Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: ІНВЕСТОЗНАВСТВО. В. Г. Федоренко. Частина 1.
4.2. ПЛАНУВАННЯ ТА КОНТРОЛЬ КАПІТАЛОВКЛАДЕНЬ
До основних складових процесу планування та контролю капіталовкладень належать:
- пошук і дослідження об’єкта капітальних вкладень;
- розробка кількісних показників і якісних характеристик різних ва-ріантів інвестування;
- порівняння варіантів і вибір найкращого;
- розробка проекту плану капіталовкладень з урахуванням специфіки обраного об’єкта й реальних можливостей фінансування капіталь-них вкладень;
- розгляд пропозицій і прийняття рішення про капіталовкладення, складання плану його реалізації;
- організаційно-економічний контроль процесу інвестування на всіх його стадіях.
Інвестиційний процес має найвищу ефективність за умови досягнен-ня стану гармонії як при прийнятті рішення, так і при його втіленні. Проаналізувавши випадки невдалих капіталовкладень (на жаль, досить поширених), можна сформулювати такі їх причини. Перша — незбалан-сованість частин, компонентів, факторів і функцій, що стосуються інвес-тиційної ідеї, процесу планування та реалізації плану. Друга важлива причина — розбіжність планів підприємства і капіталовкладень. У цьому разі ймовірність невдачі тим вища, чим менше гармонії між інвестиційним проектом і стратегією розвитку підприємства. Третя причина по-в’язана з непередбачуваністю й мінливістю економічної ситуації. До цього особливо треба бути готовим в умовах ринкової економіки. І на-решті, найпомітніша причина невдалого й неефективного інвестуван-ня полягає в незбалансованості інвестиційних потужностей, причому в різних вимірах і проявах, що охоплюють проектно-кошторисну докумен-тацію, будівельні конструкції та матеріали, машини, механізми, устатку-вання тощо. Усі ці причини слід ураховувати, розроблюючи інвестицій-ну політику підприємства, складаючи комплекс заходів для досягнення гармонії в інвестиційних потужностях.
В умовах вільних ринкових відносин підприємства, що виробляють ту чи іншу продукцію, після насичення своєю продукцією споживчого рин-ку робитимуть усе можливе для того, щоб знайти нових споживачів і нові сфери збуту своєї продукції. У ринковій економіці не споживач іде до
43
підприємства, а навпаки, підприємство шукає споживача. Це дуже по-тужний стимул. Вигідні варіанти слід шукати постійно й після того, як підприємство нагромадить достатньо коштів для інвестиційної діяль-ності. Фінансові кошти, звичайно, мають бути збалансовані з інвести-ційними ресурсами. Дефіцит порушує різні об’єктивні пропорції та спів-відношення.
Пошук нових ідей щодо капіталовкладень — прерогатива не тільки керівництва підприємства чи дослідного підрозділу. У ньому мають бути зацікавлені всі працівники. Це досягається природним шляхом у разі впровадження інших форм власності (наприклад, акціонерної), які не відокремлюють працівника від засобів виробництва та отриманих при-бутків. Решта налагоджується за допомогою автоматичних економічних регуляторів.
Важливо мати резерв ефективних ідей щодо капіталовкладень. Вони не збільшують балансу підприємства, а дають йому змогу утримувати свої позиції на ринку й захоплювати нові сфери, що так само важливо в умовах “дефіцитної” (але вільної) економіки. Наявність величезного де-фіциту—ненормальне, а тому тимчасове явище. Після його ліквідації значущість валових показників відійде на другий план, звільнивши місце для якості й науково-технічного рівня виробів.
Нова ідея щодо капіталовкладення на стадії її зародження форму-люється значною мірою абстрактно. У загальних рисах, спираючись на попередній досвід і наукові знання, робиться певний висновок, наприк-лад такий: ідея плідна, принесе успіх і може бути рекомендована для реалізації. Після цього слід перевести подібні характеристики на мову су-ворих кількісних характеристик. Оскільки інвестиції зачіпають довгострокові інтереси й реалізуються протягом тривалого часу, існує потреба надійного довгострокового планування та прогнозування. Тут є системи, підходи й методи, достатньою мірою випробувані в умовах багаторічно-го централізованого планування, які доцільно використовувати й надалі, модифікувавши до умов ринкової економіки.
З метою порівняння різних варіантів капіталовкладень і вибору най-кращого треба оцінити рентабельність кожного з них. Рентабельність залежить від багатьох компонентів, найважливішими з яких є поточні прибутки, поточні витрати, витрати на придбання (основні капіталовкладення) і залишкова вартість. Слід ураховувати також інвестиційний період і розрахунковий розмір ренти. Розрахувавши ці компоненти, мож-на одержати вихідну інформацію для оцінювання рентабельності варі-анта капіталовкладення.
44
Дуже важливо під час розрахунку наведених компонентів ураховува-ти вірогідність прогнозів щодо капіталовкладення. При цьому бажано спиратися на найімовірніші прогнози. Досягти такого рівня у прогнозу-ванні дуже важко, але необхідно, бо процес інвестування завжди пов’я-заний з великими витратами, а тому їх марнотратство може означати для підприємства крах усієї діяльності.
Поточні прибутки, які підприємство одержує через інвестиції, є постійними. Розрахунок і оцінювання їх у динаміці змикаються з пробле-мою прогнозування обсягів реалізації вироблюваної продукції на ринку. Для цього будують графік у вигляді кривої, яка складається з трьох час-тин, що відповідають таким процесам: завоювання ринку (або збільшен-ня обсягів продажу), насичення потреб і зменшення попиту. Отже, ви-значення поточних прибутків і вплив на їх збільшення потребують постійного вивчення ринку і попиту споживачів. Від цього залежать ефективність інвестиційного процесу і ступінь ризику, пов’язаного з до-сить тривалим інвестуванням капіталовкладень.
Поточні витрати здійснюються тривалий час залежно від капіталовкладень і відображають розмір компенсації за споживання у процесі ви-робництва різних видів ресурсів — матеріальних, трудових, енергетич-них тощо. Розраховуючи ці ресурси, так само як і поточні прибутки, треба враховувати фактор часу, оскільки капіталовкладення мають три-валу комплексну дію на процес виробництва й неоднаковою мірою охоп-люють окремі види виробничих ресурсів. Можливі різні варіанти, які слід ураховувати протягом усього періоду інвестування, тобто вводити в розрахунки функцію часу. Для кожного виду ресурсів можна побудувати певну криву і комплексно проаналізувати динаміку всіх кривих у часі.
Витрати на придбання (основні капіталовкладення) — це великі одно-часні витрати, які робляться на початку інвестиційного циклу і є пере-думовою всіх подальших витрат і прибутків. Це найважливіша стаття витрат у структурі інвестицій. Обчислити її легко, потрібно лише врахо-вувати можливість появи додаткових затрат на придбання. Про це іноді забувають господарські керівники, здійснюючи поступове технічне пере-оснащення підприємств і модернізуючи устаткування.
Принагідно зазначимо, що в інвестиційних розрахунках важливо вра-ховувати залишкову (або утильну) вартість капіталовкладення, тобто ту, що залишається наприкінці інвестиційного періоду. У поширеній нині практиці її не беруть до уваги; основні фонди, як правило, експлуатують до повного фізичного зношення, а моральні втрати не враховують. При
45
цьому спостерігається відставання від сучасного рівня науково-технічно-го прогресу. Певно, ринок примусить змінити підходи й у цьому питан-ні. Тоді утильну вартість капіталовкладення прогнозуватимуть ще на по-чатку інвестиційного періоду.
До речі, інвестиційний період, або термін капіталовкладення, є дуже важливим компонентом у довгостроковому й поточному плануванні. Оскільки він впливає на виробничий процес у широкому розумінні, то для порівняння різних варіантів капіталовкладень, вивчення питань про їх рентабельність слід обов’язково мати уявлення про його тривалість. Інвестиційний період є невід’ємною частиною будь-якого капіталовкла-дення й використовується для складання інвестиційного плану.
В інвестиційному плануванні винятково велике значення має розра-хунок ренти. Капітальні вкладення відволікаються на кілька років, аза сучасних термінів будівництва — і десятиріч. Витрати й прибутки з ураху-ванням фактора часу мають різну цінність. Сьогоднішня вартість грошей перевищує майбутню. Ідеальний варіант співвідношення витрат і при-бутків у часі міг бути, наприклад, таким: прибутки — сьогодні, а витра-ти — завтра (хоча на практиці такого не буває). Тому завдання правиль-ного розподілу витрат і прибутків у часі дуже важливе в інвестиційному плануванні.
В економічній теорії розрахунковий розмір ренти розглядається з двох поглядів: як фактор витрат і прибутку. Це означає, з одного боку, що рен-та — це витрати, необхідні для перетворення капіталу на капіталовкла-дення, а з іншого боку, що розрахунковий розмір ренти — це прибуток (у відсотках), який передбачається від цього капіталовкладення або ж вміщення капіталу в альтернативні варіанти капіталовкладень.
Природно, що розмір ренти не може бути менший від норми прибут-ку, встановленої для інвестування капіталу. При визначенні рентабель-ності різних варіантів капіталовкладень у межах одного підприємства розрахунковий розмір ренти є цільовим прибутком, вираженим у процентах, тобто нормою прибутку (нормою ренти), що передбачається для інвестиції. Такі самі розрахунки використовують і у складніших ситуа-ціях.
В інвестиційному плануванні важливо враховувати ймовірність досягнення бажаного ефекту й надійність реалізації окремого варіанта капі-таловкладень. Із цим пов’язане прагнення керівництва й колективу під-приємства уникнути невиправданого ризику та надійно реалізувати свої інвестиції. З поширенням приватної власності значущість цього фактора
46
зростатиме, оскільки інвестиції перестануть бути “нічиїми”, як часто траплялося донедавна.
Обережна інвестиційна політика на перших етапах переходу до рин-кових відносин притаманна багатьом підприємствам і організаціям, особливо тим, де переважають колективні форми власності. За наявності багатьох диспропорцій і “голодного” ринку така політика багато в чому виправдана. Часу для пристосування до нових умов цілком достатньо, щоб підготуватися до майбутніх неординарних інвестиційних рішень, які б давали змогу утримувати зайняті позиції на ринку серед рівноправ-них партнерів. Але треба враховувати небезпеку невикористання ново-введень і технічних удосконалень і сміливіше впроваджувати досягнен-ня науково-технічного прогресу.
Сфера застосування інвестиційних розрахунків згідно із стратегічни-ми і тактичними міркуваннями має неухильно розширюватися. Найчасті-ше їх доцільно застосовувати під час техніко-економічного обгрунтуван-ня спорудження підприємства, вибору району будівництва й конкретного будівельного майданчика, встановлення раціональної потужності об’єк-та будівництва, вибору форми відтворення основних фондів і виробни-чих потужностей (нове будівництво, розширення, реконструкція, техніч-не переоснащення чи модернізація устаткування), визначення технології виробництва, номенклатури вироблюваної продукції тощо. Наведені най-характерніші приклади свідчать про те, що інвестиційні розрахунки мож-на виконувати як для окремого підприємства, так і для будь-якої галузі й регіону. Наприклад, прийняти рішення про будівництво підприємства можна лише після того, як буде вичерпана можливість досягти необхід-них обсягів виробництва тієї чи іншої продукції на діючих підприємствах з урахуванням якнайповнішого використання їх потужностей. І в цьому разі можливі різні варіанти — від модернізації чи заміни устаткування на якомусь підприємстві галузі з метою збільшення обсягів випуску про-дукції до спорудження нового підприємства, якщо інші варіанти вияв-ляться менш прийнятними.
47
Книга: ІНВЕСТОЗНАВСТВО. В. Г. Федоренко. Частина 1.
ЗМІСТ
На попередню
|
|
