Платіжний баланс — це структура макроекономічних показників, яка відображає результати зовнішньоекономічної діяльності держави за відповідний період та джерела її фінансування.
Термін «платіжний баланс» здебільшого асоціюється з потоками товарів та послуг, тобто з торговельним балансом. Однак зовнішньоекономічні зв'язки більш диференційовані. Вони відображаються цілою системою рахунків, що охоплюють усі надходження з-за кордону та платежі за кордон. Переказ заробітної плати працюючих за кордоном родичам на батьківщину, різного типу трансферти (безоплатні надходження та видатки), переливи та накопичення капіталів, зміни міждержавної взаємозаборгованості тощо — все це і є складовими платіжного балансу країни.
Стан платіжного балансу держави є одним із базових показників для визначення напрямів політики валютного регулювання. Він значною мірою характеризує міжнародні економічні позиції держави, дає уявлення про її фінансові можливості та потреби в кредитах зарубіжних фінансових організацій, зокрема в позиках МВФ.
Визначення правильних підходів до регулювання платіжного балансу, способів покриття його дефіциту, стратегії використання резервів сприяє підвищенню валютної ліквідності України, що є одним із визначальних факторів збереження та розвитку її державності.
До 1993 р. в Україні платіжний баланс за формою, притаманною міжнародній практиці, не складався. Дані стосовно міжнародних вимог і зобов'язань країни давалися в розрізненому вигляді в торговельному балансі, балансі фінансових ресурсів та валютному плані країни. Відповідно до спільної Постанови Кабінету Міністрів України та Національного банку України від 17 вересня 1993 року Національний банк України взяв на себе відповідальність за складання узагальненого платіжного балансу України. При цьому враховуються також вимоги Міжнародного валютного фонду.
Нагадаємо, що Міжнародний валютний фонд, статутом якого передбачено формування багатосторонньої системи платежів за поточними розрахунками, досягнення рівноваги в платіжних балансах країн-членів тощо, було створено у 1944 р. у Бреттон-Вудсі на міжнародній фінансово-економічній конференції. Був розроблений механізм регулювання платіжних балансів країн — учасниць МВФ, а також визначена роль їхніх центральних банків у світовій та національних валютних системах. Україна стала членом МВФ з вересня 1992 р.
Міжнародний валютний фонд здійснює нагляд за світовою валютною системою. У «Принципах нагляду», затверджених Фондом у 1977 p., відзначено, що оцінка політики країн-членів у сфері обмінних курсів має проводитися на основі комплексного аналізу загального економічного стану країни-члена. При цьому стабілізації платіжного балансу мають сприяти заходи як зовнішньої, так і внутрішньої економічної політики. За вимогами розділу 5 Статті VIII та розділу 3(6) Статті IV Статей угоди Міжнародного валютного фонду країни-члени зобов'язані подавати МВФ дані з платіжного балансу, необхідні для виконання його функцій.
Таким чином, з 1993 p., коли виникла потреба у формуванні бази даних, що відповідає міжнародній структурі та принципам складання платіжного балансу, в Україні, як це має місце в більшості європейських держав, було засновано інтегровану систему збирання інформації, в основу якої покладено банківську звітність. Національний банк України фактично акумулює всю наявну інформацію із зовнішньоторговельної статистики за статтями платіжного балансу стосовно окремих країн та валют.
У платіжному балансі фіксуються всі операції між резидентами та нерезидентами держави, за якими потоки товарів та капіталів перетинають кордони економічної територіїУкраїни.
Операції платіжного балансу — це рух економічних цінностей, що відображає створення, зміну, обмін, безплатне передавання або втрату економічних цінностей.
Суть операцій платіжного балансу полягає в зміні права власності на реальні ресурси. Це можуть бути операції, пов'язані з експортом товарів, послуг, рухом трудових ресурсів, капіталу, з фінансовими вимогами і зобов'язаннями.
В окремих випадках важко визначити, чи належать міждержавні потоки ресурсів до операцій платіжного балансу. Адже передавання реальних ресурсів інколи здійснюється в межах двох підрозділів однієї юридичної особи (економічні взаємовідносини між холдинговою компанією і дочірнім підприємством). Рух ресурсів може не передбачати участі двох сторін (переведення майна з однієї країни в іншу у разі міграції населення). Загальний підхід передбачає, що операцією платіжного балансу вважається такий потік економіч-
них цінностей, у результаті якого збільшується багатство однієї країни та зменшується багатство іншої.
Наголосимо, що в платіжний баланс включаються операції, пов'язані з процесами зміни стану, з потоками, а не з запасами ресурсів. Тобто відображаються економічні події, що відбулися протягом звітного періоду, а не загальний стан вимог і зобов'язань держави на визначений момент часу.
Оскільки операції платіжного балансу відображають економічні відносини певної держави з іншими країнами, важливим є поняття економічної території країни, через кордони якої і здійснюється рух економічних цінностей.
Економічна територія країни є її географічною територією, управління якою здійснює уряд цієї країни і в якій вільно переміщуються люди, товари та капітал. Економічна територія охоплює: повітряний простір, територіальні води, континентальний шельф, виключне право володіння яким має дана країна, територіальні анклави (чітко означені земельні ділянки, що знаходяться в інших країнах і використовуються даною державою на орендній основі або через придбання власності для дипломатичних, військових, наукових та інших цілей). Тобто до економічної території країни може належати територія, на якій розташовані посольства, консульства, військові бази, а також вільні зони і підприємства, що керуються з берега і розташовані в прибережних водах.
Економічна територія країни не включає територіальні анклави, що використовуються зарубіжними урядами або міжнародними організаціями, хоча фізично вони розташовані в географічних кордонах цієї країни. Наприклад, територія, на якій розташована штаб-квартира Організації Об'єднаних Націй у Нью-Йорку, не належить до економічної території США.
Отже, економічна територія країни не обов'язково збігається з державними кордонами, вона складається з географічної території, що адмініструється національним урядом.
Поняття «резидент» — головне концептуальне поняття платіжного балансу, оскільки останній грунтується на економічних відносинах між резидентами і нерезидентами. Поняття резидентності є єдиним для системи національних рахунків, монетарної статистики та статистики платіжного балансу. Треба, однак, зауважити, що термін «резидент», який вживається під час складання платіжного балансу, зовсім не пов'язаний з терміном «національність», а точніше з громадянством. Так, фізичні особи, що постійно проживають на території України, є її резидентами незалежно від їхнього громадянства. До резидентів, скажімо, Німеччини належать ро-бітники-мігранти, які працюють і проживають у цій країні не менше одного року.
Поняття резидентності застосовується до агентів зовнішньоекономічної діяльності, які діють на економічній території держави. Це — домашні господарства і фізичні особи, що ведуть домашнє господарство; юридичні особи і суспільні організації, такі як корпорації і квазікорпорації (наприклад, дочірні підприємства при прямих інвестиціях).
Виділимо кілька типів підприємств, установ та організацій, що є резидентськими в економіці даної країни.
1. Підприємства, що мають центр економічної заінтересованості в даній країні, тобто виробляють тут значний обсяг товарів (послуг) тощо. Це можуть бути різні види підприємств — приватні, державні, ті, що контролюються державою, та ін. Вони повинні мати на даній економічній території хоча б одну виробничу структуру, якою управляють протягом певного періоду (рік або більше), повний та окремий комплекти звітів про місцеву діяльність (декларацію про доходи, балансовий звіт, звіт про операції з холдинговою компанією), сплачувати податки країні-господарю, мати поточний рахунок, формувати фонди для своєї діяльності.
Прибережні підприємства, що беруть участь у процесі виробництва, є резидентами тієї країни, в прибережних водах якої вони перебувають, незалежно від того, чи розташовані вони в спеціальних зонах і т. п.
Підприємства, що працюють з пересувним обладнанням (кораблі, повітряні судна, бурові вишки та платформи, залізничний рухомий склад) у міжнародних водах і повітряному просторі, є резидентами тієї країни, де розташовані їхні управлінські структури.
«Закордонні» підприємства, залучені до виробничого процесу в даній країні (включаючи складання компонентів виробу, виготовлених за кордоном), є резидентами економіки тієї країни, де вони розташовані.
Компанії, що повністю чи частково засновані за кошти іноземного капіталу, але розташовані в даній країні і здійснюють у ній економічну діяльність, вважаються її резидентами. Це стосується, наприклад, спільних підприємств, дочірніх фірм, банків, заснованих з участю іноземного капіталу.
Представництва іноземних компаній, які мають певний штат співробітників, використовують власне чи орендоване приміщення і перебувають у країні не менше року, є її резидентами. Так само і представництва українських компаній за кордоном є резидентами тієї країни, де розташовані і здійснюють свою діяльність.
2. Некомерційні установи і корпорації є резидентами тієї країни, за законами і постановами якої вони були створені і в якій їхнє функціонування як юридичного чи соціального об'єкта офіційно визнане та задокументоване.
3. Установи органів державного управління, розташовані на
території даної країни, є її резидентами. Вони включають усі уста
нови органів управління на центральному, обласному та місцевому
рівнях, а також посольства, консульства, військові установи та інші
структури державного управління, розташовані за межами країни.
Будь-яка діяльність таких установ, наприклад будівельні роботи під
час спорудження посольств, вважається такою, що експортується
країною, в якій знаходиться анклав. Заробітна плата, що виплачу
ється найнятому на місці персоналу, вважається платежами на ко
ристь резидентів економічної території, на якій розташоване по
сольство.
Міжнародні організації не вважаються резидентами жодної національної економіки. Вони являють собою екстериторіальні одиниці і не є резидентами країни, в якій розташовані. Заробітна плата, що виплачується персоналу, вважається платежами резидентам тієї країни, в якій вони перебувають не менше одного року.
4. Домашнє господарство як сектор економіки вважається ре
зидентом даної країни, якщо воно має в ній центр своєї економіч
ної заінтересованості і ця країна є основним місцем проживання
його членів. Усі фізичні особи — члени такого домашнього гос
подарства вважаються резидентами даної країни. Член домаш
нього господарства, який залишає економічну територію своєї дер
жави, але через певний обмежений проміжок часу повертається
назад, продовжує бути її резидентом, навіть якщо такі поїздки
систематичні. Центр економічного інтересу цих фізичних осіб за
лишається в країні за місцем проживання. Якщо фізична особа
приїжджає у свою країну тільки з короткими візитами і заснувала
домашнє господарство за кордоном, то вона не вважається більше
резидентом своєї країни.
До категорії «резиденти» також належать:
— мандрівники, тобто особи, які залишають економічну терито
рію своєї держави на обмежений строк у справах, для відпочинку,
поліпшення здоров'я, підвищення рівня освіти, з релігійних та ін
ших мотивів;
— особи, які працюють деякий час на іншій економічній тери
торії, тобто не на тій, де розташоване домашнє господарство, члена
ми якого вони є (сезонні робітники, іноземні студенти).
— працівники, які тимчасово працюють в іншій країні, а потім
повертаються до свого домашнього господарства (прикордонні пра
цівники, персонал міжнародних організацій, який працює в анклаві;
персонал іноземних посольств, консульств та ін., який наймається
на місці, екіпажі кораблів, повітряних суден та іншого пересувного
обладнання, які частково або повністю використовуються поза еко
номічною територією).