10
Хибиш, Луцілію, й ти: доведу я це кожному, взявши
В свідки Катона, твого оборонця. Він вірші невдалі
Тут же готов підрівняти й підправити; в цьому він значно
Тонший і м'якший від того, кого ще з дитинного віку
Прут і кийок наставляв, щоб було кому потім рішуче,
Як і годиться ученим-граматикам, стати на захист
Давніх поетів, яким не спішить наша молодь сьогодні
Шану належну складати. Але повернуся до діла.
Вірші Луцілія-ще раз кажу я-хисткою стопою,
Якось нерівно біжать. Хоч як ти ним не захоплюйсь -
Тут проти правди таки не попреш. Але сіль ту, якою
Місто не раз протирав він, хвалю я на тому ж листкові.
В іншому ж я не підтакну йому, бо тоді б випадало
Й міми Лаберія справжнім, високим мистецтвом назвати.
Тож домогтися того, щоб читач розсміявсь мимоволі,-
Це ще далеко не все, хоч і тут якийсь хист мусить бути,-
Стислість-передусім; щоб віршована мова струміла
Вільно, не скована надміром слів, що натомлюють вухо.
Щоб і грайливо пливла вона, й повагом; щоб у тій мові
Голос поета й промовця звучав, і того, який вміє
Сили свої берегти: не розтратить їх там, де достатньо
Кинути дотеп тонкий. Саме жарт, а не мова злостива
Нам помагає не раз розв'язати заплутану справу.
Добре знали це ті, що комедію давню творили
(В них цього й нам би повчитись!), та їх, бач, не зволять читати
Ні Гермоген-чепурун, ні мавпій той, їх інше цікавить:
Всі вони знай в один голос підспівують Кальву й Катуллу.
"Славний Луцілій ще й тим, що йому пощастило змішати
Грецькі й латинські слова".-Запізнілий ти, бачу, цінитель:
Те, що й Піфолеонтові з Родосу легко вдавалось,
Маєш за подвиг? - "Але ж такі мови - латинська і грецька -
В суміші, мов із хіоським фалерн, припадають до смаку!"
Справді? У віршах лишень чи й у прозі також? Припустімо,
Славні промовці Валерій Корвін і Публікола Педій
В справі Петіллія слово взяли й ненароком, забувши
Рід свій і мову свою, наче ті канузійці двомовні,
Стали навмисно слова перемішувать - рідні з чужими,
Як ти до цього б поставивсь? По-грецькому вірші писати
Бравсь навіть я у свій час, хоч по цей бік моря родився.
Та серед ночі - а сни тоді віщі - Квірін, об'явившись,
Так присоромив мене: "Носив би ти дрова до лісу-
Меншу б дурницю робив, ніж оте, що надумав робити:
Грецьких поетів юрба-незліченна, її не примножиш".
Хай же надутий Альпін добиває поволі Мемнона,
Хай до кінця вже спотворює Рейн - я для втіхи своєї
Трохи грайливо пишу, та не з тим, щоб ті речі для Тарпи
В людному храмі читать чи в театрі щодня виставляти.
Де, як не в тебе, Фунданію, вміє повія так влучно
Кинути слово метке, де ще Дав над похилим Хремесом
Так поглузує не раз? Шестистопними віршами славить
Дії володарів наш Полліон, а пісню епічну
Мужньо веде розпломінений Варій. Тонкий і мрійливий,
Музам сільським уподобавсь Вергілій. Та, щодо сатири,
Де послизнувся Варрон Атацин та й інших чимало,-
Я її краще писав, хоча й не досяг того вміння,
Що винахідник її, тому не посмів би торкнутись
Лавра, який обвиває чоло його в славі найвищій.
Щодо Луцілія - ще раз кажу: він плив каламутне -
В зайвім суттєве губилось. А втім, на самого Гомера
Пильно, по-вченому глянь: чи не виловиш хиби й у нього?
Чи не насмілився й Акція-трагіка дещо змінити
Той же дотепний Луцілій? Чи й з Еннія він не сміявся?
Чи, докоряючи їм, він чола не підняв тоді вище?
Що ж заважає мені, над Луцілієм нині схилившись,
Думати: "Що це? Природа його чи природа предмета
Гладше писати йому не дозволила: так-бо віршує,
Начебто дбав лиш про те, щоб у вірш, бува, не втиснути
Поспіхом зайву стопу та щоб віршів таких зо дві сотні
Скласти ще зранку, натще, і стільки ж-після обіду".
Віршами так, мов потік, проривався й Кассій Етруський.
Кажуть, по смерті він спалений був на своїх-таки книгах:
Стільки набралося їх. Луцілій-дотепніший, тонший;
Навіть вірша одшліфовує краще, ніж той, який грубо
Пісню, що грекам чужою була, починав укладати,
Ніж стародавніх поетів юрба. Та коли б випадково
Він серед нас нині жив, з давнини зісковзнувши в сьогодні,-
Довго б свій вірш він прополював, поки б не визрів нарешті
Витвір мистецтва. Частенько при тому потилицю б чухав,
Нігті б собі одгризав, підправляючи впертого вірша.
Часто свій стиль повертай! Лиш тоді може вийти з-під нього
Вірш, який варто не раз прочитати. Юрбі не догоджуй:
Вмій обійтись кількома читачами, хіба що ті твори
В школі глухій малюкам нетямущим волієш читати.
"Перші ряди мені плещуть в долоні-й того з мене досить!):
Гордо сказала Арбускула, темним освистана людом.
Хай і мені дошкуляє Пантілій; хай поза очі
Лає Деметрій, нехай з дурноти язика свого чеше
Фанній, п'ючи в Гермогена Тігеллія! Лиш би схвалили
Те, що пишу. Меценат і Вергілій, і Плотій, і Варій,
І незрівнянний Октавій, і Фуск мій, і Віски обидва.
Далі годиться назвати - але не для лестощів, звісно,
Не для пихи - й тебе, Полліоне, й тебе ще, Мессало,
Й брата твого; до них шанобливо й вас долучаю,
Бібуле, Сервію, як і тебе, наш Фурнію щирий.
Інших не згадую тут, моїх добрих, освічених друзів.
Жду, проте, схвального слова від них, та якщо б тій надії
Вірш мій не міг дорівняти, було б мені важко на серці.
Геть же, Тігеллію, звідси з Деметрієм! Гетьте обоє!
Серед школярок на лаві шкільній досхочу собі плачте.
Хлопче! Мерщій допиши в мою книжечку й ці побажання.