Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: ІНВЕСТОЗНАВСТВО. В. Г. Федоренко. Частина 1.
9.6. ФОРМУВАННЯ ІНФРАСТРУКТУРИ ФІНАНСОВОГО РИНКУ
Інфраструктура фінансового ринку — це складова фінансової діяль-ності ринкової економіки, яка створюється для обслуговування фінансо-вого ринку і забезпечення його нормального функціонування. Виникнен-ню фінансового ринку має передувати формування необхідної інфра-структури, яка містить, зокрема, фондові та валютні біржі, брокерські компанії, комерційні банки, інвестиційні та інноваційні фонди.
Охарактеризуємо конкретніше зміст діяльності кожного утворення.
Фондова біржа — це установа фінансового типу, основним завдан-ням якої є зосередження в одному місці попиту і пропозиції цінних па-перів та інших видів фінансових ресурсів; це форма ринку, на якому здійснюється купівля-продаж цінних паперів. Цим досягається, з одно-го боку, встановлення цін, курсу цінних паперів і виявлення потреб у фінансових ресурсах, а з іншого — вигідне інвестування, вкладення вільних коштів.
На фондовій біржі мобілізуються і концентруються тимчасово вільні грошові нагромадження та заощадження через продаж цінних паперів, а також здійснюється кредитування і фінансування державного і приват-ного секторів через купівлю цінних паперів. Біржа регулює процес пере-ливання фінансових ресурсів і капіталів. Концентрація операцій з цінни-ми паперами на біржі дає можливість встановити на них такі ціни, які відображають рівень попиту і пропозиції.
171
Фондові біржі відіграють особливу роль і розвиваються в усьому світі завдяки інтенсивному створенню акціонерних підприємств. Офіційна фондова біржа в ринковій економіці може існувати як приватне акціонер-не підприємство (США, Великобританія) або як державна організація (Франція).
На фондових біржах продаються і купуються акції та облігації акціонерних компаній, а також облігації державних позик. При цьому операції здійснюються як з раніше випущеними цінними паперами, так і з тими, емісія котрих щойно завершена, за умови, що вони зареєстровані на біржі.
Фондова біржа має статут, який визначає порядок управління, склад членів, умови їх приймання і структуру біржових органів. Біржовий комі-тет (рада керуючих) створює спеціальну комісію, яка вирішує питання про допуск нових цінних паперів до котирування. Умови одержання пра-ва котирування дуже жорсткі, але вигоди реєстрації на біржі великі. По-перше, ставши членом фондової біржі, корпорація розширює коло своїх акціонерів, одержуючи доступ до ресурсів найавторитетніших і най-впливовіших інвесторів. По-друге, підвищується престиж фірми, яка по-трапляє у фокус уваги економічної преси і біржових зведень. Це забезпе-чує підвищення курсу її акцій, адже факт реєстрації можливий тільки після серії експертних перевірок на фінансову надійність і кредитоспро-можність.
Біржа як організаційно оформлена структура має у своєму складі ряд ланок, підрозділів (біржові брокери, маклери). Крім того, у структурі біржі працюють звичайно довідкові та консультаційні бюро, нотаріуси, які оформляють угоди, та аукціоністи, які координують роботу.
Валютні біржі — це установи, де здійснюється купівля-продаж іноземної валюти і формуються поточні курси валют (валютні котирування) на основі фактичного співвідношення попиту і пропозиції. Валютою називається грошова одиниця країни, яка бере участь у зовнішньоекономічному обміні та інших формах міжнародних зв’язків, що потребують грошових розрахунків. Національна грошова одиниця (гривня, німецька марка, шведська крона, долар США та ін.) як валюта набуває міжнарод-ної ціни — валютного курсу. У ролі валют виступають паперові гроші, які тією чи іншою мірою виконують функції світових грошей як замін-ники золота.
У межах Міжнародного валютного фонду (МВФ) створено правовий механізм для регулювання ринку взаємного обміну й оборотності (кон-вертабельності) валют країн–членів МВФ.
172
В основному функції валютних бірж аналогічні функціям бірж інших типів з урахуванням специфіки товару, що обертається на них: котиру-вання валют, оформлення угод купівлі-продажу, регулювання міждер-жавного переливання капіталу. На валютних біржах, як і на всіх інших, здійснюються спекулятивні строкові угоди.
Брокерські компанії і фірми — це офіційні організації, що займають-ся посередницькою діяльністю під час укладення угод між покупцями і продавцями різноманітних товарів, валют, цінних паперів та інших цін-ностей на товарних і фінансових біржах. Вони діють за дорученням і за рахунок клієнтів, одержуючи за посередництво певну плату.
У сучасних ринкових умовах основну частину посередницьких опе-рацій здійснюють великі брокерські фірми, що мають широку мережу філій, тісно пов’язаних з банками. Світова практика виробила різнома-нітні категорії брокерської діяльності, серед яких найпоширенішими є валютні, страхові та біржові. Валютні брокерські фірми спеціалізуються на купівлі-продажу іноземної валюти незважаючи на те, що цей вид опе-рацій в основному є сферою діяльності банків. Страхові брокери — це маклери, які підшукують клієнтам, що мають потребу у певному виді страхування, найвигіднішу для цього компанію. До біржових брокерів належать ті, хто здійснює посередницькі операції з цінними паперами і товарами, які обертаються на біржі. При біржах виникають також різні консультаційні, рейтингові фірми й агентства з професійного керування індивідуальними портфелями цінних паперів.
Комерційні банки — це фінансові підприємства, які створюються на пайовій та акціонерній основі і здійснюють фінансово-кредитні й роз-рахункові операції за дорученням клієнтів на договірних засадах. Комерційні банки різняться за належністю статутного капіталу і способом його формування (у формі акціонерних товариств і товариств з обмеже-ною відповідальністю, з участю іноземного капіталу, іноземних банків тощо), за видами операцій (універсальні та спеціалізовані), а також за те-риторією діяльності (регіональні, республіканські та загальнонаціональ-ні). Вони є суб’єктами позичкового (кредитного) ринку, де формується ціна (відсоток) за користування кредитними ресурсами.
Як зазначалося, комерційні банки залучають фінансові кошти від вкладників і використовують їх від власного імені для надання позик та кредитів і придбання цінних паперів. Вкладники — фізичні та юридичні особи — є власниками коштів, які вони надають банкам у користування. Залучення коштів оформлюється у вигляді чекових та ощадних
173
рахунків, строкових вкладів, різних рахунків за позиковими і взятими на зберігання коштами тощо. Стосовно банку такі рахунки та вклади є бор-говими зобов’язаннями під ці кошти і тому зараховуються до пасивів.
Банк зі свого боку готівкові кошти, включаючи власний акціонерний капітал, розміщує між активами. Частина з них — позики бізнесу і насе-ленню, заставні кредити, придбані цінні папери — приносить відсотки, а готівка, вклади в Центральному та комерційних банках безвідсоткові.
Комерційні банки, що створюються в регіоні, безпосередньо контролюються територіальним резервним банком. Резервні банки є певною мірою самостійними територіальними центральними банками, що здій-снюють власну політику дисконтної ставки відповідно до місцевих умов, але під наглядом ради керуючих. За характером і господарським стату-сом територіальний резервний банк — це корпорація, власниками якої є комерційні банки цього регіону, що формують її капітал на пайовій основі.
Інвестиційні фонди — різновиди кредитно-фінансових структурних утворень, що акумулюють кошти приватних інвесторів через емісію власних цінних паперів (зобов’язань) і розміщують їх в акції та облігації підприємств у своїй країні і за кордоном. Звичайно вони випускають ве-ликий пакет акцій під час створення компанії, а також набір боргових зо-бов’язань (облігацій). Залучені кошти інвестиційні компанії вкладають в акції корпорацій.
Інвестиційні фонди створюються у країнах колишнього СРСР. Вони покликані виконувати у процесі приватизації важливу двоєдину функ-цію: формувати первинний ринок цінних паперів і сприяти зниженню ризику при купівлі акцій. З цією метою інвестиційні фонди випускають власні акції. Купувати їх можуть окремі громадяни, використовуючи для цього як власні заощадження, так і кошти приватизованих вкладів.
Інвестиційний фонд має право володіти акціями окремих акціонерних товариств, спрямовуючи власні кошти у виробництва, які можуть забез-печити високу ефективність капіталовкладень.
Нині в Україні для діяльності інвестиційних фондів, що акумулюють приватизаційні кошти громадян і вклади інших покупців в обмін на акції власного випуску, створюються сприятливі умови.
Інноваційні фонди — це фонди фінансових ресурсів, створюваних з метою фінансування новітніх науково-технічних розробок і ризикових проектів як на безповоротній, так і на поворотній (кредитній) основі. Завдання інноваційних фондів полягає в тому, щоб надавати фінансову до-
174
помогу вченим і науковим колективам, вкладення коштів у розробки яких пов’язане з великим комерційним ризиком. Ці фонди утворюються в ос-новному за допомогою спонсорських внесків підприємств, об’єднань, вітчизняних та іноземних фірм, банків. Розподіляються вони на конкурс-ній основі після розгляду заявок проектів, що надійшли.
Книга: ІНВЕСТОЗНАВСТВО. В. Г. Федоренко. Частина 1.
ЗМІСТ
На попередню
|
|
