ПІСНЯ ЧОТИРНАДЦЯТА ТРИ ГУНИ ПРИРОДИ
"І є ще найвище знання, - мовив Крішна, - пізнали
Аскети його і здобули у нім досконалість.
Хто сперся на нього, в мою проникає основу,
Той смерті не знатиме і не народиться знову.
Є лоном моїм вічне брахмо, я кидаю в нього
Насіння своє для народження всього земного.
Для всякого тіла, де здатне воно виникати,
Лиш я - його батько, а брахмо одвічне - це мати.
І саттва, і раджас, і тамас - це гуни пракріті,
Що тіло одвічного міцно зшивають, як ниті.
З них саттва - побожність, нема на ній жодної плями,
Вона наділяє нас щастям, здоров'ям, знаннями,
І раджас - це пристрасть, і ким вона заволодіє -
Пов'яже його нерозривними узами дії.
А лінощі, заздрість, невігластво зроджує тамас -
Брехливими всіх вона прагне приспати устами.
До щастя зве саттва, а раджас до пристрасті манить,
Породжує неуцтво тамас, і розум туманить.
Подолані раджас і саттва - підноситься тамас,
А раджас і тамас побореш - то саттва зосталась.
Допоки вона перевагу утримує, доти
Струмує проміння знання від твоєї істоти.
А гору бере почуття із потребою дії -
Всією істотою раджас тоді володіє.
Коли зледащів хто, зробився байдужим до всього -
Це тамас святкує в єстві у його перемогу.
При саттві в людини земні завертаються строки,
Й вона потрапляє туди, де боги і пророки.
Знай, пристрасні, вмерши, у кармі відроджені будуть,
А темні відродяться знову із лона облуди.
Плід саттви - це доброї справи висока свідомість,
Плід раджаса - муки, а тамаса плід - невідомість.
Від саттви іде пізнання, йде від раджаса - хтивість,
А тамас породжує неуцтво й непросвітлимість.
Хто в саттві - йде в гору, хто в раджасі - посередині,
Хто в тамаса темного владі - на самій долині.
Той, хто в пізнанні, окрім мене, нікого не знає,
Вступає у гун володіння, у мене вступає.
Хто гуни всі три перейшов у стремлінні упертім -
Звільнився навік від народження, старості й смерті".
"По чім же того, хто всі гуни пройшов, розпізнати?
Скажи, що чинив, як спокуси зумів подолати?"
"Хто перед приходом знання, незнання, а чи діла,
Не плаче й не прагне, щоб вийшли вони з його тіла,
Стійкий, незворушний у радості й горі, мов камінь,
Стійкий у хулі і хвалі почуттями й думками,
До друга і недруга рівний, байдужий до слави, -
Той гуни здолає, земні покидаючи справи.
Хто тільки до мене безмежною вірою прагне,
Той, гуни земні перейшовши, вступає у брахмо.
Бо я є оселя того, хто не відає скону, -
Оселя безсмертного блага і правди закону".
ПІСНЯ П'ЯТНАДЦЯТА ЙОГА НАЙВИЩОГО ДУХУ
"Довідайсь про дерево вічне баньян, - мовив Крішна, -
Донизу гілками, а з коренів - крона розкішна.
Угору й донизу сучки його - з гун, а коріння
Додолу, то наче у світі людські покоління.
На дереві тому початку й кінця не збагнути,
Ударом меча лиш коріння оте розітнути.
Ставай на дорогу, з якої уже не звертати, -
Веду я до вічного духа, де світу початок.
Без гордості і без принижень, без вигоди й цілі
У царство найвищого Атмана входять прозрілі.
Не гріти там сонцю і місяцю там не світити,
Звідтіль не вернутися - там моя вічна обитель.
Лиш частка мене є живими істотами в світі,
І манить до себе чуття із природи-пракріті.
Вселяючись в тіло або виселяючи звідти,
Всевишній розносить чуття, наче запахи вітер.
Він слухом, і зором, і нюхом, і смаком заразом -
Сюди долучити потрібно ще доторк і розум.
В оточенні гун розкошує, до втіхи охочий,
Та суть перевтілень побачать лиш розуму очі.
Його просвітленні у власному „я" розпізнали,
Не вгледіли розумом й духом лиш недосконалі.
Від мене йде світло, яке опромінює світ цей,
І сонячне, місячне, зоряне світло - теж звідси.
Заради життя я спускаюсь на землю звисока,
Істоти земні життєдайним напоюю соком.
Вогнем стаючи, у тіла всіх живущих вступаю,
І їжу засвоїти тілові допомагаю.
Я - в кожнім. Без мене не маєш чуттів, ані знань ти,
Всіх вед я тлумач і водночас творець я веданти.
Пуруші є - плинний і вічний, один - всередині
Істот всіх земних, ну а другий - на ясній вершині.
Є третій - найвищий пуруша, він вічно триває,
Він - Атман на ймення, світами трьома він владає.
Та я понад плинним і понад одвічним так само,
Тому наречений у ведах я Пурушоттама.
Хто духа найвищого в мені пізнав, просвітленний,
Той вірний мені і єством усім прагне до мене.
Я мудрість тобі возвістив сокровенну, щоби ти,
Осягши її, те здійснив, що повинен здійснити".