Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: ІНВЕСТОЗНАВСТВО. В. Г. Федоренко. Частина 1.
10.5. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ФІНАНСОВИХ РИНКІВ У СУЧАСНІЙ РИНКОВІЙ ЕКОНОМІЦІ
Фінансовий ринок — це відносини між населенням, підприємствами (філіями) і державою з приводу перерозподілу вільних коштів на основі повної економічної самостійності, механізму саморегуляції ринкової еко-номіки, внутрішньо- та міжгалузевого переливання фінансових ресурсів. Він доповнює і коригує бюджетний метод, що був єдиним в умовах пла-нової економіки.
З практичного погляду фінансовий ринок означає операції з цінними паперами і може охоплювати як окрему країну, так і регіон або економіч-ний міждержавний простір.
Оскільки операції з цінними паперами здійснюють конкретні економічні суб’єкти, як правило, організаційно оформлені, то існує інститу-ціональна структура фінансового ринку, що є сукупністю інвестиційних фірм і фондових бірж.
У ринковій економіці існує два типи операцій: первинне розміщення і вторинний ринок. За допомогою операцій на первинному ринку задовольняється попит на позичковий капітал з боку підприємців. Переливан-ня позичкового капіталу в конкретну галузь здійснюється шляхом емісії і розміщення цінних паперів. У цілому на первинному фінансовому рин-ку протистоять один одному позичковий і фінансовий капітали однако-вої вартості.
На відміну від процесів переливання капіталів безпосередньо у сфе-ри конкретного підприємства на первинних ринках на вторинних рин-ках власність переважно перетворюється на капітал. Вторинні ринки, реєструючи кон’юнктуру, виокремлюють основні напрями нових вкла-день, тобто переливання капіталів між галузями і територіями.
У сучасних умовах пріоритет віддається таким інвестиційним якостям цінних паперів, як стабільна прибутковість, швидкий приріст вкладеного в папери капіталу і їх ліквідність. У розвинених країнах такі якості най-більшою мірою мають акції, що займають нині основне місце у списках фондових бірж. Оскільки акції менш надійні порівняно з іншими цінни-ми паперами, то на біржі одержують доступ акції тільки великих корпо-рацій, що займають надійне становище на ринках і мають стабільний фінансовий стан.
203
Таким чином, вибір кращих цінних паперів, що безперервно відбу-вається протягом усієї еволюції фінансових ринків, породжує ринки організовані (фондові біржі) і неорганізовані. Неорганізовані ринки зав-жди орієнтуються на біржі щодо якості та котирування цінних паперів. У результаті формується цілісна система фінансових ринків, де роль уні-версального індикатора ринкової кон’юнктури виконує фондова біржа.
Ефективність виконання двох основних функцій фінансового ринку — індикатора кон’юнктури і переливання капіталів — залежить переважно від ліквідності ринку і ступеня його монополізації. Ліквідність фінансового ринку означає його місткість, тобто спроможність залучення цінних паперів. Місткість ринку визначається насамперед кількістю учасників фондових угод. Чим більше учасників — як емітентів (закладів або під-приємств, що здійснюють емісію цінних паперів), так і інвесторів, тим більші обсяги угод з цінними паперами, швидший їх обіг, ширші можли-вості контролю за професійними працівниками.
Неліквідний ринок характеризується невеликою кількістю учасників, незначним вибором цінних паперів, малим обсягом угод, істотним роз-ривом між цінами покупців і продавців. Неліквідний ринок не відбиває повною мірою руху дійсного і позичкового капіталів і, отже, дає викрив-лене уявлення про ринкову кон’юнктуру. Тим самим рух фінансового ка-піталу набирає хаотичного, часто випадкового характеру, оскільки втра-чає орієнтири вигідних вкладень.
Неліквідний фінансовий ринок характерний, як правило, для країн із слаборозвиненими ринковими відносинами, а також для країн з високим рівнем монополізації ринку.
Підвищенню ліквідності фінансових ринків значною мірою сприяє їх спекулятивна форма. Якщо на первинних ринках спекулятивна складова набирає форми встановленого прибутку, то на вторинних є грою на кур-совій різниці.
Спекулятивна складова, грунтуючись на безперервних коливаннях співвідношення попиту і пропозиції, позначається на зміні курсів цінних паперів. Насправді спекулянти або гравці не тільки користуються зміна-ми курсів, а й самі постійно впливають на зміну співвідношення попиту і пропозиції. Спекуляція фондовими цінностями—процес безперервний, самовідтворювальний.
Позитивний вплив спекуляції на ліквідність фінансового ринку поля-гає в тому, що вона розширює місткість ринку, залучаючи в обіг нові й нові цінні папери і забезпечуючи додатковий приплив позичкового ка-піталу. Причому приплив капіталу відбувається за рахунок мобілізації
204
власних нагромаджень спекулянтів (гравців) у процесі розрахунків за курсовими різницями і кредитування фондових угод (банківські позич-ки, депортні та репортні угоди).
Спекулятивні угоди, збільшуючи ринковість цінних паперів, сприяють інтенсифікації припливу позичкового капіталу на фінансові ринки, підви-щенню курсів цінних паперів, пожвавленню кон’юнктури. Це ще біль-шою мірою посилює швидкодію механізму переливання капіталу.
На ефективність функціонування фінансового ринку істотно впливає також ступінь його монополізації, що має своєрідні форми прояву. Це зу-мовлюється, по-перше, однорідною фінансовою формою вираження ін-вестиційного попиту і пропозиції, по-друге, — відокремленням фінансових ринків від ринків конкретних інвестиційних товарів. Монополізація фінансових ринків є “несумлінною” спекуляцією. В умовах монополі-зації фінансовий ринок перестає бути індикатором загальноекономічної структури. Це означає, що фінансовий ринок викривлено відображає процеси, що відбуваються у сфері виробництва та руху реального капі-талу. Очікування інвесторів і тенденції руху дійсного капіталу, що зумов-лює майбутню прибутковість, не збігаються, тобто потоки позичкових капіталів і далі спрямовуються в галузі, де вже відбулося граничне на-сичення капіталом. Це, у свою чергу, призводить до максимально мож-ливого відповідно до місткості цього ринку розширення обсягу пропо-зиції певних товарів і до зниження цін на них. У результаті зменшуються обсяги продажів, доходи і дивіденди.
Швидкодія механізму переливання капіталів на вторинних ринках по-силюється ще й тому, що на основі індикації курсових співвідношень, здійсненої фондовими біржами і системами позабіржових ринків, відбу-вається постійна диверсифікація індивідуальних портфелів цінних па-перів. Таким чином, ефективність функціонування фінансових ринків за-безпечується в сучасних умовах переважно за рахунок розшарування функцій “поділу праці” між окремими організаційно відособленими лан-ками загального ринку.
Первинні ринки, переважно у формі позабіржових ринків, в умовах розвинених країн є основним каналом ліквідності для корпорацій нефінансового сектору. Дедалі підвищується значення цього джерела лік-відності й для комерційних банків, інших інститутів фінансового секто-ру. Первинні ринки виконують роль амортизатора циклічності, своєрід-ного фінансового буфера. Ця роль зовні відображається у зміні обсягів і структури емісій у різних фазах економічного циклу. Так, у фазі кризи в корпорацій нефінансового сектору виникає гостра потреба у грошовому
205
капіталі для обслуговування платоспроможного обсягу. Оскільки у кри-зовому періоді показники платоспроможності та кредитоспроможності підприємств різко погіршуються, зменшуються можливості одержання короткострокового банківського кредиту. Відбувається поступове пере-орієнтування з короткострокових джерел фінансування у формі банківсь-ких кредитів на довгострокові у формі облігаційних позик. З практики розвинених країн випливає, що в умовах кризи у структурі емісій різко збільшується частка облігацій.
Фінансовий ринок як спосіб поєднання інтересів інвесторів і емітентів діє через систему інститутів. У розвинених країнах вирізняють такі типи ринків: фондові біржі, білябіржові (паралельні) та позабіржовіринки, у складі яких виокремлюють ринки роздрібних та оптових операцій інвестиційних корпорацій. Фондові біржі становлять офіційний (організо-ваний) ринок.
За основними характеристиками до фондових бірж близькі так звані білябіржові (паралельні) ринки. Це створювані при великих біржах спе-ціальні підрозділи зі зниженими (порівняно з біржовими) вимогами до компаній — емітентів акцій і до характеристик випусків акцій. Прикла-дами організації таких підрозділів є “ринок некотируваних цінних па-перів” при Лондонській фондовій біржі, “паралельний ринок” при Ам-стердамській фондовій біржі, “другий ринок” при Паризькій біржі.
Інші типи ринків становлять у сукупності неофіційний (неорганізований) ринок, тобто ринок неформальний, який не має фіксованого місця. У країнах з високорозвиненими ринковими відносинами, наприклад у США, неорганізований ринок поділяється на два великі блоки. Перший здійснює операції дилерсько-брокерських фірм з різноманітною клієнту-рою або між собою. Звичайно ці фірми є членами якоїсь, найчастіше ве-ликої, біржі. За діяльність на фінансовому ринку вони одержують комі-сійні. Другий блок неорганізованого ринку становлять фірми, які не є членами бірж і не отримують комісійних. Клієнтами цих фірм є великі інституціональні інвестори, зазвичай фінансові заклади, що здійснюють операції з великими пакетами цінних паперів (оптові операції). Оскільки зареєстровані на біржі брокерські фірми обмежені в масштабах укладу-ваних угод, то оптовий ринок обслуговують незареєстровані фірми, що спеціалізуються тільки в певній галузі.
Зворотним боком підвищення мобільності великих капіталів є приско-рення процесу вирівнювання середньої норми прибутку в масштабах сус-пільства. Зовні це виражається у вирівнюванні прибутковості всіх типів інвестицій, що починає коливатися навколо ставки позичкового відсотка
206
як оцінки граничної ефективності інвестицій. Як показує світова практи-ка, розрив у прибутковості вкладень може досягатись одним із шляхів: монополізацією ринку, стимулюванням інновацій, подальшим підвищен-ням мобільності капіталу на основі генерації нових фінансових інстру-ментів, а також через спеціальні керуючі впливи з боку держави.
Керуючий вплив держави може поширюватися на сферу як виробни-чих інвестицій, так і фінансових. Для переважної більшості емітентів та інвесторів, включаючи й державу як кредитора і позичальника, можли-вість одержання додаткового капіталу і прибутку реалізується через фі-нансові інновації. Останні становлять процеси конструювання і запро-вадження в обіг нових фінансових інструментів, систем інструментів, технологій фінансового інвестування тощо, ще більшою мірою підвищу-ючи гнучкість реакції фінансового ринку на кон’юнктурні впливи. При цьому істотно підвищується роль чинників суто ринкового ризику, зокрема інфляційних і кон’юнктурних очікувань інвесторів.
Вважаємо, що у перспективі ринок позичкових капіталів, який існує нині у двох складових — як грошовий ринок і як ринок капіталів, — пе-ретвориться на єдиний фінансовий ринок з тісними взаємозв’язками всіх його елементів. Це зумовлює необхідність збалансованого єдиного ке-рування всіма потоками капіталів на основі тісної індикації ринкової кон’юнктури. У цьому зв’язку ще більше підвищиться роль фондової біржі як реєстратора і регулятора кон’юнктури. Водночас розвиватимуть-ся інвестиційні та фінансові інститути, які функціонують за принципом єдності всіх грошових потоків і тому надзвичайно широко диверсифіку-ють свою діяльність у сфері не тільки фінансових, а й виробничих інвес-тицій.
Отже, проаналізувавши генезис фінансового ринку, можна зробити таке узагальнення: по-перше, будь-яка економічна система, що грун-тується на ринкових відносинах, має пройти певний шлях розвитку, ево-люціонувати у вищі форми; по-друге, “революційні” методи впроваджен-ня вищих форм ринкових відносин у неадаптовану до ринку економічну систему не дадуть позитивних результатів. Навпаки, можуть стати гене-ратором нестабільності. Щоб цього не сталося, за будь-якої економічної системи треба ретельно порівнювати її ринкові можливості, ступінь го-товності до ринку з різними моделями організації ринкових відносин. Тільки на цій основі може виникнути ефективна економіка ринкового типу. Адаптаційні можливості економіки України до існуючих моделей ринкових відносин буде досліджено далі.
207
Книга: ІНВЕСТОЗНАВСТВО. В. Г. Федоренко. Частина 1.
ЗМІСТ
На попередню
|
|
