12. ДО ІКЦІЯ
Ікцію, друже, якщо з сіцілійських ужинків Агріппи
Частку, належну тобі, будеш сам споживати розумно,-
Щастя й боги вже тобі не примножать. Тож кинь нарікання:
Вбогим того не назвеш, у кого є все для прожитку.
Ще коли шлунок, і бік, і ноги в тебе здорові,-
Значить, багатшим не зроблять тебе й можновладців скарбниці.
От, припустім, ти міг ласощі їсти, але ти волієш
Трави свої й кропиву. То, скажи, ти б хоч трохи змінився,
Навіть коли б тебе в золоті щирім скупала Фортуна?
Ні! Чи то, може, тому, що природи не змінимо грішми,
Чи через те, що чесноту одну так високо ставим.
От і дивуйсь, що худоба стовкла пшениці Демокріта,
Поки душею він легко витав, увільнившись від тіла.
Так ось і ти,-хоч довкола панує сверблячка до грошей,-
Хибиш не раз у малім через те, що на думці - високе:
Що присмиряє моря, що керує перебігом року,
Як ті сузір'я кружляють: самі чи хтось рухає ними.
Що так надщерблює місяць і що його знов округляє,
Звідки ця єдність речей супречних, яка її сила?
Хто манівцями пішов: Емпедокл чи дотепний Стертіній?
Все ж, чи пирій ти жуєш, чи цибулю, чи рибу смакуєш,-
Гросфа Помпея прийми, не відмов у якомусь проханні:
Зайвого, вір, не проситиме він, правдомовний і чесний.
Дружба його за сприяння твоє-неабияка плата.
Врешті-про Рим. Новини такі, що варто їх знати:
Силі Агріппи скорився кантабр. Перед мужнім Нероном
Горда Вірменія впала-таки. Фраат на колінах
Цезаря право і владу прийняв. На Італію нині
Сипле Достача осінні плоди з невичерпного рога.
13. ДО ВІННІЯ АЗІНИ
Як на відході твоїм я повчав тебе, Віннію, часто -
Августу ті запечатані згортки вручи, якщо тільки
В щасті-здоров'ї побачиш його, якщо й сам їх попросить.
Міри дотримуйсь, однак, бо якщо будеш надто старатись,
Щоб догодити мені,- він ті книги зненавидить врешті.
Може, в дорозі й тобі допече оберемок тих згортків,-
Кинь його краще, ніж мав би ти ним перехожих штовхати
Там, куди нині велю тобі йти, й підняти на посміх
Прізвище власне "Азіна", прославившись в байці потішній.
Сил докладай на горбах, болотах, на річках і несхибно
йди до мети, а щасливо прийшовши,- тримай свою ношу
Як і годиться: бува, під пахву не візьми тих сувоїв,
Наче ягня селянин; наче Піррія, завжди підпила,-
Вовну чужу; наче той неотеса, запрошений в гості,-
Шапку свою й ходаки. По дорозі, гляди, не розказуй
Першому-ліпшому: ось, мов, несу я, спливаючи потом,
Книги, що й Цезарю очі і вуха привабити можуть.
Ну, але годі. Наслухавсь повчань-пора й вирушати.
Йди ж. На все добре. Але не спіткнися, бо знищиш пакунок!
14. ДО УПРАВИТЕЛЯ
Стороже лісу й полів, де я знов можу стати собою,
Де не сидиться - тобі, хоч до Варії шле ця місцина
П'ятеро сивих батьків од п'яти своїх вогнищ сімейних.
Нумо в заклад поб'ємось: я полотиму душу, ти-поле.
Хто буде перший? Чи буде чистіший Горацій, чи поле?
Хоч і затримуюсь в Римі (не кинути ж Ламію в горі,
Щоб одинцем побивався за братом, померлим дочасно),
Все ж, мов зі стаєнь тісних, підминаючи всі перешкоди,
Серце й душа моя рвуться туди, під сільське моє небо.
"Щастя - в селі",- я кажу, а ти впевнений: "Щастя - у Римі".
Хто вихвалятиме долю чужу, той своєї не злюбить.
Місця вчепились ми, дурні, обоє (воно ні при чому!):
Винна душа тут: від себе втекти їй ніколи не вдасться!
В Римі, слугою, село ти вимолював нишком для себе.
Я ж залишаюсь собою, і звідси, сумний, спохмурнілий,
Іду в той Рим, куди тягнуть не раз мене справи немилі.
Різне втішає нас - ось де межа пролягла поміж нами.
Те, що вважаєш ти пусткою, нетрями, я й мої друзі
Милим кутком називають, а те, що тобі до вподоби,-
Нам осоружне. Харчівні масні та розпусницькі кубла -
Ось що тебе так приваблює в Римі. А наша місцина,
Кажеш, не так на вино, як на ладан і перець багата.
Тут і не вип'єш ніде поблизу, не зустрінеш блудниці,
Щоб напідпитку, під гру її флейти хисткою ногою
В танець незграбний піти. А ще мусиш поле орати,
Плугом і досі не торкане, треба й вола роз'ярмити;
Свіжого листу, гілля обчухравши, підкласти до ясел.
Праці завдасть лінюхові й рівчак: накопатися ж треба,
Поки свій сонячний луг од води після зливи врятуєш.
Зараз послухай, що нам обом заважає зспіватись:
Той, кому личили тоги тонкі та блискуче волосся
(Ти ж мене знав молодим ще), кому й без дарунків раділа
Горда Кінара, хто з полудня вже прикладався до чарки,-
Нині по скромнім обіді в траві біля річки дрімає.
Тож не в забаві ганьба, але в тім, що ти бавишся й досі.
Спокій мій тут не дратує нікого; ніхто тут на мене
Ока не косить, не точить отруйного, чорного зуба,
Лиш засміється хтось часом, коли якусь брилу довбаю.
Рвешся, одначе, в той гурт. У колі міських голодранців
Хліб свій жувати волієш. А в Римі візник розторопний
Заздрить тобі, бо ж у тебе й город, і худоба, і дрова.
Плуга рисак забажав, до сідла іде віл неквапливий,
Хоч, як на мене, то кожен свого хай пильнує заняття.