© невідомий автор
© М.Ільницький (переклад з санскриту, словник імен і назв), 1999
Джерело: Бгаґавадґіта (божественна пісня): З санскриту / Переклад та примітки Миколи Ільницького. Передмова Галини Дідківської. Художнє оформлення Василя Сави // Бібліотека альманаху українців Европи "Зерна". Париж; Львів; Цвікау, 1999. No 11 (19).
Ел. текст:. Сканування і коректура: Nazar V. Kravtsiv, 2002
Зміст
Пісня 1: Перед боєм на полі Куру
Пісня 2: Диспут Арджуни і Крішни
Пісня 3: Карма-йога
Пісня 4: Йога жертви
Пісня 5: Йога відречення від дії
Пісня 6: Йога самовладання
Пісня 7: Йога знання
Пісня 8: Осягнення всевишнього
Пісня 9: Найпотаємніші знання
Пісня 10: Досконалість абсолюту
Пісня 11: Всесвітня форма
Пісня 12: Віддане служіння
Пісня 13: Поле знання і пізнавання поля
Пісня 14: Три гуни природи
Пісня 15: Йога найвищого духу
Пісня 16: Божественні й асуричні натури
Пісня 17: Три різновиди віри
Пісня 18: Завершення. Йога зречення
Словник імен і назв
ПІСНЯ ПЕРША ПЕРЕД БОЄМ НА ПОЛІ КУРУ
На Куру, священному полі, зійшлися дві лави.
Ой що ж це вчинили пандави, а чи каурави?
Дурйодгана бачить: пандави до бою готові.
До свого наставника він підійшов і промовив:
"Учителю, глянь: нас війська облягли, ніби тучі.
Привів їх сюди син Друпади - кмітливий твій учень.
В них воїни - Арджуні рівня, тугі у них луки.
Вірата, Юдгана - знавці бойової науки.
Дивись, Чекітана і Кеші стоять у долині,
Пуруджіт і Шайб'я - мов тури в подобі людини.
Міцний Юдгаманью, а з них Уттамайджа - дивися! -
Ну хто може стримати їх бойові колісниці!
І наших найкращих звитяжців, готових до січі,
Тобі поіменно назву, о народжений двічі:
Ти, вчителю, Бгішма та Кріпа - його не здолати! -
Ашватгама, Карна, Вікарна і син Сомадатти.
Та й інших немало життям ради мене не важить,
Дзвенить їхня зброя, і кожний у битві відважний.
Все ж нашої сили, що Бгішма збирає, замало,
Щоб силу під проводом Бгіми вона подолала.
Хто став - відповідно до стану і здійснених звершень -
Разом і осібно всі Бгішму пильнуймо найперше!"
Тут витязь, щоб дух укріпити, взяв мушлю велику -
І голос полинув, сильніший левиного рику.
І бубни, і сурми, й литаври лунали потому,
Луна навкруги розляглася, сильніша від грому.
Враз, білими кіньми запряжена, мчить колісниця,
В ній - Крішна і Арджуна, сяють їх доблесні лиця.
Сурмить Крішна в мушлю, і Арджуна вторить на зміну,
І Бгіма, наводячи острах, - у флейту тростинну.
Той звук підхопив і шле далі син Кунті вухатий,
Там Накула грати почав з Сухадевою-братом.
Тут лучник із Кеші, вояка міцний, волохатий,
А там он нащадок Сатьяки, кого не здолати.
Сурмили Друпада й нащадки його незліченні,
І син довгорукий Субгатри - на мушлі священній.
Той клич долітає до неба, пронизує уші,
Синам Дгрітараштри тривогою сповнює душі.
Вже стріли метнули в повітря два стани ворожі.
В пандавів на стягу знак Мавпи стоїть на сторожі.
Тут Арджуна очі до Крішни звертає: "О Боже!
Негайно спини колісницю між станів ворожих.
На тих подивитися хочу, що стали стіною,
З ким маю ще нині ставати до смертного бою.
З ким маю рубатися без милосердя й пощади,
Кого сюди вів Дгрітараштри підступний нащадок".
З уст Арджуни Крішна почув благородне благання -
Між військ колісницю раптово спинив без вагання.
При Бгішмі, при Дроні ворожі показує лави.
"Дивися, - говорить, - усе це війська кауравів".
У Арджуни серце стиснулось від болю й розпуки:
Побачив обличчя дідів, і батьків, і онуків.
У лавах ворожих - брати, свояки, побратими;
І кревного кревний вбиватиме стрілами злими.
Так Арджуна мовив, скорботою сповнений: "Боже!
Побачивши рід свій, ставати до бою не можу.
Щось тисне у грудях, нараз пересохло у роті,
Все тіло тремтить і волосся - неначе із дроту.
Горить моя шкіра, а серце пронизує мука,
Туманиться розум, в руках я не втримаю лука.
Знамення зловісні я бачу навколо щомиті…
Кому на добро будуть кревні мої перебиті?!
Не хочу ні царства, ні слави, о Господи правий,
Бо щастя - не в царстві, ані в насолоді, ні в славі,
Раз тих, задля кого держава і влада нам мила,
Чекає по смерті холодна і темна могила.
Діди, і батьки, і сини, і онуки-пагіння,
Дядьки, і свати, й свояки - від одного коріння.
Не хочу їх смерті, нехай в нагороду дістану
Не царство, а право трьома управляти світами.
Убивши синів Дгрітараштри, гріх візьму на душу,
Не радість відчую, а тяжко каратися мушу.
Вбивати рідню - чи близьку чи далеку - негоже,
Бо знищивши рід, ми нещасними станемо, Боже!
Хоча каурави, засліплені від віроломства,
Вже стріли свої занесли над майбутнім потомства,
А роду загибель - найбільше у світі нещастя,
Невже нам уникнути злочину свого не вдасться?!
Як рід розпадеться, то зникнуть законів кордони,
Свавілля й злочинство творитимуть власні закони.
А де беззаконня, там будуть вбивати і красти,
Там жони повіями стануть, змішаються касти.
А касти порушені - в пеклі опиниться кожний,
Забудуться предки, жертовники згаснуть порожні.
Хто рід загубив, одступився од віри святої,
Зневажив закони й сім'ї предковічні устої,
Хто касти змішав, тим нема на землі покаяння,
Ті підуть у пекло - так мовить священне писання.
О горе: у нас нині намір злочинний на мислі,
Заради корони над родом загроза нависла.
Хай радше беззбройного вб'ють мене стріли ворожі,
Ніж маю на світі каратися вічно, о Боже!"
Так гірко промовивши і заточившись від муки,
На дно колісниці впав Арджуна й випустив лука.