ПІСНЯ СЬОМА ЙОГА ЗНАННЯ
"До мене прихилений серцем усім, - мовив Крішна, -
В оселі моїй мою сутність ти звідаєш віщу.
Що мудрістю є, зрозумієш, що тільки знаннями,
А це осягнувши, важливіше візьмеш до тями.
Чи з тисяч людей хоч один досконалості прагне,
А з тих, хто осяг її, хто мою сутність осягне?
Земля, і вода, і вогонь, і ефір, і повітря,
Емоції, розум, і тіла оселя - пракріті,
То нижча моя восьмигранна природа, а звідси -
І вища, безсмертна душа, що об'єднує світ цей.
Істоти всі - з лона її, маєш це зрозуміти,
Начало й кінець я усього, що міститься в світі.
Над мене - нічого, ніщо мене, знай, не поглине,
На мене нанизане все, як на нитку перлини.
Я - смак у воді, сину Кунті, я - звуку відлуння,
Блик сонця, я - слово у ведах, я - людяність в людях.
В огні я - сіяння немеркне, в землі - чистий подих,
Життя я - в істотах земних, я - подвижників подвиг.
Я - вічне насіння усіх, які є лиш істоти,
Я - розум розумних і я ж - найпишніших пишнота.
Я - міць непохитних, хто хіті опертися годен,
Я - гін життєтворчий в істотах, обранцю Господен.
Я - пристрасть, я - благочестивість і навіть омана,
Всі стани живуть у мені споконвічно і я в них.
Три стани весь світ цей минущий ведуть у загладу,
Я ж - вічний і вічно над ними я матиму владу.
Три гуни складають мою предковічную майю,
Хто прагне мене, перепони для того немає.
До мене не прагнуть лише лиходії нікчемні,
Опіку над ними взяли уже демони темні.
Є праведних роди чотири, що вірні на ділі,
Страждальців і тих мудреців, які прагнуть до цілі.
Найперше - правдивий і чесний, що вірить в єдине.
Знай, Арджуно, що найдорожчий я мудрій людині.
До мене подібним мудрець є у суті духовній,
В стремлінні до мене на шлях він ступає верховний.
В потоці життя зазнає він народжень багато:
„Господь є усе", - мислить важкодоступний махатма.
Бо навіть такі, які пристрастям тільки покірні, -
Природі своїй, наче власній обітниці, вірні.
Яким не приносив би ідолам смертний офіру,
Йому непорушну його посилаю я віру.
Він кріпиться духом від неї, і блага жадані
Від неї бере, хоча мною усі вони дані.
Та знай, що плоди тої віри минущі й нужденні -
Приходять мої послідовники тільки до мене.
Що справжній я - непроявленний, немудрі гадають,
Вони мене неперебутнього зовсім не знають.
Я недосягненний, я схований в майї духовній,
Не знає мене, нерожденного, світ цей гріховний.
Я знаю усе, що було і що має настати,
Про мене одного заказано смертному знати.
Приваба й відраза народжують, Арджуно, сумнів,
А в сумніві знак роздвоєнства постійно присутній.
Блаженним є той, хто здолати зумів роздвоєнство,
Несхитний в обітниці - перед порогом блаженства.
Хто в мені одному шукає від смерті притулку,
До брахмо ступив на єдину дорогу рятунку.
А хто мене знає як сутність, як Бога, як жертву,
Той духом несхибним до мене приходить у смерті".
ПІСНЯ ВОСЬМА ОСЯГНЕННЯ ВСЕВИШНЬОГО
"А хто ж такий Атман і що таке карма і брахмо?
Скажи, як ввійти мені в вічної сутності брами?
Хто жертви володар, як він проникає у тіло?
Як духом його осягти, коли тіло зотліло?"
"Знай, брахмо є вічне, а Атманом є самочинне,
А кармою зветься народження й смерті причина.
Знай, сутність найвища міститися може у плиннім,
А жертва просвічує в тілі, як світ у краплині.
Хто з тілом прощаючись, не забуває про мене,
Той в сутність вступає мою, у буття незнищенне.
Яку ти у смертну годину пригадуєш сутність,
До тої прямуєш і в ній будеш завжди присутній.
Отак без вагання тримайся мене під час бою,
Вручи мені серце і розум - я буду з тобою.
Хто вправами йозі готовий вручити свідомість,
Той втратить дрібне, але прийде до Бога натомість,
До вічного духа, малого, як зернятко маку,
Творця осяйного, що знищує темінь і мряку.
Хто в смертну годину присягу свою не порушить,
Спрямує всю силу в міжбрів'я - досягне пуруші.
І ще я відкрию тобі: у минущому світі
Подвижники - ті, що звільнились від прагнень і хіті.
Замкнувши для серця свого всі ворота і брами,
Життєві потоки тримають у мозку, як в рамі.
Хто ом вимовляє священне, як брахмо, єдине,
Той тіло лишає, до мене іде щохвилини.
Для йогинів вірних з думками про мене щомиті
Дороги до мене, о мужній, постійно відкриті.
І хто за життя досконалість найвищу з них має,
Народжень нових на землі той уже не зазнає.
Світи, пам'ятай, кругообіжну мають основу,
Досягши мене, вже ніхто не народиться знову.
Хто знає світ Брами, його пізнає через очі:
Поділений він рівномірно на дні і на ночі.
Йде за непроявленим ночі проявлене днини -
У світі проявленого непроявлене гине.
А скільки істот, що за темені зникли поволі,
З'являються разом із променем на видноколі.
Та знай, що буття непроявлене ще не єдине,
Є й вічне, яке із істотами разом не гине.
Це непроявленне, це вічне, це неперехідне -
Верховна оселя моя. І лиш хто його гідний,
Той вже не народиться знову. Він буде по смерті
З тим духом найвищим, що Всесвіт на нім розпростертий.
Повернеться чи не повернеться йогин - не бійся, -
Тобі сповіщатиму я, о найкращий з індійців.
При світлі, у час, коли сонце на північ запрагло,
Хто брахмо досяг, той по смерті вступає у брахмо.
При темені, в пору, як сонце на південь вертає,
Вмираючи, йогин іще народитися має.
Одвічні дороги ці світу складають основу:
Одна без повернень, а друга вертається знову.
Не буде блукати, хто знає про дві ці дороги;
Ніде і ніколи не зраджуй, мій витязю, йоги!
За подвиги й жертви утішишся свіжістю плоду:
Одвічна обитель тобі буде в винагороду".