Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: ІНВЕСТОЗНАВСТВО. В. Г. Федоренко. Частина 1.
7.6. БЮДЖЕТ I СТРУКТУРА ДЕРЖАВНОЇ БЮДЖЕТНОЇ СИСТЕМИ
Економічне реформування народного господарства України докорін-но змінює фінансове управління соціально-економічними процесами, що здійснюється за допомогою бюджетного регулювання джерел надход-ження і напрямів використання коштів.
Бюджет (від англ. budget, букв. — сумка) — це система показників, що характеризують джерела надходження і розподіл коштів. Понят-тя “бюджет” можна тлумачити, з одного боку, як сукупність, масу фінан-сових ресурсів, коштів, які має у своєму розпорядженні будь-який еконо-мічний суб’єкт (держава, республіка, регіон, підприємство), з іншого — як співвідношення між доходами і витратами економічного суб’єкта, ба-ланс його коштів, що характеризує відповідність їх джерела надходжен-ня і витрат протягом певного періоду.
Державний бюджет має ширше тлумачення. Це основний фінансовий план утворення і використання централізованого грошового фонду дер-жави; він забезпечує дотримання пропорцій між рухом фінансових ре-сурсів та підтримання структури одержання й витрат коштів і збалансо-ваності вартісних потоків у масштабі держави. У загальнодержавному бюджеті України виокремлюють республіканський бюджет (Автономної Республіки Крим) і місцеві бюджети (обласні, міські, районні, сільські, селищні). Вони взаємоузгоджені й утворюють єдиний державний бюд-жет, що вказує на джерела грошових доходів і характер їх розподілу за видами і напрямами витрат.
У дохідній частині бюджету відображається надходження коштів — платежів з доходу підприємств та організацій, податку з обороту, податків з населення та інших платежів; у видатковій — спрямування коштів на загальнодержавні потреби — фінансування народного госпо-дарства, соціально-культурні заходи, витрати на управління, оборону тощо. Державний бюджет як центральна ланка фінансової системи й ос-новний фінансовий план країни органічно пов’язаний із фінансовими планами (і їх виконанням) усіх суб’єктів суспільного виробництва через оподатковування доходів, фінансування витрат. Держава використовує бюджет для регулювання перерозподілу доходів підприємств і населен-ня з метою ефективного розвитку економіки (регіонів, галузей), здійснен-ня важливих соціальних програм.
Бюджети і бюджетне регулювання існують у будь-якій соціально-економічній системі як ринкового, так і неринкового типу. Однак характер
99
побудови бюджетів, способи їх формування, затвердження та виконання принципово різняться.
У централізованій директивно-плановій економіці бюджет цілком під-порядкований державному економічному плану і випливає з нього, він не має самостійного значення. Такий підхід на державному рівні випли-ває з пануючої у планово-розпорядницькій економіці тенденції надання провідної ролі матеріально-речовим чинникам і другорядної — фінан-совим. У результаті в умовах командно-адміністративної системи до розробки, розгляду і затвердження державного бюджету існували тен-денції формального ставлення, його автоматично схвалювали і затвер-джували.
У країнах з ринковою економікою ситуація дещо інша. Упорядкуван-ню, затвердженню та аналізу виконання державних бюджетів приді-ляється велика увага. Так, бюджети на державному рівні й рівні тери-торіальних одиниць є основною, визначальною формою фінансового планування. Зазначимо, що цей факт спростовує уявлення про те, що в умовах ринкової економіки немає централізованого державного плану-вання. Навпаки, бюджетно-фінансове планування у країнах з ринковою економікою налагоджено краще, ніж у державах із плановою соціалі-стичною системою ведення господарства.
У більшості капіталістичних країн дотримуються усталеної демокра-тичної процедури прийняття бюджетів на загальнодержавному і муні-ципальному рівнях. Бюджети обговорюються в парламентах і комісіях якнайдетальніше, за всіма видатковими статтями і навіть за окремими об’єктами. Тим самим уряди позбавлені можливості витрачати народні гроші не за призначенням.
Нині в Україні бюджет так само став предметом розгляду і затверджен-ня. Але, затвердивши бюджет, про нього одразу забувають і згодом прий-мають рішення, що руйнують його.
Для підтримання стабільності господарства, запобігання кризовим си-туаціям, забезпечення пропорційності та збалансованості, функціонуван-ня й розвитку різних секторів і сфер економіки важливе значення має контроль за фінансовими потоками, своєчасне коригування дохідних і видаткових статей бюджету, тому що реальні фінансові відносини відрізняються від намічених у проектах і планах. Звичайно грошові вит-рати перевищують початкові намітки, а доходи виявляються нижчими за очікувані. Тож постає потреба коригувати бюджети, використовувати ре-зерви з тим, щоб спрямувати економічні процеси в потрібне русло, узго-
100
дити їх з фінансовими можливостями. Отже, маємо всі підстави стверд-жувати, що бюджет є інструментом фінансового регулювання економіки, а бюджетна система становить одну з провідних ланок державного уп-равління економікою.
Загалом в умовах ринкової економіки ступінь державного втручання в утворення, рух, розподіл фінансових ресурсів значно менший, ніж в економіці неринкового типу. Водночас бюджетно-регулююча функція держави в ряді країн з ринковою системою досить висока і має тенден-цію до зростання.
За допомогою бюджетів, так само як і за допомогою пов’язаних з ни-ми оподаткування і податкових пільг, субсидій і субвенцій, державних інвестицій, процентних ставок, держава здійснює регулювальний вплив на товаровиробників, а через них — на ринок товарів і послуг, капіталу, робочої сили. Власне, бюджет і ринкові регулятори — це елементи меха-нізму управління економікою. Наприклад, за допомогою податків можна збільшити надходження коштів до бюджету і тим самим мати можливість збільшити державні замовлення, державні інвестиції, соціальні витрати і вплинути на структуру виробництва, напрями його розвитку, ефек-тивність.
Бюджети становлять складну і багатокомпонентну систему, мають роз-галужену багаторівневу структуру.
Побудова бюджету характеризує його структуру, склад, організацію, способи управління ним на всіх рівнях відповідно до економічних суб’єктів, що мають грошові доходи і зазнають витрат, розпоряджаються фінансами, беруть участь у грошовому обігу.
Сукупність бюджетів утворює систему, в якій можна виокремити кілька рівнів за аналогією з фінансовою системою, частиною якої є бюд-жетна.
За видами суб’єктів розрізняють бюджет державний і бюджети його територіальних частин, галузевих, виробничих одиниць, бюджети гро-мадських організацій, бюджети сімейні та особисті (рис. 19).
Така схема поділу бюджетів за видами залежно від суб’єкта, органу, організації, у віданні та розпорядженні яких перебуває бюджет, властива як ринковій, так і неринковій економіці. Однак через неузгодженість структури органів управління й організаційних структур територіальних і виробничих (галузевих) одиниць наповнення наведеної схеми конкрет-ним змістом, способи формування і використання окремих бюджетів, їх взаємодія істотно різняться.
101
Державний бюджет України, бюджети
територіальних одиниць (республіканський (Автономної
Республіки Крим), областей, міст, районів, селищ)
Галузеві бюджети і бюджети виробничих одиниць
(галузевих відомств, асоціацій, підприємств,
організацій, підприємців)
Бюджети громадських організацій (партій, рухів, фондів, громадських об’єднань)
Сімейні та особисті бюджети (сім’ї, громадянина, батьків, дітей)
Рис. 19. Поділ бюджетів за видами суб'єктів
Галузеві бюджети в ринковій економіці не відіграють такої істотної ролі, як у планово-директивній, оскільки галузеві міністерства або вза-галі не існують, або розпоряджаються вкрай обмеженими грошовими ре-сурсами. Набагато більшу роль відіграють бюджети підприємств, вироб-ничих організацій, підприємців.
У міру роздержавлення, переходу на госпрозрахункові методи роботи і самофінансування бюджети підприємств та організацій, юридичних осіб ставатимуть щодалі більш незалежними від державного бюджету. Однак ця незалежність не може бути поширена на окремі узаконені форми взаємодії бюджетів, як-от: податкові вилучення з бюджетів під-приємств, організацій, підприємців до державного, територіального бюд-жетів, зворотні грошові потоки у вигляді капіталовкладень, субсидій, субвенцій, що направляються підприємствам та організаціям з держав-ного і місцевих бюджетів.
В економіці ринкового типу бюджети громадських організацій суворо відокремлені від державного. Допускається лише часткове переливання коштів державного бюджету в бюджети добродійних і культурно-освітніх громадських організацій. Політичні організації не повинні користувати-ся грошима з державних джерел.
Що стосується сімейних та особистих бюджетів, то вони формуються в економіці будь-якого типу. У колишній радянській соціалістичній сис-
102
темі вважалося прогресивним формувати помітну частину бюджету сім’ї (приблизно четверту частину) через суспільні фонди споживання, насам-перед на безкоштовну охорону здоров’я, освіту, соціальні виплати, сти-пендії, продаж товарів за пільговими цінами, тобто сімейний бюджет частково формувався безпосередньо з державного. В економіці ринково-го типу також є суспільні фонди споживання, але вони в сімейному бюд-жеті займають незначну частку.
Перейдемо до розгляду структури бюджетної системи і її функціону-вання. В ієрархічно упорядкованій, з чітким підпорядкуванням бюджет-ній структурі України вирізняють такі бюджети:
- державний (єдиний, загальний);
- Автономної Республіки Крим (входить до загального державного);
- міст Києва, Севастополя; обласних міст і їх районів; районні;
- міст районного масштабу;
- селищні;
- сільські.
Наведена бюджетна структура максимально наближена до тієї, що складається нині в Україні як незалежній державі. Вона має досить конк-ретний адміністративно-територіальний характер, типові риси, властиві бюджетам великих країн із розгалуженим територіально-адміністратив-ним поділом. Принципові розбіжності державно-територіальних бюд-жетів в економіці неринкового і ринкового типів полягають не так в еле-ментах структури, як у характері формування бюджетів.
Для економіки державно-адміністративного типу характерне прагнен-ня до гіпертрофованої ролі, що стримує вплив на рух фінансів загально-державного бюджету, через який пропускається основна частина націо-нального доходу країни. Наприклад, у радянській економіці через загаль-нодержавний бюджет проходило 80 % бюджетних надходжень і витрат, тоді як республіканські та місцеві бюджети мали мізерні фінансові дохо-ди і витрати.
В економіці ринкового типу вплив державного бюджету також вели-кий, проте і значну роль у фінансовому обігу відіграють регіональні та місцеві бюджети. Крім того, фінансові потоки формуються не так за допомогою їх бюджетного регулювання з боку державних органів вла-ди, як з волі об’єктів господарювання в особі місцевих органів влади, асоціацій, концернів, фірм, підприємств, підприємців. При цьому так само відбувається бюджетне регулювання, але вже на основі самостійно-го формування власних бюджетів власниками джерел первісних фінан-сових надходжень.
103
В умовах централізованої, директивно-розпорядницької економіки кожний бюджет нижчого рівня формується визначальною мірою з дже-рел бюджету вищого рівня. За такого підходу виявляється прагнення спочатку зібрати, зосередити вгорі весь бюджетний фінансовий ресурс країни і потім послідовно розподілити його за рівнями. З формальних по-зицій така структура приваблює можливістю взаємоузгодити доходи і витрати бюджетів усіх рівнів з єдиного центру, максимально упорядку-вати і збалансувати бюджетну систему в цілому.
Однак така структура несе в собі всі негативи жорсткого директивного централізованого планування і управління. Органи, що керують фор-муванням, розподілом, витратою коштів загальнодержавного бюджету, дістають можливість спрямовувати бюджетні потоки на свій розсуд не-залежно від внеску бюджету нижчого рівня і його потреб у бюджетних асигнуваннях. Неминуче виникає примат державних інтересів перед ре-гіональними і місцевими. В окремих регіонів з’являється природна, хоча і не завжди виправдана підозра в необґрунтованості розподілу бюджет-них ресурсів, тобто що вони вносять до державного бюджету набагато більше коштів, ніж одержують з нього.
Відповідно слабшають стимули власників первісних джерел грошових надходжень передавати частину своїх доходів до державного бюджету, брати активну участь у його формуванні. Якщо ж державний бюджет відповідає на це підвищенням ставок відрахувань, уведенням нових видів зборів, податків, платежів, що поглинають основну масу прибутку това-ровиробників, то вони відповідають на це зниженням рівня рентабель-ності, прагненням перекачати весь прибуток на виплату працівникам або навіть прямим згортанням виробництва. У цьому полягає одна з причин низької ефективності надмірно централізованої економіки.
Процеси демократизації управління, підвищення господарської само-стійності регіонів неминуче спричиняють децентралізацію бюджетної системи. Водночас з позицій переходу до ринкової економіки така децен-тралізація об’єктивно необхідна, оскільки передавання частини бюдже-ту у пряме розпорядження місцевих органів, що стоять ближче до пер-винних ланок економіки, сприяє їх економічному розкріпаченню.
З урахуванням сказаного можна виокремити дві генеральні тенденції у функціонуванні бюджетної структури.
Перша з них полягає в тому, що при збереженні загальної структури бюджетної системи і надходжень до державного бюджету істотно більша його частина передається потім у розпорядження територіальних, міських та місцевих бюджетів. Такі зміни не потребують ламання орга-
104
нізації й організаційної структури сформованої радянської бюджетної си-стеми. Однак по суті такий підхід означає не трансформацію, а консер-вацію бюджетних відносин.
Друга, прогресивніша тенденція полягає в тому, що бюджети нижчих рівнів дістають самостійність як щодо одержання доходів, так і щодо витрачання коштів з власного бюджету. Регіональні, місцеві бюджетні органи одержують при цьому право безпосередньо вилучати свою час-тину з доходу підприємств і доходів громадян й формувати на цій основі самостійні системи регіональних бюджетів. Крім того, у регіональних органів виникає можливість одержувати плату за окремі види ресурсів від користувачів.
Можливість самостійно одержувати, розподіляти і витрачати фінан-сові ресурси створює основу для відходу від системи безпосереднього адміністративного підпорядкування нижчих бюджетно-фінансових орга-нів вищим, що забезпечує право і реальну свободу приймати самостійні рішення.
Книга: ІНВЕСТОЗНАВСТВО. В. Г. Федоренко. Частина 1.
ЗМІСТ
На попередню
|
|
