

Все ж на твоїй голові: щоб і хліб зарум'янився в міру,

Щоб і підлива смачною була, щоб охайно та вправно

Слуги на стіл подали; перекреслює все випадковість:

Раптом паде накриття, як то бачили ми, чи, буває,

Хтось із прислуги спіткнувсь - і розбилася таця на друзки.

Тож на обіді - немов на війні: не в удачі, а в скруті

Зблискує хистом своїм найчастіше і вождь, і господар».

Насідієн обізвавсь: «Хай безсмертні тебе обдарують

Тим, чого сам собі зичиш, прихильний, сердечний мій ростю!»

Змовкши, взуває сандалі. А гості, на кого не глянеш,

Враз, наче змовники ті, зашептались про щось таємничо».-

Справді багато я втратив. А що розсмішило вас потім? -

«Слухай-но. Поки Вібідій, стурбований долею бутля,

Чи не розбився, бува,- випитує слуг і при тому

Кухлем порожнім гримить: пора б, мовляв, наповняти;

Поки регоче сміхун Балатрон, а за ним - усі гості...

Знов появляється Насідієн із чолом прояснілим,

Долю зрадливу мистецтвом високим готов подолати:

Вносять за ним журавля на підносі, вірніш, його кусні,

Сіллю й мукою посилані щедро; потому - печінку

Білої гуски, що фігами живлена; далі приносять

Заячі плечі: вони ж бо солодші на смак, аніж стегна.

Тут і дроздів подали, підрум'янених легко; нарешті -

Ще й голубів, яким куприки зрізано. Все це, як бачиш,

Ласощі справді казкові, коли б не повчав нас господар,

Що воно й як воно. Ми ж як один, щоб на ньому помститись,

Нишком собі розійшлись, тих розхвалених страв не торкнувшись,

Мовби влила в них отруту Канідія - чорну, зміїну».