Вхід в УЧАН
Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
Додати книгу на сайт:
4. Розвиток дитячого колективу.
Теорія колективу детально розроблена видатним представником вітчизняної педагогіки А.С. Макаренком. Він сформулював закон життя колективу: рух — форма життя колективу, зупинка — форма його смерті; визначив принципи розвитку колективу (гласності, відповідальної залежності, перспективних ліній, паралельної дії); розробив детальну технологію формування колективу. Поступово його концепція сформувалася у дослідженнях 60-70 років як теорія стадій розвитку дитячого колективу.
Сучасна теорія розвитку колективу є своєрідним дороговказом для класного керівника, який працює з учнями від четвертого — п'ятого класу до одинадцятого. Нижче подаємо її у стислому вигляді.
Перша стадія — створення колективу учнів. Знайомство класного керівника з дітьми, що переходить у систематичне, глибоке вивчення їх. Ознайомлення учнів з єдиними вимогами, правилами внутрішнього порядку та режимом дня школи. Вправи, ігрові елементи (заохочення, змагання) для закріплення цих вимог. Формування органів самоврядування: обрання старости класу, призначення чи обрання активістів на всі посади. Вироблення в обраних активістів початкових організаторських навичок: інструктування їх про функції, методики їх виконання.
На цьому етапі педагог є єдиним виразником громадських вимог. Здебільшого вимоги учня до себе ще не усвідомлені. Проте серед дітей виділяються найактивніші. Наприкінці стадії, яка орієнтовно триває навчальну чверть, створюється певний авторитет активістів серед учнів класу.
Друга стадія — поширення впливу активу на весь колектив. Актив не тільки підтримує вимоги педагога, а й сам ставить їх перед членами колективу, керуючись своїми поняттями про те, що приносить користь, а що — шкоду інтересам колективу. Якщо активісти правильно розуміють потреби колективу, то вони стають надійними помічниками педагога.
Через актив класний керівник висуває дальші перспективи діяльності колективу (у навчанні, праці, спорті, іграх тощо) і одночасно зміцнює їх авторитет у середовищі школярів, частково передає їм свої функції з питань організації дітей: організацію прибирання шкільної кімнати, спільне харчування в їдальні, підготовку до свят тощо. Поступово залучає до громадського життя пасивних учнів, допомагає їм у розвитку ініціативи та самодіяльності.
Шкільні органи самоврядування, уникаючи формалізму, обговорюють звіти класних самоврядовців, пропонують їм нові, оригінальні та ініціативні форми роботи. Здійснюється передача шкільних традицій у класи: шкільні свята (наприклад, новорічної ялинки, дня птахів, виставки квітів та ін.). Клас залучається до єдиної системи чергувань і самообслуговування в школі.
Розвиток колективу на цій стадії пов'язаний з подоланням протиріч: між колективом і окремими 'учнями, які випереджають у своєму розвиткові вимоги колективу або, навпаки, відстають від них; між загальними та індивідуальними перспективами; між нормами поведінки колективу і нормами, які стихійно складаються в класі; між окремими групами учнів з різними ціннісними орієнтаціями та ін. Тому в розвиткові колективу неминучі стрибки, зупинки, рух назад.
Друга стадія може тривати один-півтора року, що залежить від того, наскільки колектив став суб'єктом виховання, чи можна його цілеспрямовано використовувати з метою індивідуального розвитку кожного учня.
Третя стадія — вирішальний вплив громадської думки, більшості. Усвідомлення громадської думки в колективі всіма учнями. Активізація кожної особистості, розвиток у неї внутрішніх стимулів свідомого ставлення до навчання, поведінки, праці та інших шкільних обов'язків. Взаємозаміна активістів у різних ролях у класі, створення загальної системи передачі функцій і досвіду. Надання прав колективу самостійно, без втручання класного керівника розв'язувати питання про заохочення і стягнення, планування своєї роботи та ін.
Підготовка найактивніших учнів до цілеспрямованого самовиховання.
На цій стадії колектив перетворюється в інструмент індивідуального розвитку кожного з його членів. Загальний досвід, однакові оцінки подій є основною ознакою і найбільш характерною рисою колективу на третій стадії.
Четверта стадія — самовиховання. Завдяки міцно засвоєному колективному досвіду кожен учень сам проявляє до себе певні вимоги. Виконання моральних норм стає його потребою, процес виховання переходить у процес самовиховання. Педагог корегує самовиховання старшокласників: допомагає визначити найпотрібніші для самовдосконалення якості, скласти індивідуальний план самопізнання та самовдосконалення якостей інтелектуального, морального, естетичного саморозвитку, інструктує і консультує щодо прийомів та засобів самовдосконалення і самоаналізу, самонавіювання, самонаказу, самовідмови від негативного.
На всіх стадіях розвитку колективу особливо важливим, на думку А.С. Макаренка, є вибір цілей. Практичну мету, яка здатна захопити і згуртувати вихованців, він називав перспективою. При цьому Макаренко виходив з положення про те, що «дійсним стимулом людського життя є завтрашня радість». Усвідомлена й сприйнята учнем перспективна ціль стає мобілізуючою силою, яка допомагає долати труднощі і перешкоди. В практиці виховної роботи він вирізняв три види перспектив: близьку, середню і далеку. Близька перспектива висувається перед колективом, що знаходиться на будь-якій стадії розвитку. Вона обов'язково повинна спиратися на особисту зацікавленість вихованців, кожен учень повинен сприймати її як завтрашню радість, задоволення: провести цікаву гру, разом погуляти, відвідати цирк тощо. Середня перспектива — це проект колективної події, дещо віддаленої в часі: підготовка до спортивного змагання, шкільного свята, вечорниць. Далека перспектива — віддалена у часі, найбільш соціально значима мета, досягнення якої потребує чималих
зусиль. Наприклад, успішно закінчити школу, обрати професію, продовжити навчання.
Система перспективних цілей будується так, щоб колектив у будь-який момент часу мав перед собою захоплюючу мету, жив нею, докладав зусиль для її здійснення. Безперервна зміна перспектив, постановка нових і ускладнених завдань є обов'язковою умовою прогресивного руху колективу.
Давно відомо, що безпосередній вплив педагога на вихованця з ряду причин може бути малоефективним. Кращі результати дає вплив через оточуючих його ровесників. Враховуючи це, А.С. Макаренко висунув принцип паралельної дії: на вихованця одночасно повинно впливати щонайменше три сили: вихователь, актив і весь колектив. Принцип паралельної дії може застосовуватися вже на другій стадії розвитку колективу.
Книга: Конспект лекцій Педагогіка
ЗМІСТ
| 1. | Конспект лекцій Педагогіка
|
|
| 2. | 2. Об'єкт, предмет і функції педагогіки.
|
|
| 3. | 3. Зв'язок педагогіки з іншими науками та її структура
|
|
| 4. | 4. Філософські основи педагогіки.
|
|
| 5. | 5. Суть нової методології педагогіки.
|
|
| 6. | 6. Аксіологічний підхід до вивчення педагогічних явищ.
|
|
| 7. | 7. Педагогічні цінності.
|
|
| 8. | 8. Загально- і конкретно-наукова методологія педагогіки.
|
|
| 9. | 9. Методи педагогічних досліджень.
|
|
| 10. | Тема 2. Розвиток, соціалізація і виховання особистості. Тема 2. Розвиток, соціалізація і виховання особистості. 1. Особистість і умови її розвитку
|
|
| 11. | 2. Спадковість у людському розвитку.
|
|
| 12. | 3. Соціалізація і становлення особистості.
|
|
| 13. | 4. Роль виховання у розвитку людини і формуванні її особистості.
|
|
| 14. | Тема 3. Мета виховання. Тема 3. Мета виховання. 1. Поняття про мету виховання.
|
|
| 15. | 2. Умови і фактори визначення цілей виховання.
|
|
| 16. | 3. Зародження та розвиток ідеї про всебічний розвиток особистості.
|
|
| 17. | 4. Мета виховання в сучасній педагогіці.
|
|
| 18. | 5. Освіта як найважливіша ланка реалізації мети виховання.
|
|
| 19. | 6. Основні тенденції розвитку освіти.
|
|
| 20. | Тема 4. Педагогічний процес. Тема 4. Педагогічний процес. 1. Суть педагогічного процесу.
|
|
| 21. | 2. Рушійні сили педагогічного процесу.
|
|
| 22. | 3. Педагогічний процес як система.
|
|
| 23. | 4. Цілісність педагогічного процесу.
|
|
| 24. | 5. Закономірності педагогічного процесу.
|
|
| 25. | 6. Організація педагогічного процесу.
|
|
| 26. | Тема 5. Педагог: професійна діяльність і особистість. Тема 5. Педагог: професійна діяльність і особистість. 1. Суть педагогічної діяльності, основні види, специфіка.
|
|
| 27. | 2. Структура педагогічної діяльності вчителя.
|
|
| 28. | 3. Педагог демократичної школи.
|
|
| 29. | 3.1. Гуманістична спрямованість особистості вчителя.
|
|
| 30. | 3.2. Педагогічна і гуманітарна культура.
|
|
| 31. | 3.3. Професійно значимі якості.
|
|
| 32. | 3.4. Професійна компетентність.
|
|
| 33. | ЧАСТИНА II. ТЕОРІЯ НАВЧАННЯ. ЧАСТИНА II. ТЕОРІЯ НАВЧАННЯ. Тема 6. Дидактика: суть, дидактичні концепції, сучасні підходи.
|
|
| 34. | 1. Поняття про дидактику.
|
|
| 35. | 2. Основні дидактичні концепції.
|
|
| 36. | 3. Навчання і розвиток у гуманістичній дидактиці.
|
|
| 37. | Тема 7. Процес навчання. Тема 7. Процес навчання. 1. Суть процесу навчання.
|
|
| 38. | 2. Процес навчання як система.
|
|
| 39. | 3. Цілі процесу навчання (цільовий компонент).
|
|
| 40. | 4. Стимулювання процесу навчання (стимуляційно-мотиваційний компонент).
|
|
| 41. | 5. Зміст навчального процесу (змістовий компонент).
|
|
| 42. | 6. Організація навчально-пізнавальної діяльності учнів (операційно-діяльнісний компонент).
|
|
| 43. | 7. Контроль і регулювання навчально-пізнавальної діяльності (контрольно-регулювальний компонент).
|
|
| 44. | 8. Оцінка і самооцінка результатів навчального процесу (оцінно-результативний компонент).
|
|
| 45. | 9. Діяльність учителя й учня у різних видах навчання.
|
|
| 46. | Тема 8. Закономірності і принципи навчання. Тема 8. Закономірності і принципи навчання. 1. Історія проблеми.
|
|
| 47. | 2. Класифікація закономірностей навчання.
|
|
| 48. | 3. Поняття про принцип, правило.
|
|
| 49. | 4. Система дидактичних принципів.
|
|
| 50. | Тема 9. Зміст освіти в загальноосвітній школі. Тема 9. Зміст освіти в загальноосвітній школі. 1. Поняття про зміст загальної середньої освіти.
|
|
| 51. | 2. Фактори, що зумовлюють формування змісту освіти.
|
|
| 52. | 3. Теорії організації змісту освіти.
|
|
| 53. | 4. Наукові вимоги до формування змісту освіти.
|
|
| 54. | 5. Реалізація змісту освіти в сучасній школі.
|
|
| 55. | Тема 10. Форми навчання. Тема 10. Форми навчання. 1. Поняття про форми навчання
|
|
| 56. | 2. З історії форм організації навчання.
|
|
| 57. | 3. Індивідуалізація і диференціація навчання.
|
|
| 58. | 4. Урок - основна форма організації навчання.
|
|
| 59. | 5. Типи і структура уроків.
|
|
| 60. | 6. Організація навчальної діяльності учнів на уроці.
|
|
| 61. | 7. Нестандартні уроки.
|
|
| 62. | 8. Допоміжні форми навчання.
|
|
| 63. | 10. Самоаналіз уроку.
|
|
| 64. | Тема 11. Методи навчання. Тема 11. Методи навчання. 1. Поняття про методи навчання.
|
|
| 65. | 2. Класифікація методів навчання.
|
|
| 66. | 3. Методи організації і самоорганізації навчально-пізнавальної діяльності.
|
|
| 67. | 4. Методи стимулювання і мотивації уміння.
|
|
| 68. | 5. Методи контролю і самоконтролю в навчанні.
|
|
| 69. | 6. Бінарні методи навчання.
|
|
| 70. | 7. Ситуаційний метод.
|
|
| 71. | 8. Вибір методів навчання.
|
|
| 72. | Тема 12. Засоби навчання. Тема 12. Засоби навчання. 1. Поняття про засоби навчання.
|
|
| 73. | 2. Прості засоби.
|
|
| 74. | 3. Складні засоби.
|
|
| 75. | Тема 13. Діагностика навчання. Тема 13. Діагностика навчання. 1. Діагностика результатів навчання
|
|
| 76. | 2. Контроль результатів навчально-пізнавальної діяльності учнів.
|
|
| 77. | 3. Тестування рівня засвоєння змісту освіти.
|
|
| 78. | 4. Оцінювання результатів навчання.
|
|
| 79. | Тема 14. Процес виховання. Тема 14. Процес виховання. 1. Суть процесу виховання
|
|
| 80. | 2. Процес виховання як система.
|
|
| 81. | 3. Особливості виховного процесу.
|
|
| 82. | 4. Мета і завдання гуманістичного виховання.
|
|
| 83. | 5. Механізми становлення особистості.
|
|
| 84. | 6. Школи гуманістичного виховання.
|
|
| 85. | 7. Закономірності і принципи гуманістичного виховання.
|
|
| 86. | 8. Самовиховання учнів.
|
|
| 87. | Тема 15. Зміст процесу виховання. Тема 15. Зміст процесу виховання. 1. Поняття про зміст виховання.
|
|
| 88. | 2. Особливості змісту виховання в сучасній школі.
|
|
| 89. | 3. Базова культура особистості: зміст і шляхи формування. 3. Базова культура особистості: зміст і шляхи формування. 3.1. Виховання громадянської культури.
|
|
| 90. | 3.2. Виховання розумової культури.
|
|
| 91. | 3.3. Філософсько-світоглядна підготовка.
|
|
| 92. | 3.4. Виховання основ моральної культури.
|
|
| 93. | 3.5. Виховання екологічної культури.
|
|
| 94. | 3.6. Трудове виховання і профорієнтація.
|
|
| 95. | 3.7. Виховання естетичної культури.
|
|
| 96. | 3.8. Формування фізичної культури.
|
|
| 97. | Тема 16. Виховання особистості в колективі. Тема 16. Виховання особистості в колективі. 1. Форми виховання.
|
|
| 98. | 2. Колектив як форма виховання.
|
|
| 99. | 3. Педагогічне управління колективом.
|
|
| 100. | 4. Розвиток дитячого колективу.
|
|
| 101. | 5. Колектив і особистість.
|
|
| 102. | 6. Учнівський колектив.
|
|
| 103. | 7. Позашкільні форми виховання.
|
|
| 104. | Тема 17. Загальні методи виховання. Тема 17. Загальні методи виховання. 1. Поняття про методи виховання.
|
|
| 105. | 2. Класифікація методів виховання.
|
|
| 106. | 3. Методи формування свідомості особистості.
|
|
| 107. | 4. Методи організації діяльності.
|
|
| 108. | 5. Методи стимулювання.
|
|
| 109. | Тема 18. Технологія виховання. Тема 18. Технологія виховання. 1. Поняття про технологію виховання.
|
|
| 110. | 2. Комплексний підхід.
|
|
| 111. | 3. Виховні справи.
|
|
| 112. | 4. Тематика виховних справ.
|
|
| 113. | 5. Виховна справа як система.
|
|
| 114. | Тема 19. Діагностика вихованості. Тема 19. Діагностика вихованості. 1. Діагностика і вимірювання вихованості.
|
|
| 115. | 2. Критерії вихованості.
|
|
| 116. | 3. Ступені вихованості
|
|
| 117. | 4. Методи діагностики вихованості.
|
|
| 118. | Тема 20. Родинне та суспільне виховання. Тема 20. Родинне та суспільне виховання. 1. Сім'я як специфічна педагогічна система.
|
|
| 119. | 2. Сімейне виховання в різні періоди розвитку суспільства.
|
|
| 120. | 3. Правові основи сучасного сімейного виховання.
|
|
| 121. | 4. Взаємодія школи і сім'ї у вихованні дітей та молоді.
|
|
| 122. | 5. Суспільне виховання.
|
|
| 123. | Тема 21. Управління: суть, історія розвитку, сучасний стан управління освітою.
|
|
| 124. | 1. Поняття про управління, менеджмент, внутрішкільне управління, педагогічний менеджмент.
|
|
| 125. | 2. Державне управління системою загальної середньої освіти.
|
|
| 126. | 3. Внутрішкільне управління.
|
|
| 127. | 4. Школа як педагогічна система й об'єкт управління.
|
|
| 128. | Тема 22. Процес управління. Тема 22. Процес управління. 1. Поняття про процес управління.
|
|
| 129. | 2. Функції внутрішкільного управління.
|
|
| 130. | 3. Прийняття рішень.
|
|
| 131. | Тема 23. Інноваційні процеси в освіті. Підвищення кваліфікації вчителів. Тема 23. Інноваційні процеси в освіті. Підвищення кваліфікації вчителів. 1. Інновації в освіті.
|
|
| 132. | 2. Передовий педагогічний досвід і впровадження досягнень педагогічної науки.
|
|
| 133. | 3. Підвищення кваліфікації вчителів і їх атестація.
|
|
На попередню
Translate
