Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.



Додати книгу на сайт:

Скачати одним файлом. Книга: А. Ф. Бабицький. МЕТОДОЛОГІЯ АНАЛІЗУ ЕКОНОМІЧНИХ ПРОЦЕСІВ І УПРАВЛІННЯ.

Розділ 5. МОДЕЛЬ САМОРЕГУЛЮВАННЯ ТА УПРАВЛІННЯ ЕКОНОМІКОЮ ВИРОБНИЦТВА. 5.1. Математична модель управління розвитком суспільного виробництва

Постановка задачі управління відтворенням

Виходячи з моделі кругообороту виробничих елементів, задачу управління відтворенням для виробничої системи загалом можна сформулювати так:

Відтворення всіх трьох виробничих елементів (робочої сили, зна-рядь і предмета праці) на заданому проміжку часу повинне підпорядковуватися досягненню наперед заданого (проектованого) результату.

Проектованими результатами для виробничої системи можуть бути:

1. Зміна економічної структури виробництва з наперед заданим при-ростом показника соціальної корисності суспільного виробництва:

δч_Б() = ч_Б(1)-ч_Б(1₀) = -δч_А (ч_Б=^- = 1-ч_А), (5.1)

А

3 3 3

деЛ_Б = ∑4₁; A=∑∑4 (£,/ = 1,2,3),

к=1 к=1 1=1

А_k1 — вартість k-х виробничих елементів у сфері відтворення робочої сили; А_kl — вартість k-х виробничих елементів у l-х сферах відтворення; А — сумарна вартість усіх трьох виробничих елементів у трьох сферах відтворення.

2. Заданий приріст величини продуктів і послуг невиробничого спожи-вання для підвищення матеріального забезпечення людей:

дБ(/) = Б(/)-Б(/₀), (5.2)

81

де Б(t₀), Б(t) — вартість початкового і поточного невиробничого споживання самою робочою силою.

3. Заданий приріст валового продукту:

ЛЩ) = Щ)-Щ₀) (П = П₁+П₂+П3), (5.3)

де П(t₀), П(t) — вартість початкового і поточного сумарного продукту у всіх трьох сферах відтворення; П₁, П₂, П₃ — вартість продукту відповідно у сферах відтворення робочої сили, знарядь праці та предмета праці.

4. Заданий приріст основного капіталу:

M₂(t) = A₂(t)-A₂(t₀) (А₂=А₂₁+А₂₂+А₂₃), (5.4)

де A₂(t), A₂(t₀) — вартість знарядь праці у всіх трьох сферах відтворення; A₂₁, A₂₂, А₂₃ — вартість знарядь праці відповідно у сферах відтворення робочої сили, знарядь праці та предмета праці.

5. Заданий приріст прибутковості виробництва у сферах відтворення та виробничої системи загалом:

jih_l(t) = h_l(t)-h_l(t₀); jsh(t)=∑hl(t) (l = 1,2,3), (5.5)

l=1

де h_l(t₀), h_l(t) — початкова і поточна норми прибутку у сферах

відтворення робочої сили (l = 1), знарядь праці (l = 2), і предмета

праці (l = 3).

Отже, для досягнення певних цілей може бути визначений необхідний результат відтворення. Наступна постановка задачі дасть змогу визначити засоби досягнення проектованого результату. Але потрібно мати на увазі, що підпорядкування процесу відтворення розв’язанню окремої задачі може спричинити однобокий розвиток суспільного виробництва, що не тільки не сприятиме, а й протидіяти-ме досягненню поставленої мети. Наприклад, підпорядкування від-творення досягненню невиробничого споживання (5.2) за рахунок приросту засобів виробництва може призвести до зменшення ККД виробничої системи, до зниження прибутковості й інших небажаних результатів. Саме це і трапилося в колишньому СРСР наприкінці 80-х років.

Розв’язання часткових завдань доречно в тому випадку, коли на невеликому проміжку часу потрібно усунути негативні й підсилити

82

позитивні фактори у певних сферах відтворення. Наприклад, збільшення невиробничого споживання буде позитивним за сталості засобів виробництва, якщо сфери відтворення знарядь праці та пред-мета праці набагато перевищать сферу відтворення робочої сили. Підпорядкування відтворення приросту основного капіталу (5.4) чи підвищенню прибутковості в одній зі сфер відтворення (5.5) може бути необхідним для “підтягування” відсталих галузей.

Комплексним і тому кращим результатом відтворення є досягнен-ня заданого приросту показника соціально-структурної корисності (5.1) суспільного виробництва з метою оптимізації виробничої систе-ми загалом.

* ч_Б(А,П,t) = opt; при А-А_Б=min; Б = max; Б≤Б , (5.6)

де Б* — максимально повне споживання учасниками виробництва.

Визначення (5.6) означає, що потрібний результат, яким у даному разі є максимум невиробничого споживання, повинен досягатися мі-німальною кількістю засобів виробництва шляхом оптимізації економічної структури усієї виробничої системи. Для цього функцію уп-равління відтворенням у загальному вигляді можна записати так:

F(t) = F[B_kl(t),b_kl(t),Z_kl(t),t_T(t),y_i(t)] (5.7)

(0≤в_kl≤1), (k, l = 1,2,3) (i = 1,2,...,I), t_T=t_n+t_n,

де

β _kl - коефіцієнти розподілу вироблених l-х продуктів між k-ми виробничими елементами у всіх трьох сферах відтворення; b_kl, Z_kl — коефіцієнти розподілу k-х видів припливу вартості ззовні та виробничих скарбів між l-ми сферами відтворення; t_T, t_H, t_n — відповідно тривалість праці, час необхідної та час додат-кової праці;

yi — економіко-технічні параметри, що впливають на процеси відтворення. До них, наприклад, належать параметри, що визнача-ють швидкість перенесення вартості з виробничих елементів на ви-роблені продукти: термін придатності виробів, час працездатності працівників та ін.

З урахуванням функції управління (5.7) задачу відтворення в за-гальному вигляді можна сформулювати так [1, 2]:

83

	(A,n,T) = F[Bkl(t),bkl(t),Zkl(t),tT(t),yi(t)]
	А = А(А0,П,В,С,О.,t)
	п = щлт,t)
ДЄ	T = T(A1,B,tT,t),
A = [Akl];	J 3 A kl = чklAk; Ak = Yu A kj; Xчki = 1. j=1 l=1
(k, l = 1,2,3),	( j = 1,2,..., J);
п = [Пkl];	JI 3 Пkl = вklпl; Пl = X XвljiП ji; X вkl = 1 j=1 i=1 l=1

(5.8)

(0 < в_kl < 1); (k,l = 1,2,3), (j = 1,2,..., J), (i = 1,2,...,I j );

J 3

В = [В_kl ]; B _kl = b _kl B _k ; B _k = X B _kj; X b_kl = 1.

(k,l = 1,2,3), (j = 1,2,..., J);

C = [C_k

C_kl - Z_klC_k; C_k - X C_kj; X Z_kl -1.

j=1

l=1

(k,l = 1,2,3), (j = 1,2,...,J);

J

" ~~ ["_kl]; "_kl ~~ ^M_kl"k; "k - X "_kj; X м_kl -1.

k

kj; ^Щkl

j=1 l=1

(k,l = 1,2,3), (j = 1,2,...,J),

t = t_K+t_a; (t_T)_opt<t_T^(t)np;

де

() — гранично допустимий час праці;

() — оптимальний час праці за умовами соціально-біологічного

розвитку людини;

^-коефіцієнти к-х видів втрат вартості в 1-х сферах відтворення;

р" - коефіцієнти належності /-Й продукції П_j, виробленої j-ш

підприємством, до /-го виду продукту; ^Jl

В,— приплив вартості ззовні і-то виду до j-го підприємства;

С_j , Q_K - виробничі скарби і втрати вартості *-х виробничих еле-

ментів_jнаj-му підприємстві.

У загальному випадку задача управління відтворенням зводиться до управління кругооборотом виробничих елементів для того, щоб вони в кожен заданий момент досягали наперед заданої вартісної величини як усі разом, так і окремо. У цьому полягає сутність управління відтворенням. 84

Кількісне вираження політики відтворення

Результат відтворення відповідно до постановки задачі у поперед-ньому параграфі визначається функцією управління (5.7), параметри якої можна поділити на три групи:

1) економічні параметри, що визначають розподіл структурних еле-ментів виробничої системи за сферами відтворення робочої сили, знарядь праці та предмета праці;

2) часові параметри, що визначають тривалість процесу праці у трьох сферах відтворення;

3) економіко-технічні параметри, що визначають характер і трива-лість процесів перенесення вартості з виробничих елементів на ви-роблені продукти в трьох сферах відтворення.

Керуючими параметрами першої групи є:

- коефіцієнти розподілу вироблених трьох видів продуктів, вар-тість яких дорівнює П_к , між трьома /-ми сферами відтворення:

ви=§; (0≤в_н≤1); ∑в_н=1. (5.9)

П_;=∑в_jДІ_j<; 0≤в_j≤1;

7=1

(к,І = 1,2,3), (j =1,2,..., J), (/' =1,2,...,I j );

- коефіцієнти розподілу трьох видів припливу ззовні вартості В_к між трьома /-ми сферами відтворення або їх відтоку назовні зі сфер відтворення:

Ь_Ы=^- (0≤в_н≤1); (5.10)

^вк

В_к = ∑в^ ∑_ы=1 (£,/ = 1,2,3), (j =1,2,...,J);

- коефіцієнти розподілу виробничих елементів вартістю А_к між трьома /-ми сферами відтворення:

ч_н=; (0≤ч_н≤1); (5.11)

4

∑4_j; ∑^ч«=1 (М = 1,2,3), (7=1,2,...,/);

85

Tfc = ∑ ^лЫ ; ∑ чм

j=1 1=1

- коефіцієнти розподілу трьох видів виробничих скарбів вартістю С_к між трьома /-ми сферами відтворення:

Z_kl =----; (0<Z_kl<1); (5.12)

C_k

C_k = J C_kj; 3 Z_kl=1 (k,l =1,2,3), (j =1,2,..., J).

Найлегше піддаються розподілу лише вироблені продукти. Вони, по-перше, виробляються вроздріб, і їх можна транспортувати. По-друге, призначення продуктів можна з’ясувати до їхнього виробниц-тва. Застосовані засоби виробництва і робоча сила мають певне тех-нологічне призначення. Виробничі елементи і виробничі скарби в їх-ньому натуральному вигляді здебільшого не можна перерозподілити між сферами виробництва. Піддаються перерозподілу окремі їх мобільні частини, наприклад транспорт загального призначення, пра-цівники масових професій, але це вимагає додаткових витрат і часу. Наприклад, конвертування навіть окремих галузей може забрати не один десяток років.

Тому з усіх коефіцієнтів, що характеризують розподіл структурних елементів, параметрами, які визначають управління відтворенням, є коефіцієнти р_и розподілу вироблених продуктів між сферами відтворення. Саме від того, як розподілятимуться вироблені продукти між сферами відтворення робочої сили, знарядь праці та предмета праці, найбільше залежатиме результат загального відтворення: валовий продукт, національний доход, рівень життя людей, технічний прогрес та ін. Значення коефіцієнтів (5.9) у заданому інтервалі часу, по суті, є кількісним вираженням внутрішньої політики відтворення:

%(t ) = %( t ₀), ^В_kl(t ₁), в_kl(t2),...,в_kl(t_i); (i = 0,1,2,...,I) (5.13) 3 (0<в_kl<1); Х^в_kl=1 (k,l = 1,2,3).

l=1

Наскільки раціональною є функція (5.13), настільки високим буде ККД виробництва і відповідно успішним — розвиток економіки ви-робничої системи загалом. Раціональний розподіл продуктів сприяє розвитку виробництва, а нераціональний його гальмує і навіть може спричинити економічні кризи. Це той важіль, яким можна спрямува-ти розвиток виробництва як у бік прогресу, так і у бік деградації.

86

На відтворення і на ККД виробничої системи впливає результат розподілу, а не способи розподілу вироблених продуктів. Ними можуть бути методи стихійні ринкові, планові, програмні, кримінальні, адміністративно-примусові, а також методи фінансового, законодавчого впливу та ін. Усі можливі способи і методи розподілу продуктів та інших цінностей — це соціально-виробничі механізми, якими при-водиться в рух кругооборот виробничих елементів.

Виробничі скарби відіграють роль “розширювальних бачків”, і коефіцієнти Z_kl , що характеризують їх розподіл між сферами відтворення, мають допоміжне значення. їх числове значення характеризує технічну і соціальну стабільність виробництва. Занадто висока концентрація виробничих скарбів в одному місці та нестача в іншому можуть негативно впливати на виробничі процеси, а також на соціальний стан, особливо якщо це стосується робочої сили. Скорочення і перерозподіл виробничих скарбів — це частина економічної політики з використання внутрішніх резервів. Але загалом вплив їх на відтворення не такий вже великий, і коефіцієнти, що визначають пе-рерозподіл виробничих скарбів, можна віднести до допоміжних па-раметрів управління.

Коефіцієнти b_kl, які характеризують розподіл між сферами відтворення припливу ззовні чи відтоку вартості назовні, визначають на-самперед зовнішню економічну політику. їх значення залежить від обсягів і видів торгівлі, розмірів одержуваних зовнішніх кредитів і вивозу фінансів назовні. Можна ввозити чи вивозити предмети праці (сировину) і знаряддя праці — машини, і навіть робочу силу, стиму-люючи її відтік чи приплив. Для самодостатньої виробничої системи, коли обсяг зовнішньої торгівлі не перевищує 10-15 % ВВП, вплив параметрів (5.10) розподілу продуктів і фінансів, що надходять ззовні чи спрямовуються назовні, буде не дуже суттєвим. У більшості випадків їх теж можна віднести до допоміжних параметрів.

Роль допоміжних параметрів керування відтворенням залежатиме не тільки від їх абсолютних величин, а й від їхнього співвідношення, у тому числі з основними параметрами. Спільний вплив допоміжних і основних параметрів може істотно позначатися на результаті відтворення.

Часові параметри, що характеризують тривалість процесу праці у трьох сферах відтворення, більше визначаються фізичними можливостями людей і специфікою технологічних процесів, ніж раціональні-стю самого процесу відтворення. Вони мало змінюються, і їх навіть

87

можна віднести до постійних величин, проте їхній вплив може бути суттєвим при розв’язанні багатьох важливих завдань. Наприклад, у розвинутих формах виробництва скорочення часу обов’язкової пра-ці — це найраціональніший спосіб вирішення проблеми зайнятості населення. У кінцевому рахунку час роботи повинен визначатися не обмеженими фізичними можливостями, а працею, необхідною для фізичного та інтелектуального розвитку людей.

Аналогічна ситуація і з економіко-технічними параметрами, що характеризують характер і тривалість процесів перенесення вартості з виробничих елементів на вироблені продукти у трьох сферах відтворення. Вони також мало змінюються і визначаються здебільшого з розв’язання не економічних, а технічних завдань. І тут, як пра-вило, розглядають гранично можливі фізичні, а не економічно доцільні параметри, наприклад граничну міцність і довговічність. Водночас вибір технічних параметрів і термінів експлуатації, наприк-лад об’єктів капітального будівництва, співвідношення трудомісткості та енергомісткості виробів, може бути вирішальним фактором швидкості розвитку виробництва. Сукупністю всіх економіко-технічних параметрів і визначається технічна політика відтворення.

Отже, політика відтворення, зумовлена функцією керування (5.7), у загальному випадку передбачає політику розподілу вироблених продуктів (5.13), економічну політику утворення і розподілу припли-ву вартості ззовні (5.10), політику утворення і розподілу виробничих елементів (5.11) і виробничих скарбів (5.12), а також технічну політи-ку відтворення.

Основні варіанти

економічної політики відтворення

На процес відтворення, як показано вище, впливає багато фак-торів, але основним з них є фактичний розподіл вироблених продуктів між сферами відтворення. Тому варіант, або вид, економічної політики варто визначати саме за цим фактором [ 3 ].

Відповідно до рівностей (5.9) з 9 коефіцієнтів розподілу продуктів довільно можна задати 6, причому по 2 коефіцієнти в кожній із трьох рівностей (5.9). Отже, будь-які два з трьох коефіцієнтів однієї рівності

∑в_и=1 (£,/ = 1,2,3)

88

можуть бути керуючими параметрами відтворення всіх 9 частин А_kl трьох виробничих елементів: робочої сили, знарядь праці та пред-мета праці. Оскільки значень кожного з них окремо і всіх разом не-скінченно багато, то і варіантів відтворення так само нескінченно багато. Але з усіх можливих варіантів можна виділити 3 основних, кожен з яких має також 3 варіанти (підваріанти).

Варіант 1. Переважний розвиток так званої невиробничої сфери і добувних галузей, тобто сфери відтворення робочої сили і предмета праці. У цьому випадку вироблені продукти розподіляються на користь групи “Б”, тобто переважно у сфери відтворення робочої сили і предмета праці. У сферу ж відтворення знарядь праці — за принци-пом залишку:

в_и+в₃=max; ∑в_и=1 (£,/ = 1,2,3); (5.14)

1=1

^в₂=1-(^ви+^ви) (& = 1,2,3).

Такий варіант містить 3 підваріанти.

Підваріант 1.1. Рівноцінний розвиток сфер відтворення робочої сили і предмета праці, коли

3 ^ви+^в₃=max; в_и ≈в₃; ∑в_и=1 (£,/ = 1,2,3);

і=1

^ві2=1-(^ви+^в₃) (£ = 1,2,3).

У цьому разі невиробнича сфера рівноцінна добувним галузям і за вартістю виробничих елементів, і за обсягом вироблених у них продуктів.

Підваріант 1.2. Перевага нематеріальної сфери відтворення, коли всі три види продуктів розподіляються переважно у сферу відтворення робочої сили:

3 в_и=max; ∑в_и=1 (£,/ = 1,2,3); і=1

^в₂=1-(^ви+^в₃); ви>^в₃>^в₂ (£ = 1,2,3).

Внаслідок того, що в цьому випадку велика частина вироблених продуктів розподіляється у сферу відтворення робочої сили, сфера відтворення предмета праці виробляє здебільшого продукт, призна-чений для відтворення робочої сили. У сферу ж відтворення знарядь праці продукти розподіляються за залишковим принципом. Тому

89

частка знарядь праці незначна у всіх трьох сферах відтворення. Цей підваріант характерний для аграрної спрямованості розвитку виробництва.

Підваріант 1.3. Переважний розвиток добувних галузей і на цій матеріальній базі підтримка нематеріальної сфери виробництва, тобто сфери відтворення робочої сили.

з в_и=max; ∑в_и=1 (£,/ = 1,2,3);

і=1

^ви=1-(^ви+^ви); ^ви>^ви>^ви (£ = 1,2,3).

У цьому разі більшість вироблених продуктів розподіляються на користь сфери відтворення предмета праці та для підтримки відтворення робочої сили. Продукти для відтворення знарядь праці знову ж розподіляються за залишковим принципом. Підтримка відтворен-ня загалом тут можлива, як правило, за рахунок експорту продукції добувних галузей та імпорту готової продукції. Цей підваріант ха-рактерний для колоніальних і економічно слаборозвинутих країн.

Варіант 2. Переважний розвиток засобів виробництва, тобто зна-рядь праці та предмета праці, коли валовий продукт розподіляється на користь групи “А”.

з ^вк+^ви=max; ∑^вм=1 (£,/ = 1,2,3); (5.15)

1=1

^ви=1-(^ви+^ви) (£ = 1,2,3).

У цьому варіанті коефіцієнти розподілу всіх трьох видів продук-ту для відтворення знарядь праці та предмета праці набувають мак-симальних значень залежно від можливості максимального виробництва і реалізації знарядь праці та матеріалів для них. Коефіцієнти ж розподілу трьох видів продукту (робочої сили, знарядь праці та предмета праці) для сфери відтворення робочої сили вибирають за залишковим принципом — те, що залишиться від 2-ї та 3-ї сфер відтворення, тому що сума коефіцієнтів за кожним виробничим еле-ментом для трьох сфер відтворення дорівнює одиниці.

Варто зазначити, що за умовою (5.15) не тільки засоби виробниц-тва, а й такий продукт, як робоча сила, розподіляються переважно у сферу відтворення знарядь праці та предмета праці. При цьому самого продукту робоча сила у вартісному вимірі виробляється відносно небагато, тому що всі продукти переважно розподіляються не в її сферу відтворення.

90

Цей варіант переважного нарощування засобів виробництва має 3 підваріанти.

Підваріант 2.1. Рівноцінний розвиток сфер відтворення знарядь праці та предмета праці, коли

3

^в₂+^в₃=max; %≈%; ∑^ви=1 (&,/ = 1,2,3);

1=1 ^ви =1-(^в₂+^в₃); (£ = 1,2,3).

У цьому випадку обидві переважні сфери відтворення рівноцінні як за собівартістю виробничих елементів, так і за обсягом виробле-них у них продуктів.

Підваріант 2.2. Переважний розвиток переробних і будівельних галузей, тобто сфери відтворення знарядь праці:

3 в₂=max; ∑в_н=1 (£,/ = 1,2,3)

і=1

^ви=1-(^в₂+^в₃); ^ві2>^в₃>^ви (£ = 1,2,3).

Таким чином і у сферу відтворення предметів праці продукти роз-поділяються за залишковим принципом, але з перевагою порівняно до сфери відтворення робочої сили.

Підваріант 2.3. Переважний розвиток добувних галузей, тобто сфери відтворення предмета праці:

3 в₃=max; ∑>_н=1 (£,/ = 1,2,3); і=1

^ви =1-(^в₂+^в₃); ^в₃>^в₂>^ви (£ = 1,2,3).

За такого розподілу продуктів розвиток виробництва і деяке зростання валового продукту можливі лише в разі реалізації продукції за межами виробничої системи. Експортною продукцією можуть бути сировина, енергоносії, енергія, продукти землеробства, а також робоча сила, яка змушена мігрувати назовні. Можливий при цьому надлишок робочої сили утвориться за рахунок не якісного (трудового) відтворення, а нарощування біологічної маси людей.

Варіант 3. Переважний розвиток невиробничої сфери і переробних, а не добувних галузей, тобто сфери відтворення робочої сили і знарядь праці. У ці сфери відтворення розподіляється більшість вироблених продуктів. У сферу ж відтворення предмета праці — за за-лишковим принципом:

91

^ви+^в₂=max; ∑>м=1 (£,/ = 1,2,3); (5.16)

1=1

^в₃=1-(^ви+^в₂) (£ = 1,2,3).

Цей варіант також має 3 підваріанти.

Підваріант 3.1. Рівноцінний розвиток сфер відтворення робочої сили та знарядь праці, коли

3

^ви+^в₂=max; ^ък₁≈^вк2; ∑>м=1 (А:,/ = 1,2,3);

^в₃=1-(^ви+^в₂) (£ = 1,2,3).

Невиробнича сфера рівноцінна переробним галузям як за вартістю виробничих елементів, так і за обсягом вироблених у них продуктів.

Підваріант 3.2. Переважний розвиток переробних галузей, коли вироблені продукти здебільшого спрямовуються у сферу відтворення знарядь праці:

3 в₂=max; ∑в_и=1 (£,/ = 1,2,3); і=1

^в₃=1-(^ви+^в₂); %2>^ви>^ви (£ = 1,2,3).

Оскільки в цьому випадку розвиток одержують машинобудівні галузі, то власне виробництво сировини й енергії найчастіше виявляється недостатнім, і цей недолік потрібно компенсувати за рахунок імпорту. Цей підваріант характерний для індустріального розвитку виробництва.

Підваріант 3.3. Переважний розвиток нематеріальної сфери на базі переробних і будівельних галузей, коли

3 в_и=max; ∑>_и=1 (£,/ = 1,2,3); і=1

^ви=1-(^ви+^в₂); ви>^в₂>% (£ = 1,2,3).

Тут також вироблені продукти здебільшого розподіляються у сфе-ри відтворення робочої сили і знарядь праці, але сфері відтворення робочої сили віддається перевага. Як і в попередньому підваріанті, розподіл продуктів у сферу відтворення предмета праці здійснюєть-ся за залишковим принципом. Але оскільки головним пріоритетом є “невиробнича” сфера, то в даному випадку промислової сировини й

92

енергії потрібно менше, хоча їхній імпорт також може виявитися не-обхідним.

Розглянуті 3 основні варіанти, що мають 9 підваріантів, дають змогу класифікувати усі види економічного розвитку виробництва, що спостерігалися в минулому, наявні та можливі в майбутньому.

Книга: А. Ф. Бабицький. МЕТОДОЛОГІЯ АНАЛІЗУ ЕКОНОМІЧНИХ ПРОЦЕСІВ І УПРАВЛІННЯ.

ЗМІСТ

1.	А. Ф. Бабицький. МЕТОДОЛОГІЯ АНАЛІЗУ ЕКОНОМІЧНИХ ПРОЦЕСІВ І УПРАВЛІННЯ.
2.	ВСТУП
3.	Розділ 1. МАТЕМАТИЧНА МОДЕЛЬ ЕКОНОМІКИ СУСПІЛЬНОГО ВИРОБНИЦТВА. 1.1. Моделі рівноважного відтворення
4.	1.2. Формула і модель кругообороту виробничих елементів
5.	1.3. Структура виробничого процесу і виробничих елементів
6.	1.4. Кінематика економічного процесу
7.	Розділ 2. ЗАКОНИ ЕКОНОМІКИ ВИРОБНИЦТВА. 2.1. Закони і закономірності економічної науки
8.	2.2. Закон витрат економічної праці
9.	2.3. Закони перенесення і збереження вартості
10.	2.4. Три правила економічної динаміки. Умова, що визначає розвиток виробництва
11.	Розділ 3. МАТЕМАТИЧНА МОДЕЛЬ ПРОДУКЦІЇ ТА ЇЇ ОБМІНУ. 3.1. Вартість продукції (товару)
12.	3.2. Математична модель продукції (товару)
13.	Розділ 4. КОМПЛЕКСНА СИСТЕМА ЕКОНОМІЧНИХ ПОКАЗНИКІВ. 4.1. Аналітичний метод одержання економічних показників
14.	4.2. Показники і критерії, що характеризують функціонування виробництва
15.	Розділ 5. МОДЕЛЬ САМОРЕГУЛЮВАННЯ ТА УПРАВЛІННЯ ЕКОНОМІКОЮ ВИРОБНИЦТВА. 5.1. Математична модель управління розвитком суспільного виробництва
16.	5.2. Сфери, рівні та схема саморегулювання й управління економікою виробництва
17.	Розділ 6. МЕТОД ЕКОНОМІКО-МАТЕМАТИЧНОГО ЕКСПЕРИМЕНТУ НА ЕОМ. 6.1. Роль і задачі експерименту в економічному прогнозуванні та управлінні виробництвом
18.	6.2. Задача Коші розширеного відтворення
19.	6.3. Сутність методу економіко-математичного експерименту на ЕОМ
20.	6.4. Аналіз постановки і здійснення економіко-математичних експериментів із розвитку виробництва в Україні з 1960 по 2015 р.
21.	СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ТА РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

На попередню



Додати в закладки

  
Переклад Translate