Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.



Додати книгу на сайт:

Скачати одним файлом. Книга: А. Ф. Бабицький. МЕТОДОЛОГІЯ АНАЛІЗУ ЕКОНОМІЧНИХ ПРОЦЕСІВ І УПРАВЛІННЯ.

Розділ 1. МАТЕМАТИЧНА МОДЕЛЬ ЕКОНОМІКИ СУСПІЛЬНОГО ВИРОБНИЦТВА. 1.1. Моделі рівноважного відтворення

Формула кругообороту капіталу

Економічна структура суспільного виробництва — це сукупність підприємств, кількість яких залежить від ступеня розгалуження сус-пільного поділу праці. На відміну від натурального господарства підприємства виробляють продукт не для себе, а для обміну на інші продукти. Продукти перетворюються на товари, посередником в обміні яких стає абстрактний (знеособлений) товар — гроші.

Вироблення моделі предмета економіки й еволюція поглядів на економічну структуру виробництва тривають понад три сторіччя (У. Петті, А. Сміт, Д. Рикардо, К. Маркс та ін.). У результаті склала-ся система науково-практичних поглядів на виробництво і походження багатства народів, що дало змогу вивести формулу кругообороту капіталу:

Гроші -> Товар -»Виробництво -»Новий товар -»Нові гроші. (1.1)

її застосування допомагало вирішувати практичні завдання на стадії розвитку індустрії виробництва. Проте формула (1.1) відобра-жає лише схему переходу від одного виробничого процесу до іншого, причому на мікрорівні. Вона не розкриває ні самі економічні процеси виробництва, ні закони їх перебігу. Тому всі спроби емпірично уза-гальнити дані мікрорівня щодо кругообороту розрізнених капіталів підрозділів виробництва (підприємств, фірм, банків) і в такий спосіб визначити закономірності економічних процесів (наприклад, економічних криз) на макрорівні могли мати лише випадковий успіх, у порівняно невеликих інтервалах часу і вузьких межах окремих завдань.

5

Двосекторна модель простого відтворення

В основу моделі рівноважного відтворення [8] покладено поняття “постійний” і “змінний” капітал. Постійний капітал (с) — вартість засобів виробництва; змінний (v + m) — вартість затраченої праці, де v — вартість основної праці, або вартість предметів “невиробничого” споживання, які використала робоча сила; m — додаткова вартість, створена додатковою працею.

Оскільки необхідно відтворювати обидві частини капіталу, виникла двосекторна модель відтворення, за якою розраховують виробництво двох видів продукту і сукупний продукт як їх суму:

p₁=c₁+v₁+m₁ 

p2=c2+v2+m2

---------------------, (1.2)

P=c+v+m

де р₁ — засоби виробництва; р₂ — предмети споживання.

На основі доданків алгебраїчних рівностей (1.2) визначають економічні показники, що характеризують відтворення:

- Y = v+m — національний дохід, або дохід суспільства, який дорівнює сукупній вартості, заново створеної протягом року;

- P = c + v + m— сукупні витрати на виробництво продукту;

- m — вартість додаткового продукту;

- Y/P — прибутковість суспільного відтворення;

- P/Y — продуктивність живої праці.

Умовою рівноваги процесу відтворення вважається, що за простого відтворення національний доход (v + m) дорівнює виробленим продуктам невиробничого споживання, тобто продукту р₂.

v + m = p₂=c₂+v₂+m₂; )

v + m = v₁+m₁+v₂+m₂,

звідки c₂=v₁+m₁. (1.4)

З урахуванням рівності (1.4) продукт у секторі відтворення засобів виробництва повинен становити

p₁ = c₁ + v₁+ m₁ = c₁ + c₂. (1.5)

6

Отже, відповідно до рівності (1.5) у простому рівноважному відтворенні витрати засобів виробництва с₂ на виробництво предметів споживання р₂ дорівнюють витратам живої праці v₁+ m₁ на ви-робництво засобів виробництва, тобто продукту р₁.

Простим таке відтворення вважається тільки тому, що весь національний доход за умовою (1.3) спрямовується на виробництво пред-метів споживання, тобто не витрачається на приріст засобів виробництва. Основний капітал (с) не зростає, і тому відтворення вва-жається простим. Щодо засобів виробництва це дійсно так. Але крім них у процесі праці бере участь робоча сила, відтворення якої в такій моделі не відображено. В ній робоча сила розглядається тільки стосовно витрат на виробництво предметів споживання (що спрямову-ються на оплату робочої сили, взятої “на прокат” — на час її участі в процесі виробництва), а не як виробничий елемент. Щоправда, К. Маркс, формулюючи умову рівноважного відтворення, стверджу-вав, що змінний капітал певною мірою аналогічний витратам на відтворення виробничого елемента — робочої сили. Але загалом вва-жалося, що “робоча сила створює вартість, сама ж вартості не має”.

За цього припущення робоча сила бере участь у виробничому процесі лише біологічно, затрачуючи фізичну працю. За це вона от-римує “повну” або “неповну” оплату своєї праці. Проте ця гіпотеза неправильна, тому що не відповідає дійсному процесу відтворення в його економічному значенні. Якщо робоча сила не має вартості, то з економічного погляду вона не є виробничим елементом, залишаючись “чорним ящиком”, де, як у безодні, зникають “неповна” і “повна” оплата праці, у тому числі й уся додаткова вартість у разі простого відтворення чи її частина за розширеного відтворення. Неясно і те, як створюється вартість фізичною працею, якщо робоча сила сама не має вартості.

Двосекторна модель розширеного відтворення

Модель розширеного відтворення [8] полягає в тому, що додаткова вартість розподіляється між двома секторами виробництва на роз-ширення відтворення і на збільшення споживання:

p₁=c₁+v₁+m_1c+m_1v+m_1o

_{2 2 2 2 c 2 v 2 o} (1.6)

P=c+v+m

7

При цьому додаткова вартість поділяється на три частини:

m = m_c+m_v+m_o,

де m — додаткова вартість, спрямована на збільшення постійного капіталу; m— додаткова вартість, спрямована на зростання змінного капіталу;" m_o— додаткова вартість , спрямована на збільшення не-виробничого споживання.

Оскільки внаслідок обміну товарів додаткова вартість може пере-розподілятися між двома секторами, та додаткова вартість, що йде на зростання капіталу, розподіляється ще за ознаками секторів одер-жання і напрямками.

m 1 c=m 1 c 1+m 1 c2; )

m2c=m2c 1+m2c2,

де m_1л — частина додаткової вартості, отримана в 1-му секторі виробництва і спрямована на зростання засобів виробництва цього сектора; m₁₂ — частина додаткової вартості, отримана в 1-му сек-торі виробництва, але спрямована на зростання засобів виробництва 2-го сектора, і т. д.

m1v=m1v1+m1v2; )

m2v=m2v1+m2v2.

Члени лівих частин рівностей (1.8), (1.9) відображають додаткову вартість за секторами її утворення, а правих частин — за секторами її використання, про що свідчить остання цифра в їх індексах. Щодо величин додаткової вартості m₁₀ і m₂₀, утвореної в 1-му і 2-му секторах, то в цій моделі вважається , що вони спожиті разом із продуктом невиробничого споживання.

Розширене відтворення вважають рівноважним, якщо задоволь-няється потреба обох секторів у засобах виробництва. Приріст за-собів виробництва визначається, з одного боку, величиною продук-ту Р₁ У розширеному відтворенні:

p ₁ = c ₁ + v ₁ + m _{1 c 1} + m _{1 c}2 + m _{1 v 1} + m1v2 + m _{1 o}, (1.10)

а, з іншого — витратами засобів виробництва в 1-му і 2-му секторах, що дорівнює

8

8C = c ₁ +m_1c1 +m_1c2 +c₂ + m_2c2 + m_2c1. (1.1)

Прирівнюючи приріст (1.10) і витрати (1.11) засобів виробництва, одержимо умову рівноважного розширеного відтворення:

с₂ +m_1c2 +m_2c1 = v ₁ +m_1v1 +m_1v2 +m₁₀. (1.12)

Із зіставлення рівностей (1.4) і (1.12) видно, що розширене відтворення відрізняється від простого тим, що частина додаткової вартості, спрямована на збільшення засобів виробництва 2-го сек-тора, повинна дорівнювати частині додаткової вартості, спрямова-ної на збільшення змінного капіталу. Крім того, в 1-й сектор спрямовується тільки частина додаткової вартості (/и₁₀), призначеної для невиробничого споживання, а інша її частина (т₂₀) потрапляє у 2-й сектор.

Варто зазначити, що в наведеній двосекторній моделі розглядається відтворення капіталу, а не виробничих елементів, у тому числі й робочої сили. Отже, вона не враховує багатьох моментів процесу відтворення.

Багатосекторна модель відтворення. Модель міжгалузевих зв'язків

За своєю сутністю багатосекторна модель відтворення [8] є тією самою моделлю відтворення капіталу, що і двосекторна. Відмінність лише в тому, що кількість секторів збільшується з двох до п. Елемен-ти, які становлять величину виробленого в кожному секторі продук-ту, ті самі, що й у двосекторній моделі: витрати постійного і змінного капіталу та створена додаткова вартість.

Сукупний продукт дорівнює сумі продуктів, вироблених у всіх секторах виробництва:

n ₀ P = ^pn (n = 1, 2,..., n ₀), (1.13)

n=1

де p_n=c_n+v_n+m_n (n = 1, 2,..., n₀), (1.14)

c_n,v_n — витрати постійного і змінного капіталу на виробництво и-го продукту; т_п— додаткова вартість у виробленому и-му продукті.

Рівності ("1.13.) і (1.14) визначають результат виробництва за обся-гом витрат капіталу і виробленого продукту в різних його секторах.

9

Насправді це вже не продукт, а продукція різних технічних галузей виробництва: сталь, вугілля, газ, нафта, трактори, верстати, хліб, одяг, обчислювальна техніка тощо.

Для виробництва будь-якого конкретного виду продукту р_n капі-тал с_n у споживчому вигляді може бути неоднорідним, тому що при цьому як постійний капітал використовують продукти багатьох га-лузей.

n ₀ c_n =2_,c_ni ; c_ni -0 (n , i = 1, 2,..., n₀), (1.15)

i=1 де: с_nі — витрати n-го продукту для виробництва продукту в i-и га-лузі.™

Витрати с_nі називають матеріальними потоками з n-ї у i-ту галузь.

З урахуванням рівності (1.15) величина виробленого продукту в n-й галузі дорівнюватиме

n ₀ pn=Y_Jcni+vn+mn (n, i = 1, 2,..., n₀). (1.16)

i=1

Продукти, вироблені в i-х галузях, розподіляються в них у вигляді засобів виробництва (основного капіталу) і деякого залишку — чис-того продукту:

n ₀ p_i=Y_jc_ni+X_i (n, i = 1, 2,..., n₀), (1.17)

i=1

де X. — чистий продукт n-го виду, або те, що залишилося від виробленого продукту p_i після виробничого споживання.

Умова рівноваги відтворення в n-й галузі полягає в балансі виробництва і витрат засобів виробництва — основного капіталу.

p_i=p_n при i = n (n, i = 1, 2,..., n₀). (1.18)

n ₀ n ₀

Zc_ni+Xi =Hc_ni+v_n+mn; n₀>2 (n, i = 1, 2,..., n₀). (1.19)

n=1 i =1

X., v_n, m_n визначаються при i = n

' Рівність (1.16) відображає виробництво, тобто випуск продукції; рівність (1.17) — витрати випущеної продукції. Тому метод міжгалу-зевих балансів (1.16) - (1.19) називають “витрати — випуск”.

Модель багатосекторного відтворення і схему міжгалузевих зв’язків наведено у табл. 1.1, в якій стовпці — виробництво продук-

10

Таблиця 1.1 Таблиця Леонтьева “витрати — випуск"

vi	v1	v2	…	vn	v
c 1n	c 11	c 12	…	c 1n	c1	X1
c 2n	c 21	c 22	…	c 2n	c2	X2
…	…	…	…	…	…	…
c in	c i1	c i2	…	c in	ci	Xi
mn	m1	m2	…	mn	m
pi	p1	p2	…	pn	p	X

ту в i-х галузях, а рядки — витрати цих продуктів. Відповідно ліва частина рівності (1.19) визначає витрати за рядками таблиці, а його права частина — виробництво n-го продукту за стовпцями таблиці. При цьому кількість галузей, а відповідно — стовпців і рядків у таблиці, може бути будь-якою, але більшою за 2 і кінцевою величиною. Якщо n₀ = 2, матимемо двосекторну модель відтворення за схемою К. Маркса.

У кількісному вираженні міжгалузеві зв’язки характеризуються технологічними коефіцієнтами виробництва:

a_ni = ⁿⁱ ; 1≥ a_ni ≥ 0 (n,i =1,2,...,n₀ ).

p_n

(1.20)

При i = n продукт споживається у власній галузі.

Коефіцієнти (1.20) з технічного погляду характеризують технічну структуру засобів виробництва в i-х галузях, з економічного — ринки можливого збуту виробленої продукції в усіх i-х галузях. Саме це й стало стимулюючим чинником для практичного використання методу “витрати — випуск” у великих фірмах і державних органах роз-винутих капіталістичних держав, насамперед у США.

11

Перший такий баланс за 1919 р. був складений Василем Леонтьє-вим у 30-ті роки XX ст. для США у матеріальному вираженні для 44 галузей. Таблицю міжгалузевих зв’язків стали називати таблицею Леонтьева. У 70-ті роки В. Леонтьев запропонував використовувати метод “витрати — випуск” для моделювання і збалансування світової економіки. У колишньому СРСР ідея і методи галузевого збалан-сування застосовувалися для планового керування економікою краї-ни загалом. З появою сучасної високорозвинутої обчислювальної техніки міжгалузеві баланси складаються, наприклад у Росії, для 150 галузей і більше.

Метод “витрати — випуск” — це могутній і ефективний інстру-мент для реалізації економіко-технічних проектів державного і між-державного масштабу. Деякою мірою, за аналізом “витрати — випуск” можна зробити висновок про динаміку розвитку економіки за-галом, що стали використовувати для програмного розвитку передові капіталістичні держави.

Проте багатосекторна модель — це модель структури капіталу, перенесена на макроекономічний рівень, а “витрати — випуск” за галузями — статичний аспект випуску і розподілу великої кількості різнорідної продукції без урахування причинно-наслідкових зв’язків. За значного зростання обсягів виробництва і різкої зміни його економічної структури стали очевидними обмежені можливості цього ме-тоду для вирішення сучасних економічних проблем. Тому необхідні інші моделі й методи, які дають змогу в динаміці визначити причин-но-наслідкові зв’язки і здійснювати розрахунки методом старту та динамічного розвитку процесу за заданою траєкторією до програм-ної цілі.

Книга: А. Ф. Бабицький. МЕТОДОЛОГІЯ АНАЛІЗУ ЕКОНОМІЧНИХ ПРОЦЕСІВ І УПРАВЛІННЯ.

ЗМІСТ

1.	А. Ф. Бабицький. МЕТОДОЛОГІЯ АНАЛІЗУ ЕКОНОМІЧНИХ ПРОЦЕСІВ І УПРАВЛІННЯ.
2.	ВСТУП
3.	Розділ 1. МАТЕМАТИЧНА МОДЕЛЬ ЕКОНОМІКИ СУСПІЛЬНОГО ВИРОБНИЦТВА. 1.1. Моделі рівноважного відтворення
4.	1.2. Формула і модель кругообороту виробничих елементів
5.	1.3. Структура виробничого процесу і виробничих елементів
6.	1.4. Кінематика економічного процесу
7.	Розділ 2. ЗАКОНИ ЕКОНОМІКИ ВИРОБНИЦТВА. 2.1. Закони і закономірності економічної науки
8.	2.2. Закон витрат економічної праці
9.	2.3. Закони перенесення і збереження вартості
10.	2.4. Три правила економічної динаміки. Умова, що визначає розвиток виробництва
11.	Розділ 3. МАТЕМАТИЧНА МОДЕЛЬ ПРОДУКЦІЇ ТА ЇЇ ОБМІНУ. 3.1. Вартість продукції (товару)
12.	3.2. Математична модель продукції (товару)
13.	Розділ 4. КОМПЛЕКСНА СИСТЕМА ЕКОНОМІЧНИХ ПОКАЗНИКІВ. 4.1. Аналітичний метод одержання економічних показників
14.	4.2. Показники і критерії, що характеризують функціонування виробництва
15.	Розділ 5. МОДЕЛЬ САМОРЕГУЛЮВАННЯ ТА УПРАВЛІННЯ ЕКОНОМІКОЮ ВИРОБНИЦТВА. 5.1. Математична модель управління розвитком суспільного виробництва
16.	5.2. Сфери, рівні та схема саморегулювання й управління економікою виробництва
17.	Розділ 6. МЕТОД ЕКОНОМІКО-МАТЕМАТИЧНОГО ЕКСПЕРИМЕНТУ НА ЕОМ. 6.1. Роль і задачі експерименту в економічному прогнозуванні та управлінні виробництвом
18.	6.2. Задача Коші розширеного відтворення
19.	6.3. Сутність методу економіко-математичного експерименту на ЕОМ
20.	6.4. Аналіз постановки і здійснення економіко-математичних експериментів із розвитку виробництва в Україні з 1960 по 2015 р.
21.	СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ТА РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

На попередню



Додати в закладки

  
Переклад Translate