Вхід в УЧАН
Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
Додати книгу на сайт:
4. Мета виховання в сучасній педагогіці.
Як уже зазначалося, в жодній країні світу немає виховання «взагалі». Воно завжди має конкретно-історичну форму вираження і спрямоване на формування особистості певної держави.
Цілі виховання в Україні зумовлені трьома чинниками: а) розпадом СРСР і проголошенням України самостійною державою; б) зміною соціально-економічної формації, переходом від соціалістичних суспільних відносин до ринкових, інтеграцією в європейське та світове товариство; в) побудовою демократичного суспільства.
Названі чинники передбачають орієнтацію на відродження національної гідності, патріотизму й громадянськості особистості; освіченість на світовому рівні, гуманізм, духовність, діловитість; активізацію кожної людини зокрема, її самореалізацію в матеріальній і духовній сферах суспільного життя, дотримання всіх прав людини. ''Метою освіти, - підкреслює закон України ''Про освіту, - є всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей, виховання високих моральних якостей, формування громадян, здатних до свідомого суспільного вибору...'' ''Головна мета національного виховання, — сказано в Державній національній програмі
«Освіта», — набуття молодими поколіннями соціального досвіду, успадкування духовних надбань українського народу, досягнення високої культури національних взаємин, формування у молоді незалежно від національної приналежності особистісних рис громадян Української держави, розвиненої духовності, фізичної досконалості, моральної, художньо-естетичної, правової, трудової, екологічної культури».
Отже, мета виховання — всебічний і гармонійний розвиток особистості — з порядку денного не тільки не знімається, а й розвивається відповідно до нових цілей і цінностей, які стоять перед особистістю та суспільством. Мета виховання конкретизується через систему виховних завдань, які об'єднуються в пріоритетні виховні напрями: розумове, моральне, трудове та інші. Дані напрями тісно пов'язані, доповнюють один одного, мають самостійне теоретико-методологічне значення. Водночас вони утворюють цілісну систему національного виховання.
Національне виховання — це виховання, яке здійснює все суспільство в цілому: сім'я, навчальні заклади, формальні і неформальні об'єднання, громадські організації, засоби масової інформації, заклади культури, релігійні об'єднання та ін. Найвагомішою складовою національного виховання є виховання, яке здійснюється державними установами, інститутами тощо. Але останнє є вужчим, поодиноким стосовно національного, що діє поза межами державного і має значно ширший діапазон впливу на процес соціалізації особистості. Загальноосвітні навчальні заклади покликані реалізувати вповні мету й основні завдання національного виховання. Водночас вони мають ряд специфічних виховних завдань: формування в учнів основ наукового світогляду, розвиток пізнавальної активності, культури розумової праці, вироблення уміння самостійно здобувати знання і застосовувати їх на практиці тощо. Тому головними напрямами виховання дітей та молоді в практичній діяльності школи є: розумове, патріотичне, моральне, правове, трудове, екологічне, художньо-естетичне, фізичне, статеве виховання.
В умовах перехідного періоду центр ваги у формуванні всебічно розвиненої особистості переміщується на виховання громадянськості, яка акумулює системно-утворювальну характеристику громадянина незалежної України. «Реально метою виховання в умовах екологічної, економічної і духовної кризи нашого суспільства...має стати виховання життєво активного, гуманістично спрямованого громадянина демократичного суспільства, який би у своїй життєдіяльності керувався культурно-національними і вселюдськими принципами». Установка на виховання активного в діях та вчинках громадянина сприятиме розвитку фізичного, психічного, соціального й духовного потенціалів індивідуальності вихованця, а самореалізація, самоствердження в громадській, трудовій, художній та інших видах діяльності — всебічному формуванню його особистості.
Нам уже відомо, що сучасна педагогіка розвинутих країн вирізняється неоднорідністю, значною кількістю теоретико-філософських платформ, які не збігаються між собою. Кожна педагогічна концепція пропонує своє вирішення проблеми цілей виховання.
Педагогіка екзистенціалізму ставить своєю метою озброєння людини досвідом існування. «Мета всього процесу виховання в тому, щоб навчити людину творити себе як особистість». Одне з центральних завдань виховання — допомогти людині зробити моральний вибір. Основою для моральної поведінки є три фундаментальні доброчинності: довіра, надія, вдячність. Будучи закладеними в природі людини, вони складають, за словами німецького філософа й педагога О.Ф. Больнова, ядро тієї системи доброчинностей, яка повинна формуватися вихованням. До числа простих форм моралі, які повинні формувати виховання, Больнов зараховує доброту, почуття обов'язку, чесність, надійність у всіх життєвих обставинах, глибоку повагу, покірливість, скромність, увагу до життя іншої людини, готовність їй допомогти й бути терпимим до виявів недосконалості.
Педагогіка неотомізму виступає за виховання людини, ідеалом життя якої є Бог. Згідно з вченням педагогів-неотомістів, необхідно піклуватися про обидві сторони людини — тіло і душу, але головне — душа. Тому близькою метою виховання є християнське удосконалення людини на землі, далекою метою — турбота про його життя в потойбічному світі, спасіння душі. Завдання виховання визначаються вічними вимогами християнської моралі, їх повинна висувати церква як вічний, незмінний і найбільш стабільний соціальний інститут.
Новогуманістична педагогіка, що розвивається на основі неопозитивізму, мету виховання бачить у формуванні інтелектуальної особистості. Відомий німецький педагог і психолог Л. Кольберг вважає, що виховання повинно спрямовуватися на розвиток свідомої організаційної структури особистості, яка дозволяє аналізувати, пояснювати і вирішувати важливі моральні та соціальні проблеми. У зв'язку з цим конкретне завдання — у кожній людині розвивати здібності до самостійних суджень і рішень.
Прагматична педагогіка виходить з того, що справжнє виховання не є зовнішнім впливом, а розвитком властивостей і здібностей, з якими людина з'являється на світ. Для того, щоб підготувати людину до життя, виховання повинно забезпечувати її зростання в практичній сфері, формувати досвід, розвивати практичний розум. Мета виховання — підготовка до життя. Завдання виховання: пробудження і розвиток внутрішньої активності, спрямованої на досягнення життєвих цілей людини; виховання підприємливості, соціальної коректності, високого почуття гідності, сили тощо. Педагогіка необіхевіоризму головну ціль виховання вбачає у формуванні «керованого індивіда» — справжнього громадянина, який сприймає систему, дотримується прав і обов'язків демократичного суспільства, є патріотом своєї общини, штату, держави, світу. Важливими завданнями цієї педагогіки є виховання почуття відповідальності, дисципліни в процесі праці.
Отже, на відміну від вітчизняної педагогіки, для якої завжди був характерний певний монізм і глобалізм ідей, сучасна педагогіка розвинутих країн дотримується курсу практичності, поміркованості та досяжності.
Книга: Конспект лекцій Педагогіка
ЗМІСТ
1. | Конспект лекцій Педагогіка
|
|
2. | 2. Об'єкт, предмет і функції педагогіки.
|
|
3. | 3. Зв'язок педагогіки з іншими науками та її структура
|
|
4. | 4. Філософські основи педагогіки.
|
|
5. | 5. Суть нової методології педагогіки.
|
|
6. | 6. Аксіологічний підхід до вивчення педагогічних явищ.
|
|
7. | 7. Педагогічні цінності.
|
|
8. | 8. Загально- і конкретно-наукова методологія педагогіки.
|
|
9. | 9. Методи педагогічних досліджень.
|
|
10. | Тема 2. Розвиток, соціалізація і виховання особистості. Тема 2. Розвиток, соціалізація і виховання особистості. 1. Особистість і умови її розвитку
|
|
11. | 2. Спадковість у людському розвитку.
|
|
12. | 3. Соціалізація і становлення особистості.
|
|
13. | 4. Роль виховання у розвитку людини і формуванні її особистості.
|
|
14. | Тема 3. Мета виховання. Тема 3. Мета виховання. 1. Поняття про мету виховання.
|
|
15. | 2. Умови і фактори визначення цілей виховання.
|
|
16. | 3. Зародження та розвиток ідеї про всебічний розвиток особистості.
|
|
17. | 4. Мета виховання в сучасній педагогіці.
|
|
18. | 5. Освіта як найважливіша ланка реалізації мети виховання.
|
|
19. | 6. Основні тенденції розвитку освіти.
|
|
20. | Тема 4. Педагогічний процес. Тема 4. Педагогічний процес. 1. Суть педагогічного процесу.
|
|
21. | 2. Рушійні сили педагогічного процесу.
|
|
22. | 3. Педагогічний процес як система.
|
|
23. | 4. Цілісність педагогічного процесу.
|
|
24. | 5. Закономірності педагогічного процесу.
|
|
25. | 6. Організація педагогічного процесу.
|
|
26. | Тема 5. Педагог: професійна діяльність і особистість. Тема 5. Педагог: професійна діяльність і особистість. 1. Суть педагогічної діяльності, основні види, специфіка.
|
|
27. | 2. Структура педагогічної діяльності вчителя.
|
|
28. | 3. Педагог демократичної школи.
|
|
29. | 3.1. Гуманістична спрямованість особистості вчителя.
|
|
30. | 3.2. Педагогічна і гуманітарна культура.
|
|
31. | 3.3. Професійно значимі якості.
|
|
32. | 3.4. Професійна компетентність.
|
|
33. | ЧАСТИНА II. ТЕОРІЯ НАВЧАННЯ. ЧАСТИНА II. ТЕОРІЯ НАВЧАННЯ. Тема 6. Дидактика: суть, дидактичні концепції, сучасні підходи.
|
|
34. | 1. Поняття про дидактику.
|
|
35. | 2. Основні дидактичні концепції.
|
|
36. | 3. Навчання і розвиток у гуманістичній дидактиці.
|
|
37. | Тема 7. Процес навчання. Тема 7. Процес навчання. 1. Суть процесу навчання.
|
|
38. | 2. Процес навчання як система.
|
|
39. | 3. Цілі процесу навчання (цільовий компонент).
|
|
40. | 4. Стимулювання процесу навчання (стимуляційно-мотиваційний компонент).
|
|
41. | 5. Зміст навчального процесу (змістовий компонент).
|
|
42. | 6. Організація навчально-пізнавальної діяльності учнів (операційно-діяльнісний компонент).
|
|
43. | 7. Контроль і регулювання навчально-пізнавальної діяльності (контрольно-регулювальний компонент).
|
|
44. | 8. Оцінка і самооцінка результатів навчального процесу (оцінно-результативний компонент).
|
|
45. | 9. Діяльність учителя й учня у різних видах навчання.
|
|
46. | Тема 8. Закономірності і принципи навчання. Тема 8. Закономірності і принципи навчання. 1. Історія проблеми.
|
|
47. | 2. Класифікація закономірностей навчання.
|
|
48. | 3. Поняття про принцип, правило.
|
|
49. | 4. Система дидактичних принципів.
|
|
50. | Тема 9. Зміст освіти в загальноосвітній школі. Тема 9. Зміст освіти в загальноосвітній школі. 1. Поняття про зміст загальної середньої освіти.
|
|
51. | 2. Фактори, що зумовлюють формування змісту освіти.
|
|
52. | 3. Теорії організації змісту освіти.
|
|
53. | 4. Наукові вимоги до формування змісту освіти.
|
|
54. | 5. Реалізація змісту освіти в сучасній школі.
|
|
55. | Тема 10. Форми навчання. Тема 10. Форми навчання. 1. Поняття про форми навчання
|
|
56. | 2. З історії форм організації навчання.
|
|
57. | 3. Індивідуалізація і диференціація навчання.
|
|
58. | 4. Урок - основна форма організації навчання.
|
|
59. | 5. Типи і структура уроків.
|
|
60. | 6. Організація навчальної діяльності учнів на уроці.
|
|
61. | 7. Нестандартні уроки.
|
|
62. | 8. Допоміжні форми навчання.
|
|
63. | 10. Самоаналіз уроку.
|
|
64. | Тема 11. Методи навчання. Тема 11. Методи навчання. 1. Поняття про методи навчання.
|
|
65. | 2. Класифікація методів навчання.
|
|
66. | 3. Методи організації і самоорганізації навчально-пізнавальної діяльності.
|
|
67. | 4. Методи стимулювання і мотивації уміння.
|
|
68. | 5. Методи контролю і самоконтролю в навчанні.
|
|
69. | 6. Бінарні методи навчання.
|
|
70. | 7. Ситуаційний метод.
|
|
71. | 8. Вибір методів навчання.
|
|
72. | Тема 12. Засоби навчання. Тема 12. Засоби навчання. 1. Поняття про засоби навчання.
|
|
73. | 2. Прості засоби.
|
|
74. | 3. Складні засоби.
|
|
75. | Тема 13. Діагностика навчання. Тема 13. Діагностика навчання. 1. Діагностика результатів навчання
|
|
76. | 2. Контроль результатів навчально-пізнавальної діяльності учнів.
|
|
77. | 3. Тестування рівня засвоєння змісту освіти.
|
|
78. | 4. Оцінювання результатів навчання.
|
|
79. | Тема 14. Процес виховання. Тема 14. Процес виховання. 1. Суть процесу виховання
|
|
80. | 2. Процес виховання як система.
|
|
81. | 3. Особливості виховного процесу.
|
|
82. | 4. Мета і завдання гуманістичного виховання.
|
|
83. | 5. Механізми становлення особистості.
|
|
84. | 6. Школи гуманістичного виховання.
|
|
85. | 7. Закономірності і принципи гуманістичного виховання.
|
|
86. | 8. Самовиховання учнів.
|
|
87. | Тема 15. Зміст процесу виховання. Тема 15. Зміст процесу виховання. 1. Поняття про зміст виховання.
|
|
88. | 2. Особливості змісту виховання в сучасній школі.
|
|
89. | 3. Базова культура особистості: зміст і шляхи формування. 3. Базова культура особистості: зміст і шляхи формування. 3.1. Виховання громадянської культури.
|
|
90. | 3.2. Виховання розумової культури.
|
|
91. | 3.3. Філософсько-світоглядна підготовка.
|
|
92. | 3.4. Виховання основ моральної культури.
|
|
93. | 3.5. Виховання екологічної культури.
|
|
94. | 3.6. Трудове виховання і профорієнтація.
|
|
95. | 3.7. Виховання естетичної культури.
|
|
96. | 3.8. Формування фізичної культури.
|
|
97. | Тема 16. Виховання особистості в колективі. Тема 16. Виховання особистості в колективі. 1. Форми виховання.
|
|
98. | 2. Колектив як форма виховання.
|
|
99. | 3. Педагогічне управління колективом.
|
|
100. | 4. Розвиток дитячого колективу.
|
|
101. | 5. Колектив і особистість.
|
|
102. | 6. Учнівський колектив.
|
|
103. | 7. Позашкільні форми виховання.
|
|
104. | Тема 17. Загальні методи виховання. Тема 17. Загальні методи виховання. 1. Поняття про методи виховання.
|
|
105. | 2. Класифікація методів виховання.
|
|
106. | 3. Методи формування свідомості особистості.
|
|
107. | 4. Методи організації діяльності.
|
|
108. | 5. Методи стимулювання.
|
|
109. | Тема 18. Технологія виховання. Тема 18. Технологія виховання. 1. Поняття про технологію виховання.
|
|
110. | 2. Комплексний підхід.
|
|
111. | 3. Виховні справи.
|
|
112. | 4. Тематика виховних справ.
|
|
113. | 5. Виховна справа як система.
|
|
114. | Тема 19. Діагностика вихованості. Тема 19. Діагностика вихованості. 1. Діагностика і вимірювання вихованості.
|
|
115. | 2. Критерії вихованості.
|
|
116. | 3. Ступені вихованості
|
|
117. | 4. Методи діагностики вихованості.
|
|
118. | Тема 20. Родинне та суспільне виховання. Тема 20. Родинне та суспільне виховання. 1. Сім'я як специфічна педагогічна система.
|
|
119. | 2. Сімейне виховання в різні періоди розвитку суспільства.
|
|
120. | 3. Правові основи сучасного сімейного виховання.
|
|
121. | 4. Взаємодія школи і сім'ї у вихованні дітей та молоді.
|
|
122. | 5. Суспільне виховання.
|
|
123. | Тема 21. Управління: суть, історія розвитку, сучасний стан управління освітою.
|
|
124. | 1. Поняття про управління, менеджмент, внутрішкільне управління, педагогічний менеджмент.
|
|
125. | 2. Державне управління системою загальної середньої освіти.
|
|
126. | 3. Внутрішкільне управління.
|
|
127. | 4. Школа як педагогічна система й об'єкт управління.
|
|
128. | Тема 22. Процес управління. Тема 22. Процес управління. 1. Поняття про процес управління.
|
|
129. | 2. Функції внутрішкільного управління.
|
|
130. | 3. Прийняття рішень.
|
|
131. | Тема 23. Інноваційні процеси в освіті. Підвищення кваліфікації вчителів. Тема 23. Інноваційні процеси в освіті. Підвищення кваліфікації вчителів. 1. Інновації в освіті.
|
|
132. | 2. Передовий педагогічний досвід і впровадження досягнень педагогічної науки.
|
|
133. | 3. Підвищення кваліфікації вчителів і їх атестація.
|
|
На попередню