Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: ІНВЕСТОЗНАВСТВО. В. Г. Федоренко. Частина 1.
7.7. БАНКИ І БАНКІВСЬКА СИСТЕМА
З розвитком товарного виробництва постала потреба у спеціалізованих фінансово-кредитних установах, що обслуговують рух коштів і сприяють прискоренню економічного зростання шляхом раціонального використання тимчасово вільних грошових ресурсів товаровиробників і споживачів. Так історично з’явилися банки і банківська система дер-жави.
У сучасних ринкових умовах банки — це фінансові організації (уста-нови), що зберігають, надають, розподіляють, обмінюють, контро-люють кошти й обіг грошей і цінних паперів. Найважливіші функції банків такі:
- емісія засобів обігу, у тому числі грошей і цінних паперів;
- акумуляція (зберігання) тимчасово вільних коштів депонентів (вкладників) з виплатою їм доходу у вигляді відсотка (депозитного відсотка);
- надання позичок дебіторам, яким тимчасово потрібні гроші, із стя-гуванням позичкового відсотка;
- посередницькі послуги в розрахунках і платежах із стягуванням ко-місійної винагороди;
105
- інвестування власних коштів банку в об’єкти народного господар-ства з одержанням доходу на правах власності у формі прибутку, ди-відендів за акціями тощо.
Залежно від основних функцій розрізняють банки центральні (емісійні), комерційні (депозитні), іпотечні, зовнішньоторговельні, міжна-родні та ін.
У СРСР існувала фактично єдина монополізована банківська система, до складу якої входили емісійний Держбанк, інвестиційний “Будбанк” СРСР і “Зовнішторгбанк” СРСР.
Досягнутий рівень монополізму Держбанку призвів до того, що рес-публіканські та місцеві банки фактично були відділеннями Центрально-го державного банку країни. Мало того, через те що Держбанк СРСР був безпосередньо підпорядкований уряду і Міністерству фінансів, виникла безконтрольна державна фінансово-банківська олігархія, яка тримала у своїх руках випуск в обіг грошей, розподіл і використання коштів, дер-жала в таємниці інформацію про золотий запас і державний борг.
Гранична централізація банківської системи мала і свої переваги для окремих економічних суб’єктів. Грошова система перебувала в одних ру-ках, що давало змогу стримувати інфляцію та збільшення державного внутрішнього і зовнішнього боргів, стабілізувати грошовий обіг. Вдава-лося здійснювати практично безвідсоткове банківське кредитування дер-жавних підприємств, особливо радгоспів та колгоспів; в окремих випад-ках борги державному банку просто не повертались і перетворювались на дотації.
Уже в перші роки перебудови виявилося, що одержавлена і централі-зована банківська система не відповідає вимогам здійснення ефективної кредитно-грошової політики, не сприяє розвиткові товарно-грошових відносин. Проведена у процесі перебудови (1987-1988 pp.) реформа банків з виокремленням із системи Держбанку СРСР спеціалізованих “Промбудбанку”, “Житлосоцбанку”, “Агропромбанку”, “Ощадбанку” і перейменуванням “Зовнішторгбанку” у “Зовнішекономбанк” СРСР по суті мало що змінила, оскільки спеціалізовані банки стали розділеним централізованим банком, до якого додалися вертикальні структури. Це була спроба удосконалити централізовану загальнодержавну банківську систему її частковою модернізацією. У результаті переходу до ринкової економіки стало зрозуміло, що сформована банківська система потребує ліквідації державної монополії, встановлення контролю законодавчих органів над державним банком, передання ряду функцій і повноважень
106
державного банку республіканським, регіональним, місцевим банкам, відродження комерційних недержавних банківських структур.
В умовах командно-адміністративної системи роль і функції банків були надто обмежені. Вони зводилися до здійснення безготівкових роз-рахунків між підприємствами, касового обслуговування, а також фінан-сування капітального будівництва за рахунок коштів держбюджету і спе-ціальних цільових фондів. Як складова державного апарату банки при централізованому загальнодержавному плануванні здійснювали кредит-ні операції в межах суворо регламентованих напрямів використання коштів і лімітованих фондів кредитування. Позапланові операції допус-калися тільки з дозволу партійно-урядових органів. Для керівників під-приємств і банківських працівників фактично не було істотної від-мінності між бюджетним і кредитним фінансуванням; кредитування здійснювалось з того ж бюджету за умовними відсотками. Така банківсь-ка система могла лише гальмувати розвиток товарно-грошових відносин.
Треба мати на увазі, що банки — не просто сховища і каси для видачі грошей і надання кредитів. Вони становлять потужний інструмент струк-турної політики і регуляції економіки, здійснюваної через перерозподіл фінансів, капіталу у формі банківського кредитування інвестицій, необ-хідних для підприємницької діяльності, створення і розвитку виробни-чих і соціальних об’єктів [25]. Банки можуть спрямовувати кошти, фінан-сові ресурси у вигляді кредитів у галузі, сфери, регіони, де капітал матиме краще застосування.
Непродумана політика кредитування, штучно занижені відсоткові ставки призводять до руйнівних інфляційних процесів, дефіциту держав-ного бюджету, неефективного витрачання коштів. В умовах, коли банки підпорядковані державному апарату, фінансова саморегуляція заміню-ється примусовим розподілом найчастіше не реальних, а фіктивних коштів (наприклад, прибутку від залишкового валового обсягу будівель-но-монтажних робіт), рухом омертвілого капіталу. Перехід до ринкової економіки потребує звільнення банківської системи від командно-адміні-стративного управління, перетворення її на активний інструмент управ-ління фінансами в економіці країни, регіону, адміністративних територій.
В економіці ринкового типу кредитно-банківська система складається з різноманітних банків і кредитно-фінансових установ. В організаційному аспекті банківська система є сукупністю взаємозалежних і взаємоді-ючих банків, кожний з яких виконує функції, що випливають з його при-значення.
107
Одночасно з переліченими банками досить активно почали створюва-тися комерційні, інвестиційні, страхові та інші фінансові компанії, спе-ціальні (пенсійні, соціальні, інноваційні) фонди і банки. Разом усі ці фінансово-кредитні установи утворюють банківсько-кредитну систему.
У централізованій економіці функції багатьох банків були не зовсім зрозумілі, вони найчастіше дублювали один одного. Охарактеризуємо ос-новні функції банків сьогодні.
Центральний (емісійний) банк держави — це “банк банків”, наділе-ний монопольним правом випуску банківських білетів (грошових знаків, банкнот, державних цінних паперів). Основним його завданням є здій-снення державної політики у сфері грошового обігу, кредитування і роз-рахунків, регулювання діяльності всієї банківської системи, здійснення функцій центральної системи. Цей банк звичайно націоналізований і його діяльність перебуває під контролем держави. Тому його називають державним, або центральним.
Державний банк зберігає і використовує в разі потреби золотий запас держави, обов’язкові резерви всіх інших банків країни і надає їм креди-ти, здійснює касове виконання державного бюджету, встановлює прави-ла банківської діяльності. Ці функції такі важливі для нормального функ-ціонування економіки, що в багатьох країнах світу центральні банки підпорядковані не уряду (виконавчій владі), а безпосередньо парламенту або главі держави. Емісійні банки відіграють роль “останнього кредито-ра” у критичній, кризовій ситуації, їх політика і резерви істотно вплива-ють на відсоткові ставки, економічну активність, інфляцію. Як важіль здійснення державної економічної політики використовується пряме фі-нансування центральним емісійним банком державних витрат або прид-бання ним цінних паперів у кредитних операціях на відкритому ринку. Там, де центральний банк підпорядкований уряду (наприклад, як було в СРСР), дефіцит державного бюджету часто покривається додатковою емісією грошей, не забезпечених товарною масою. При цьому розви-вається інфляція, зростають ціни.
Комерційні банки — найчисленніший вид банків, що обслуговують грошовий ринок. Щоб зацікавити депонентів у зберіганні грошей, банки виплачують за вкладами певний відсоток. У разі надання позичок з дебі-торів стягується вищий відсоток. За рахунок різниці між цими відсотка-ми утворюється банківський прибуток. Його норма, як і в інших сферах економіки, прагне до середньої норми прибутку.
Абсолютний розмір облікового (позичкового) відсотка визначається в кожний певний момент попитом і пропозицією на позичковий капітал,
108
рівнем інфляції у країні, очікуваними перспективами розвитку економіки. Відсотки, стягнуті банками, розрізняються залежно від строків і розмірів наданих позичок, їх спроможності, форм кредитування, ступеня кредит-ного ризику тощо. Для великих надійних дебіторів, як правило, застосо-вують знижені відсоткові ставки і пільгові умови кредитування. Рівень відсоткових ставок зазнає великих коливань. Наприклад, у 70 — на початку 80-х років ставки відсотка піднімались у США до 20 %, у Франції — до 24 %. До кінця 80-х років ці ставки знизилися до 4,5 %. Інвести-ційна діяльність великих банків дає їм можливість зосередити у своїх руках великі пакети акцій промислових та інших підприємств. Комерційні банки звичайно недержавні.
Інвестиційні банки спеціалізуються на фінансуванні та довгостроковому кредитуванні різних підприємств і галузей. Звичайно розрізняють фінансові інвестиції — купівля банком цінних паперів, тобто вкладення грошей у цінні папери, і “реальні” інвестиції — вкладення капіталу у промисловість, будівництво, сільське господарство, тобто в об’єкти ви-робничої і невиробничої сфери.
Іпотечні банки надають позички під заставу нерухомого майна, пере-важно землі на тривалий термін (10-15 років). Іпотека — одна з найбільш ранніх форм кредиту — на жаль, забута у країнах неринкового типу.
Віддаючи у заставу нерухомість, боржник лише формально зберігає право власності на неї, фактично ж він перебуває у становищі орендаря, що виплачує кредитору орендну плату у формі відсотка. У разі несплати іпотечного боргу у строк нерухомість продають з аукціону. У США став-ка відсотка за іпотечним кредитом досягає 19-20 % річних.
Інноваційні банки, або фонди, здійснюють кредитування (в основному венчурне, тобто пов’язане з певним ризиком) на всіх етапах і стадіях інноваційного процесу створення та впровадження різних нововведень і науково-технічних розробок.
Ощадні банки — це фінансово-кредитні установи, які залучають віль-ні кошти населення, зберігають заощадження, здійснюють безготівкові розрахунки, надають населенню кредити, здійснюють розрахунково-грошові операції з обслуговування населення, включаючи операції з цін-ними паперами.
Існує багато інших різновидів фінансово-кредитних організацій, у тому числі ломбарди, які видають грошові позички під заставу рухомого майна, ротарі-фонди та інші добродійні фонди, що фінансують програми підвищення освіти й охорони здоров’я.
109
Важливу роль у світі відіграють міжнародні, міждержавні банки, зок-рема Міжнародний банк реконструкції і розвитку, Банк міжнародних роз-рахунків, Міжнародний банк економічного співробітництва, Європейсь-кий інвестиційний банк.
Аналіз розвитку банківської системи України показує, що незважаю-чи на труднощі переходу до ринкових відносин вона все-таки просу-вається до ринку. Про це свідчить роздержавлення банків і створення недержавних банківських структур в особі комерційних банків. Спосте-рігається тенденція до значного обмеження прав, повноважень, функцій Центрального державного банку. З’являються перші ознаки конкуренції між комерційними банками.
В умовах ринкової економіки різні комерційні банки виплачують за вкладами різні відсотки. Тому вкладники самостійно вирішують, у який банк вигідніше вкласти гроші. Найчастіше вибір припадає на банк, який дає більший відсоток за депозитами (вкладами), однак одночасно слід ураховувати надійність, стабільність банку. У капіталістичній ринковій економіці стабільний твердий відсоток виплачують державні банки, але він дещо нижчий, ніж той, який виплачують комерційні банки. Таким чи-ном, у своїй діяльності банки використовують як власний капітал, так і залучений у формі різних вкладів, що акумулюють вільні кошти під-приємств і населення.
Умовою успішного і надійного функціонування кожного комерційного банку, як і банківської системи загалом, є не тільки підприємливість банків, а й політика регулювання і страхування з боку держави. В Україні законодавчо розмежовано відповідальність держави і банків, що вира-жено у принципах: “Банки не відповідають за зобов’язаннями держави, держава не відповідає за зобов’язаннями банків”, “Комерційні банки не-залежні від державної влади у прийнятті ними рішень, пов’язаних з опе-ративною банківською діяльністю”. Однак здійснювати централізоване регулювання процесу створення і діяльності банків, запобігати краху банківської системи, контролювати кількість грошей і кредитувати, стра-хувати банківські депозити повинна держава.
Органом такого регулювання покликаний бути Центральний держав-ний банк незалежно від типу економіки (ринкової чи неринкової), який у своїй діяльності повинен підпорядковуватися не уряду, а вищому зако-нодавчому органу держави.
Центральний державний банк повинен забезпечувати стабільність грошового обігу, сприяти здійсненню єдиної державної фінансово110
кредитної політики, регулювати діяльність комерційних банків, захищати інтереси кредиторів і вкладників.
Одним із поширених способів регулювання діяльності комерційних банків і функціонування фінансово-кредитної системи є встановлення та зміна відсоткових ставок. Наприклад, при збільшенні встановлюваних Центральним банком відсотків за надання позичок відсоток за кредити, що їх надають клієнтам комерційні банки, також збільшується.
Утруднений комерційний кредит знижує масштаб інвестицій у під-приємницькому секторі. Щоб одержати прибуток і сплатити відсотки за кредити, підприємці робитимуть інвестиції у високоприбуткові цінні папери.
Крім того, Центральний банк здатний регулювати господарську, під-приємницьку діяльність, запроваджуючи обмеження на розмір відсотко-вих ставок за операціями комерційних банків у вигляді мінімальної і мак-симальної меж коливання ставок. Наприклад, щоб знизити активність банків за кредитними операціями з метою зменшення розмірів інвес-тицій, Центральний банк може встановити мінімальну відсоткову ставку на дуже високому рівні — 20 або 30 % річних. Тоді брати комерційний кредит для здійснення інвестицій буде доцільно тільки при невеликому терміні окупності, що не перевищує, наприклад, 5 років. Після закінчен-ня цього терміну вкладення почнуть приносити підприємцю прибуток.
Інший спосіб регулювання дії комерційних банків полягає у встановленні норм обов’язкових резервів. За законом усі комерційні банки зобо-в’язані тримати частину своїх коштів у Центральному банку. Це робить-ся з метою страхування, спроможності та ліквідності вкладів. Розмір обов’язкових резервів встановлюється у відсотках до зобов’язань комер-ційних банків.
Центральний банк має право давати дозвіл на створення комерційних банків і може відмовити в їх відкритті, якщо цілі організації не відпові-дають інтересам економіки держави, в разі хисткого фінансового стано-вища засновників або учасників, надання недостовірних відомостей.
Центральний банк має право ліцензувати операції, які здійснюють інші банки в іноземній валюті у країні і за кордоном, видавати дозвіл на залучення кредитів з-за кордону в межах ліміту зовнішньої заборгованості. Центральний банк веде книгу реєстрації банків.
З метою забезпечення фінансової стабільності комерційних банків і за-хисту інтересів їх кредиторів Центральний банк має право встановлюва-ти економічні нормативи для комерційних банків.
111
Центральний банк може бути наділений правом встановлювати порядок або організаційні обмеження кредитування, здійснювати інші опе-рації.
У сфері організації обігу грошових знаків Центральний банк має монопольне право випуску в обіг і вилучення з обігу грошових знаків. Він організовує виготовлення, перевезення та збереження грошових знаків, визначає порядок їх заміни і знищення.
КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ
1. Що таке фінанси та фінансові ресурси?
2. Які фінансові зв’язки існують в економіці?
3. Основні відмінності фінансових потоків за різних форм фінансових зв’язків.
4. Охарактеризуйте основні групи податків.
5. У чому полягає суть податкової системи?
6. Що таке кредит та кредитні ресурси? 7.3а якими критеріями розподіляють бюджет?
8. Структура бюджетної системи України та її функціонування.
9. Перелічіть діючі банки та їх основні функції.
112
Книга: ІНВЕСТОЗНАВСТВО. В. Г. Федоренко. Частина 1.
ЗМІСТ
На попередню
|
|
