ПІСНЯ ДВАНАДЦЯТА ВІДДАНЕ СЛУЖІННЯ
"Чи ті, які суть твою, - Арджуна мовив, - пізнали,
Чи ті, що в неявлене вірять, найбільш досконалі?"
"Найбільш досконалі, - сказав на те Чотирирукий, -
Хто вірить у мене без сумніву і без принуки.
Та навіть і ті, що в неявлене вірять ще нині,
У вічне, незрушне, чи в те, що на самій вершині, -
Чуття, і смаки, і прив'язаності подолавши
Розважністю й розумом, прийдуть до мене назавше.
Таких, що в неявлене вірять, на світі ще много,
Важка і крута їхня до порятунку дорога.
Хто ділом до мене ішов в послідовності строгій,
І хто мене йогою визнав, шануючи йогу,
На мені думки зосередив - ніякої кари
Зазнати не може: врятую його від самсари.
У мене занур своє серце, умом будь зі мною -
І в мене перейдеш від плоті своєї земної.
Не можеш думками, нащадку ясний кауравів,
До мене наблизитись - спробуй тоді через вправи.
Коли ж і на вправи твоє неподатливе тіло,
До мене наблизитись можеш завжди через діло.
Якщо ж ти в стремлінні до мене й на діло нездатен,
Тоді відречися уже від його результатів.
Бо ліпше від вправи - знання, від знання ліпший роздум,
Відмова від плоду діяльності - краща ніж розум.
Від заздрості і співчуття, від терпіння й страждання,
Від гніву, омани, майна, милосердя, кохання
Завжди вільний йогин, упевнений і незворушний,
Він серце віддав мені, розум віддав мені й душу.
Ніхто не тікає від нього і він ні від кого,
Він вільний у вчинках і мислях - приймаю такого.
Кого самолюбства і чванства не тиснуть окови,
Хто все задля мене покинув - приймаю такого.
Хто пріч відійшов і від доброго і від лихого,
Здолавши любов і ненависть, - приймаю такого.
Хто рівний до недруга й друга, хвальби і прокльону,
До холоду й жару, до злого і доброго тону,
До слави й ганьби, до прихильного слова і злого,
Хто в помислах непогрішимий - я кличу такого.
Хто йде таким шляхом несхибно, хто вірою дише,
Хто прагне мене осягнути - до мене найближчий".
ПІСНЯ ТРИНАДЦЯТА ПОЛЕ ЗНАННЯ І ПІЗНАВАННЯ ПОЛЯ
"Іще розтлумач, - мовив витязь, - пракріті й пурушу:
Знання і предмет пізнання розрізнити я мушу".
"Затям же, знанням, - мовив Крішна великий, - є поле.
Та хтось же працює, щоби не було воно голе.
Приймай мене тим, хто науки поля усі звідав,
Бо той, хто пізнав тіло й душу, йде мудрості слідом.
Яким є це поле знання, звідкіля і що значить,
І ким є той, хто пізнає, я тобі розтлумачу.
У гімнах не раз вже співали про це ріші мудрі,
Згадай-но хоча би священні рядки Брахмасутри.
Основа особи, омана, осягнення суті,
І вигонів п'ять, де чуттів одинадцять пасуться,
Огида, прив'язаність, радість, вдоволення, воля -
Ось, коротко, те, що потрібно віднести до поля.
Смиренність, повага до вчителя, самовладання,
Терпіння, відвертість, чеснота, відсутність жадання,
Відчуженість від насолоди, багатства і блага,
Байдужість до болю, до старості й смерті зневага,
Думок рівновага у справах невтішних, при тому
Від кревних відреченість - сина, дружини, від дому,
На мене скеровані мислі, відсутність гордині,
Віддаленість від товариства в пустельній яскині.
Знанням є осягнення правди, оманою - решта,
Найвищою стійкістю тільки усе це збагнеш ти.
Затям собі, як увійти у безсмертності браму:
За межами наших чуттів лежить вічності брахмо.
Усюди у нього є руки, і ноги, і очі,
Воно проникає, де тільки проникнути хоче.
Чуттями всіма володіє, од всіх незалежне,
Нічим не обмежене, в проявах власних безмежне.
Незрушне воно і ніколи не знає спокою,
Далеке й близьке, у тобі воно й поруч з тобою.
У всьому воно і постійно у сутності власній -
І творить істоти і знищує їх одночасно.
Воно - світло світу, воно - протилежність темноті,
Знання і мета, воно в кожній присутнє істоті.
Так поле, знання, та предмет пізнання поясняю:
Збагнувши це, бхакта мій в моє бування вступає.
Іще необхідно пракріті й пурушу розкрити.
Вони - віковічні, та зміни ідуть від пракріті.
Пракріті-природа - основа причинності й дії,
Пуруша-душа - це страждання і радості вияв.
Пуруша прямує до гун - до гармонії, вроди,
Приводить поєднання їх до обнови природи.
Великий Владика, твердий, непідкупний, незрушний,
Найвищий Господь - ось хто в тілі пракріті - пуруша.
Хто з гунами разом пракріті й пурушу пізнає -
Хоча і живе, та народжень нових не зазнає.
Одні пізнають в собі Господа силою мислі,
А інших до нього приводять діла безкорислі.
І ті навіть смерть подолають свою, що учення
Про Бога приймають від інших, немов одкровення.
Хто бачить: Всевишній пронизує кожну істоту,
У плинному вічне той спостерігає достоту.
Хто Господа бачить у всьому і всюди незмінно,
Не шкодить собі, іде шляхом найвищим постійно.
І той, хто збагнув, що природа всі звершує дії,
А розум - без-дія, той справжнім знанням володіє.
Той також до брахмо приходить, хто передбачає,
Що кожна частина у цілому перебуває.
Знай, Атман ніколи й ні в чім не плямується ділом,
Він непроминальний, хоча й нерозлучний із тілом.
Як простір не плямиться, в кожну проникши щілину,
Так в кожному тілі не плямиться Атман, мій сину.
Як сонце єдине освітлює гори і доли,
Так само і поля господар освітлює поле.
До Бога ідуть, хто зумів оком мудрості вздріти
Звільняння істот від тілесної форми - пракріті".