Навчальний архів

РОЗДІЛ 11 НАЦІОНАЛЬНИЙ БАНК УКРАЇНИ -ЦЕНТР МЕТОДИЧНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ОРГАНІЗАЦІЇ БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ В БАНКАХ. 11.1. СУТЬ І ВИДИ ОБЛІКУ

НАЦІОНАЛЬНИЙ БАНК І ГРОШОВО-КРЕДИТНА ПОЛІТИКА. Частина 2. А.М. Мороз, М.Ф. Пуховкіна

Для нормального функціонування будь-якої ланки економіки необхідно, щоб суб'єкти господарювання мали правдиву, об'єктивну інформацію про стан матеріальних та фінансових ресурсів як на своєму підприємстві, в товаристві чи організації, так і в партнерів. Таку інформацію дає облік, який не тільки відображає реальні господарські процеси, а й активно впливає на них. Отже, облік — це важлива функція управління господарством. У ній одно­часно поєднуються різні види управлінських робіт, завдяки чому облік виконує такі важливі функції, як інформаційну, контрольну та аналітичну.

Облік — це спостереження, вимірювання та реєстрація фактів, процесів, подій природи або суспільного життя. Якщо облік здій­снюється над об'єктами господарського характеру, то він називаєть­ся господарським.

В економічній літературі найпоширенішою є класифікація гос­подарського обліку залежно від призначення облікової інформації, складу об'єктів і способів отримання даних: виділяють оператив­ний, статистичний та бухгалтерський облік. Вони тісно пов'язані між собою і доповнюють один одного.

Оперативний облік здійснюється безпосередньо на місці та за­безпечує реєстрацію певних виробничих та комерційних операцій, які не мають безпосереднього відображення на рахунках бухгалтер­ського обліку або відображаються на них в іншому аспекті. Він зас­тосовується для оперативного планування та поточного спостере­ження за окремими операціями. В банках, наприклад, оперативно обліковуються зміни залишків на поточних рахунках клієнтів під час надходження коштів та оплати документів протягом операцій­ного часу. Якщо підприємство або установа використовує електрон­но-обчислювальну техніку, то оперативний облік базується на прог­рамному забезпеченні автоматизованого збирання, оброблення та накопичення даних, необхідних різним користувачам облікової ін­формації для прийняття відповідних рішень.

Статистичний облік являє собою систему вивчення, узагаль­нення і контролю масових явищ, що характеризують закономірності та тенденції розвитку господарства. Кількісну сторону масових явищ статистичний облік вивчає в нерозривному зв'язку з їхньою якісною характеристикою. Дані статистичного обліку допомагають аналізувати різні процеси та прогнозувати подальший їх розвиток. При цьому для вивчення досліджуваних об'єктів застосовуються спеціальні способи та прийоми: спостереження, групування, середні та відносні числа, індекси, динамічні ряди тощо.

Бухгалтерський облік — це спосіб безперервного і суцільного документального спостереження, вимірювання та відображення гос­подарської діяльності окремого підприємства, організації, установи з метою забезпечення користувачів обліковою інформацією для прийняття відповідних рішень. На відміну від інших видів обліку бухгалтерський облік базується на:

безперервному, суцільному і послідовному відображенні госпо­дарських коштів та операцій;

документуванні усіх господарських процесів; узагальненні даних у грошовому (вартісному) виразі; подвійному відображенні стану та змін господарських фактів на основі теорії двоїстості;

використанні специфічних способів і прийомів (оцінка, інвента­ризація, рахунки, подвійний запис, баланс тощо).

Методологічно й організаційно бухгалтерський облік поділяєть­ся на фінансовий та управлінський. Кожний із зазначених видів бу­хгалтерського обліку має свої мету, призначення, користувачів об­лікової інформації і відіграє свою роль в управлінні підприємством, організацією або установою.

Фінансовий облік охоплює сукупність правил та процедур, що забезпечують підготовлення та оприлюднення інформації про ре­зультати фінансово-господарської діяльності підприємства, устано­ви, організації відповідно до вимог чинних законодавчих актів. Ін­шими словами, фінансовий облік має забезпечити відображення усіх господарських операцій за звітний період, а також складання вста­новленої бухгалтерської (фінансової) звітності, призначеної для внутрішніх і зовнішніх користувачів.

Об'єктами фінансового обліку, які підлягають обов'язковому ві­дображенню, є:

— активи і пасиви підприємства (установи, організації);

— джерела власних засобів;

— витрати за їх елементами і доходи за їх видами;

— фінансові результати діяльності підприємства та їх розподіл;

— господарські операції і процеси, що здійснюються із зазначе­

ними вище об'єктами.

Фінансовий облік дає змогу визначити результати господарської діяльності звітного періоду (прибуток або збиток) і його мають вес­ти всі підприємства (установи, організації) незалежно від видів ді­яльності та форм власності. За даними фінансового обліку скла­дається фінансова звітність, яка використовується внутрішніми та зовнішніми користувачами. Фінансова звітність не є комерційною таємницею, регулюється державою і стандартами різних рівнів. Інколи фінансовий облік називають зовнішнім обліком.

Управлінський облік здійснюється суб'єктами підприємницької діяльності з метою забезпечення внутрішніх інформаційних потреб керівництва для планування, аналізу, контролю і прийняття відпо­відних рішень. При цьому головним є своєчасне одержання досто­вірної інформації про доходи і витрати як на підприємстві (установі, організації) в цілому, так і в окремих його структурних підрозділах, а також про фінансові результати, що вже попередньо відображені у фінансовому обліку. Однак в управлінському обліку витрати пере­груповуються за їхнім цільовим призначенням, тобто за видами продукції (послуг), регіонами тощо. Аналогічно групують доходи і фінансові результати суб'єкта господарювання. У межах управлін­ського обліку виробничих підприємств здійснюється детальний об­лік витрат та калькулювання собівартості виробленої ними продукції або наданих послуг.

На відміну від фінансового обліку, який регулюється законодав­чо та національними чи міжнародними стандартами, управлінський облік самостійно організується суб'єктами господарювання виходя­чи із особливостей видів їхньої діяльності, структури і розмірів під­приємства (організації, установи), потреб та вимог управління.

Господарюючі суб'єкти самостійно розробляють структуру і зміст внутрішньої звітності, а також визначають періодичність її складання та подання на різні рівні управління.